Коли Дребітко звільнить камеру для Туркалевича?
Сьогодні у фокусі нашого критично-аналітичного трилера — дві фігури, чиї імена міцно сплелися в заплутаних кулуарах ужгородських та луцьких казематів. З одного боку — відомий у специфічних колах Євген Дребітко. З іншого — непотоплюваний зразок вітчизняної тюремної системи, полковник Ігор Зіновійович Туркалевич.
Суспільство звикло до простих відповідей: якщо людина під вартою — вона злочинець, якщо в погонах — охоронець закону. Але що подорож углиб офіційних документів Держаудитслужби та Міністерства юстиції змушує нас замислитися: а чи не переплутали вони місця в ієрархії тюремних камер?
Хто такі Дребітко та Туркалевич: головні дійові особи пенітенціарного трилера
Для того, щоб зрозуміти глибину абсурду, варто детально розглянути дійових осіб. Євген Дребітко — постать, навколо якої правоохоронці роками намагалися вибудувати образ головного дестабілізатора Закарпаття. Його ім’я часто з’являється у зведеннях кримінальної хроніки, перетворюючи кожне судове засідання на медійне шоу. Проте, як свідчать розслідування, якими ділиться громадськість, зокрема публікації на сторінках Anticor.foundation, реальна фабула його переслідування може виявитися класичним прикладом «замовної» творчості пенітенціарних чиновників. За версією захисту, правоохоронна система не гребувала навіть незаконним звільненням з-під варти засудженого за вбивство кілера, аби лише використати його для тиску на Дребітка та фабрикації потрібних доказів.
Рекомендуємо прочитати також:
І тут на сцені з’являється головний режисер цього затишного закладу — Ігор Зіновійович Туркалевич. Полковник, який тривалий час успішно керував ДУ «Закарпатська установа виконання покарань (№ 9)» (відомою в народі як Ужгородське СІЗО). Коли на Закарпатті пахло смаженим через постійні скандали, Туркалевич… отримав нове призначення. Як повідомлялося в офіційних новинах Луцького СІЗО, у листопаді 2025 року цей досвідчений реформатор очолив Луцький слідчий ізолятор. Його представляли колегам із повагою, тиснули руки й бажали успіхів у виправленні засуджених.
Маленький нюанс, про який «забули» згадати під час урочистого представлення: станом на момент призначення Туркалевич уже перебував у статусі офіційного обвинуваченого у кримінальному провадженні № 161/3349/23, яке розглядає Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Тобто людину судять у Луцьку, і вона ж керує Луцьким СІЗО. Яка витончена інституційна доброчесність!
Справа на 28,5 мільйонів: як закопати бюджет у стінах Закарпатської УВП № 9
Якщо ви думаєте, що керувати СІЗО — це просто охороняти ув’язнених, то ви нічого не тямите у великій бухгалтерії. Державна аудиторська служба України провела ревізію фінансово-господарської діяльності Закарпатської УВП № 9 за період з 1 січня 2022 року по 30 вересня 2024 року. Результати цієї перевірки, зафіксовані в акті від 27.01.2025 № 13-07-08/01, читаються як кримінальний роман з елементами чорного гумору.
Аудитори виявили фінансових порушень на загальну суму 28 521 911,73 грн. Тільки вдумайтеся в цю цифру! Майже 28,5 мільйонів гривень у закритій установі, де кожен крок контролюється, а кожна копійка має бути на обліку. Проаналізуємо структуру цього бюджетного цвинтаря, спираючись на офіційні дані ревізії:
Пройдімось по найяскравіших епізодах цієї фінансової вакханалії. Полковник Туркалевич та його команда продемонстрували справжній політ фантазії. Наприклад, списання дизельного пального на роботу генераторів резервного живлення в періоди, коли… жодних аварійних відключень світла в Ужгороді не фіксувалося. Паливо згоріло виключно на папері, завдавши збитків на 10 676,05 грн. Мабуть, віртуальний дизель грів душі керівництва у холодні зимові вечори.
Але справжнім кулінарним шедевром є наднормативне списання солі. Аудитори виявили, що установа примудрилася списати понад норму 259,39 кг солі на суму 4 562,75 грн. Вони підняли інструкцію щодо квашення овочів від 2001 року, підписану ще генерал-майором Біликом, і вирахували все до грама: понад норму посолили 123 кг капусти, 42 кг консервованих помідорів та 32 кг огірків. Якщо вірити цим паперам, ув’язнені в Ужгородському СІЗО мали б харчуватися виключно ропою. Куди насправді пішли центнери державної солі та тонни благодійних продуктів на суму 143 588,65 грн, які також списали «повз касу» — питання риторичне.
Проте сіль — це дрібниці порівняно з надбавками за «виконання особливо важливих завдань». За цією статтею без належних правових підстав було виплачено 10 427 293,13 грн. Які саме надважливі завдання виконував персонал в Ужгородському СІЗО — можливо, розробляв секретну програму колонізації Марсу чи просто віртуозно ховав сліди фінансових злочинів? Офіційні норми Кримінального кодексу України чітко кваліфікують такі дії за статтею 191 (привласнення та розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем).
Премії за догани та таємні накази: управлінські лайфхаки від полковника Туркалевича
Кожен успішний топменеджер знає: персонал потрібно мотивувати. Але Ігор Туркалевич пішов далі й розробив унікальну систему антидисциплінарної мотивації. Держаудитслужба з подивом зафіксувала, що протягом 2022–2024 років працівникам Закарпатської УВП № 9 регулярно нараховували та виплачували солідні премії саме в ті місяці, коли вони отримували офіційні дисциплінарні стягнення (догани).
Логіка геніальна: порушив закон чи внутрішній розпорядок — отримай грошову винагороду! За такою схемою з бюджету було зайво витрачено 477 445,74 грн, а також сотні тисяч на супутні компенсації ПДФО та ЄСВ. Держава карає, а Туркалевич пригощає.
Себе коханого полковник теж не образив. У вересні 2022 року він видав внутрішній наказ № 20/ОД-22, яким призначив собі надбавку за службу в умовах режимних обмежень. Маленька проблема: за посадовою інструкцією та вимогами наказу Мін’юсту № 925/5, таке призначення мав право підписати виключно Державний секретар Міністерства юстиції України. Оскільки Туркалевич вирішив, що сам собі є міністром і держсекретарем, він незаконно отримав тисячі гривень надбавок та завищену матеріальну допомогу на оздоровлення.
Ба більше, преміювання керівного складу установи взагалі відбувалося в атмосфері повної секретності. Аудитори виявили повну відсутність наказів Західного міжрегіонального управління МЮ про преміювання начальників за величезний період. Гроші з казначейства йшли, премії на суму 1 478 136,19 грн виплачувалися, а жодного юридичного документа — наказу, який би це дозволяв — просто не існувало в природі.
Полковник Туркалевич керував фінансами так, ніби СІЗО — це його приватна прикордонна корчма, а не державна установа правоохоронного типу.
Скарги, насильство та загадкові смерті: зворотний бік «затишного» СІЗО
Поки керівництво виписувало собі мільйонні надбавки за «важливі завдання» та списувало дизель, життя звичайних ув’язнених за стінами установи нагадувало середньовічне пекло. Це не художнє перебільшення, а суха статистика з офіційної відповіді Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань від 10.07.2026, надісланої на адресу ГО «Анкоррупційний фронт Лариси Криворучко».
Згідно з журналами реєстрації системи «Мегаполіс», за час керівництва Туркалевича надійшло 36 офіційних скарг та звернень, які безпосередньо стосувалися жахів у підпорядкованих йому установах. З них:
11 скарг — щодо відверто неналежного ставлення керівництва до своїх обов’язків та хамства;
13 скарг — щодо жахливих умов тримання, випадків жорстокого, нелюдського та такого, що принижує людську гідність, поводження з ув’язненими з боку персоналу;
12 скарг — з інших критичних причин.
Але найстрашніше криється в додатках до цього листа. Там офіційно зафіксовані випадки смертей, самогубств та спроб накласти на себе руки серед підслідних. Замість психологічної допомоги чи законного поводження, до ув’язнених регулярно застосовували «заходи примусу»: фізичну силу, кайдани, сльозогінний газ та службових собак.
Для повноти картини додамо, що за цей період було офіційно зареєстровано кримінальне провадження проти працівника установи за посадові злочини та зафіксовано 3 факти корупційних правопорушень серед підлеглих нашого доблесного полковника. Тепер стає зрозуміло, чому Міністерство юстиції України 11.04.2024 видало наказ № 1068/7 про проведення термінового службового розслідування щодо діяльності цієї установи. Атмосфера безкарності призвела до логічного фіналу.
Луцький фінал чи новий старт? Судові лабіринти провадження № 161/3349/23
Тепер перенесемося на Волинь, куди Туркалевича так завбачливо евакуювали з розкраденого Закарпаття. Як ми вже зазначали, у Луцькому міськрайонному суді мляво, але впевнено просувається справа № 161/3349/23. Ознайомитися з її процесуальним перебігом можна через офіційні судові реєстри, де опублікована, наприклад, ухвала Луцького міськрайонного суду.
Полковника Туркалевича судять разом із його колегою Валентином Рабчуном (начальником відділу інженерно-технічних засобів охорони Луцького СІЗО). Їм інкримінують службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК) та розтрату майна (ч. 3 ст. 191 КК). Потерпілою стороною визнано… Міністерство юстиції України. Тобто відомство офіційно визнало себе пограбованим власним полковником, але це абсолютно не завадило тому ж Мін’юсту призначити обвинуваченого Туркалевича керівником Луцького слідчого ізолятора у листопаді 2025 року!
Це унікальний юридичний прецедент. Уявіть: зранку громадянин Туркалевич іде до суду як обвинувачений, де прокурор доводить, що йому місце у в’язниці. А пообідні той самий Туркалевич повертається на роботу в СІЗО, бере в руки ключі від камер, керує конвоєм, розподіляє казенні гроші й вирішує, у яких умовах утримувати інших підслідних. Система сама себе висікла, продемонструвавши абсолютний апофеоз цинізму. Справа тягнеться з березня 2023 року, засідання постійно переносяться (одне з останніх було призначене на серпень 2026 року), а розумні строки процесу тануть, як весняний сніг.
Кому насправді місце в камері: Дребітко чи його обвинувачі?
Повернемося до головного питання нашого аналізу: «Дребітко чи Туркалевич: кому насправді місце в камері?».
З одного боку, ми маємо Євгена Дребітка, якого система вперто намагається тримати за ґрати, використовуючи для цього сумнівних свідків, вигадані звинувачення та відвертий тиск. Захист Дребітка вказує на те, що кримінальні справи проти нього шилися білими нитками в тих самих кабінетах, де паралельно знищувалися мільйонні державні кошти.
З іншого боку, перед нами постає фігура полковника Ігоря Туркалевича. Офіційні документи Держаудитслужби та Мін’юсту малюють нам портрет чиновника, під керівництвом якого:
1. Зникли або були незаконно витрачені 28,5 мільйонів гривень платників податків.
2. Фальсифікувалися бюджетні запити, незаконно списувалося паливо, благодійні продукти та сотні кілограмів солі.
3. Виписувалися мільйонні премії порушникам дисципліни та таємні надбавки самому собі без жодних погоджень.
4. Ігнорувалися скарги на катування, жорстоке поводження та приниження людської гідності.
5. Фіксувалися загадкові смерті та самогубства ув’язнених.
При цьому Туркалевич не просто не перебуває під вартою — він очолює стратегічну установу виконання покарань, маючи прямий доступ до зброї, спецзасобів, фінансових потоків та людських доль.
Коли людина, обвинувачена в розкраданні майна та службовому підробленні, керує слідчим ізолятором, де утримуються інші обвинувачені — це руйнація самого інституту правосуддя. Це сигнал усім чесним офіцерам: «Крадіть мільйонами, підробляйте накази, знущайтеся з підлеглих — і вас підвищать».
Правова система України, задекларована в Конституції України, чітко говорить про рівність усіх перед законом та невідворотність покарання. Проте кейс Туркалевича доводить протилежне. Якщо ви звичайний громадянин типу Дребітка — проти вас увімкнуть усю репресивну машину, знайдуть кишенькових кілерів-свідків і закриють у камері. Але якщо ви полковник внутрішньої служби, який вміє правильно «освоювати» бюджети — навіть збитки у 28,5 мільйонів стануть лише дрібним непорозумінням на шляху до нової керівної посади.
Широке коло читачів має нарешті зняти рожеві окуляри. Справжня загроза для суспільства криється не в тих, хто сидить у камерах Ужгородського чи Луцького СІЗО, а в тих, хто ці камери очолює, конвертуючи свої погони в безкарність, розкішні премії та мільйонні фінансові збитки для воюючої держави.
Полковник Туркалевич свій вибір зробив. Тепер черга за судом, якщо, звісно, судді Луцького міськрайонного суду не бояться, що обвинувачений полковник закриє у камері їх самих.
