Як радянсько-чехословацький договір 1945 року змінив долю карпаторусинів
Історія Центральної Європи XX століття нагадує калейдоскоп, де кордони перекроювалися волею великих імперій, часто ігноруючи прагнення корінних народів. Однією з найдраматичніших, але водночас маловідомих сторінок цієї епохи є доля карпаторусинського етносу. Поворотним моментом, що визначив сучасне геополітичне становище краю, став фатальний день — 29 червня 1945 року. Саме тоді у Москві був підписаний радянсько-чехословацький договір 1945, який став справжньою національною трагедією для жителів Срібної Землі, позбавивши їх політичних прав, свобод та визнання власної самобутності.
Історичний контекст: Від руїн імперій до демократичної Чехословаччини
Щоб зрозуміти глибину катастрофи 1945 року, необхідно повернутися до витоків русинської державності. Наприкінці жовтня 1918 року, внаслідок розвалу Австро-Угорської імперії, теперішнє Закарпаття на короткий час залишалося у складі Угорщини. Будапешт, намагаючись утримати території, був готовий іти на значні поступки угрорусинам (карпаторусинам), пропонуючи їм широкий статус автономної самоврядної території під промовистою назвою «Руська Вкрайина». Проте колесо історії вже крутилося занадто швидко, і цей крок виявився запізнілим.
Справжній міжнародно-правовий фундамент для регіону було закладено на Паризькій мирній конференції 18 січня 1919 року. Держави-переможниці у Першій світовій війні ухвалили рішення передати край новоутвореній Чехословацькій Республіці. Це рішення, оформлене 10 вересня 1919 року як Сен-Жерменський договір, було активно підтримане русинською еміграцією в США, зокрема русинами з міста Скрентон (штат Пенсильванія). Раніше, 12 листопада 1918 року, на з’їзді Руської Народної Ради у Скрентоні шляхом плебісциту більшістю голосів було прийнято історичне рішення про воз’єдинення з Першою Чехословацькою Республікою.
Конституція Чехословаччини від 29 лютого 1920 року офіційно закріпила за краєм назву Підкарпатська Русь. Отримавши автономний статус, русини здобули право на:
Власний парламент (Сойм);
Карпаторусинський уряд;
Національний герб та гімн.
Остаточно цей статус був задокументований Тріанонським мирним договором від 4 червня 1920 року. Так народилася Нова Демократична Республіка — держава трьох рівноправних народів: чехів, словаків та підкарпатських русинів. Культурне життя краю вирувало: 23 березня 1923 року Науково-Просвітительське товариство ім. А. Духновича на засіданні в Мукачеві затвердило національну символіку — прапор карпатських русинів у традиційних панслов’янських барвах (синьо-біло-червоний) із гербом посередині, який русинський рух використовує у всьому світі й донині.
Мюнхенська змова та геополітичні потрясіння 1938–1939 років
Період стабільності тривав недовго. У 1938 році Франція та Велика Британія, керуючись політикою «умиротворення» нацистської Німеччини, підписали Мюнхенську угоду. Чехословаччина втратила суверенітет над значною частиною територій. Невдовзі, 2 листопада 1938 року, Віденський арбітраж у наказовому порядку зобов’язав Прагу передати Угорщині третину території Словаччини та всю південно-західну частину Підкарпатської Руси разом із найбільшими містами — Ужгородом, Мукачевом та Береговим.
Столиця автономії та її Сойм були змушені евакуюватися до Хуста. На тлі слабкості чехословацького уряду активізувалися внутрішні політичні сили. Проукраїнська партія Августина Волошина, за підтримки Романа Шухевича (офіцера абверу, відомого під псевдонімом «Щука»), знаючи про неминучу повну окупацію краю угорськими військами, вирішила терміново зібрати Сойм.
Так було проголошено новоспечену державу — Карпатську Україну. Їй судилося проіснувати лише кілька днів. Заперевальна пропаганда залучила до боротьби молодих гімназистів-січовиків, що завершилося трагедією: угорські війська жорстоко придушили опір, а полонених терористів згодом передали полякам на Верецькому перевалі. Історія Закарпаття знову поринула у вир окупації та репресій.
Осінь 1944 року: Визволення чи початок нової анексії?
У ході Другої світової війни, в жовтні-листопаді 1944 року, радянські війська вибили угорські сили з території краю. Проте «визволення» принесло нову загрозу. У Мукачеві під жорстким тиском комуністів було сформовано маріонетковий прорадянський «Національний комітет Закарпатської України». Цей орган, маніпулюючи гаслами, оголосив нібито «волю народу» відокремитися від Чехословаччини та приєднатися до Української РСР.
Чехословацька легітимна делегація опинилася у пастці. Опиратися тиску сталінської дипломатичної та військової машини було неможливо. 1 лютого 1945 року чехословацька сторона фактично здалася, визнавши радянський контроль над краєм. Це відкрило шлях до фінального акту анексії Москви.
Радянсько-чехословацький договір 1945 року: Аналіз фатального документа
29 червня 1945 року став найчорнішим днем для політичного майбутнього карпаторусинів. Підписаний документ безповоротно ліквідував автономію. Наведемо текст цього документу мовою оригіналу, як він зберігся в архівах:
Статья 1. Закарпатская Украина (носящая, согласно Чехословацкой Конституции название Подкарпатская Русь), которая на основании Договора от 10 сентября 1919 года, заключенного в Сен-Жермене вошла в качестве Автономной единицы в рамки Чехословацкой Республики, воссоединяется в согласии с желанием проявленным населением Закарпатской Украины и на основании дружественного соглашения обеих Высоких Договаривающихся Сторон, со своей издавней Родиной – Украиной и включается в состав Украинской Советской Социалистической Республики. Границы между Словакией и Закарпатской Украиной, существующие ко дню 29 сентября 1938 года становятся с внесенными изменениями, границами между Союзом Советских Социалистических Республик и Чехословацкой Республикой согласно прилагаемой карте.
Статья 2. Этот Договор подлежит утверждения Президиума Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик и Чехословацкого Национального Собрания. Обмен ратификационными грамотами будет призвиден в Праге. Настоящий Договор составлен в Москве в трех екземплярах, на русском, украинском и словаком языках. При толковани все три текста имеют одинаковую силу.
29 июня 1945 года. По уполномочию Президиума Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: В. Молотов. По уполномочию Президента Чехословацкой Республики: Эд. Фирлингер., В. Клементис.
Аналізуючи цей текст, стає очевидним, що автономна республіка була цинічно понижена до обласного статусу шляхом безповоротного тиску Москви на Прагу. Уже з 22 січня 1946 року край офіційно отримав назву Закарпатська область з центром у місті Ужгород.
Культурний та етнічний вимір: Трагедія ідентичності карпаторусинів
Геополітичні наслідки договору виявилися катастрофічними. Карпаторусини втратили майже половину своєї етнічної території, опинившись розірваними радянською «залізною завісою». Але найстрашніший удар припав на національну ідентичність русинів. Радянська влада взялася за тотальне викорінення русинської народності:
Знищення доказової бази: Майже вся історична, документована та архівна база карпаторусинів була цілеспрямовано знищена підрозділами НКВД.
Ліквідація еліти: Головна ідеологічна та національна русинська інтелігенція, яка могла чинити культурний опір, була репресована або фізично ліквідована.
Примусова асиміляція: На офіційному рівні русинів просто «переписали» на українців.
Ця політика, на жаль, знайшла своє продовження і в часи незалежності. Держава Україна до цього часу офіційно не визнала русинів як окрему національність, спираючись на твердження, що русини — це лише етнографічна група українців, а їхня унікальна мова — це діалект.
Висновок
Сьогодні русинська молодь продовжує жити, пам’ятаючи про своє коріння. Вони зберігають самобутню культуру, гордо передають з уст в уста рідну бесіду. Існує велика надія, що настане час, коли карпаторусини будуть визнані на державному рівні в Україні, що лише збагатить культурні та духовні цінності країни.
Станіслав Ганькович, голова ГО “Наохтема в рокаши”
