Брюссельський тест на чесність: чому «план Качки-Кос» опинився під загрозою і як Україні повернути довіру ЄС

Зимовий Брюссель наприкінці 2025 року зустрічав українську державну делегацію не лише традиційною європейською прохолодою, але й відчутною напругою в кулуарах європейських інституцій. Після драматичних подій 22 липня 2025 року, коли внутрішньополітичні рішення в Києві підірвали ключові елементи вітчизняної антикорупційної архітектури та викликали хвилю глибокого занепокоєння серед західних донорів, рівень стратегічної довіри з боку європейських партнерів знизився до критичної позначки. Саме в цій атмосфері скепсису та гострої потреби у терміновому відновленні конструктивного діалогу народився документ, який згодом отримав неформальну назву — «план Качки-Кос». Підписаний віцепрем’єр-міністром з питань європейської інтеграції Тарасом Качкою та єврокомісаркою з питань розширення Мартою Кос, цей детальний перелік із десяти пунктів став не просто черговою «дорожньою картою», а справжнім тестом на політичну зрілість та інституційну чесність української влади перед спільнотою.

Київ добровільно взяв на себе жорсткі письмові зобов’язання виконати комплекс найважливіших та невідкладних реформ у сфері верховенства права, судочинства та боротьби з топкорупцією протягом рівно одного календарного року. Тоді, у грудні 2025-го, урядові оптимісти бадьоро запевняли громадськість, що цей амбітний реформаторський марафон буде пройдено вчасно, без жодних інституційних втрат чи політичного торгу. Проте календар безжальний: червень 2026 року ознаменував собою офіційний екватор визначеного терміну. Спекотні літні дні принесли в українську столицю тривожні результати незалежного громадського та експертного моніторингу. Замість очікуваного прориву та демонстрації залізобетонної політичної волі, Україна підійшла до середини року із шокуючим показником — лише 15 балів зі 100 можливих. Це означає, що фундаментальні реформи, від успіху яких безпосередньо залежить її майбутнє в європейській родині, виконані заледве на одну сьому частину, а більшість із зафіксованих досягнень стосуються суто підготовчих процедур, а не реальних інституційних змін.

Аналітичний зріз: чому 15% за пів року — це системний провал

Щоб повністю зрозуміти всю глибину, системність та критичність поточної ситуації, необхідно звернутися до методології оцінювання, яку застосувала експертна коаліція «Членство Check». Під стратегічним керівництвом Центру «Нова Європа» вісім провідних аналітичних центрів та громадських організацій — серед яких антикорупційний центр «МЕЖА», видання «Європейська правда», мережа ANTS, Фундація DEJURE, Центр політико-правових реформ, Центр протидії корупції та Transparency International Ukraine — об’єднали свої найкращі ресурси для проведення незалежного щоквартального аудиту дій влади. Перший моніторинговий звіт коаліції, оприлюднений на початку квітня 2026 року, зафіксував базовий, але вже тоді тривожно низький уровень виконання у 9%. Тоді високопоставлені представники влади активно закликали суспільство не панікувати, пояснюючи скромний результат тривалим етапом розробки нормативних концепцій та внутрішніх погоджень між міністерствами, і твердо обіцяли радикальне прискорення темпів реформ уже протягом другого кварталу року.

На жаль, у червні 2026 року стало очевидно, що реформаторського дива не сталося. Другий звіт незалежної коаліції продемонстрував приріст усього в 6 балів, зафіксувавши підсумкову оцінку національного прогресу на рівні 15%. Важливо наголосити на тому, що європейські партнери в Брюсселі ніколи не вимагали від України сліпого та механічного виконання кожного абзацу рекомендацій до останньої коми. Європейська інтеграція — це живий партнерський процес, де головним критерієм успіху є створення реально працюючої, стійкої та незалежної системи інституцій, якій будуть довіряти як пересічні громадяни, так і закордонні інвестори. Якби офіційний Київ продемонстрував щире та видиме прагнення реалізувати глибинну суть реформ, навіть результат у 80 балів вважався б у Брюсселі беззаперечною перемогою. Трагедія нинішнього моменту полягає в тому, що за жодним із десяти стратегічних пунктів плану ми не маємо навіть помірного та переконливого прогресу. Більше того, за окремими критичними напрямками судово-правової сфери відбувся відвертий відкат назад, що змусило експертів коаліції вести серйозні дискусії про доцільність виставлення від’ємних балів за підсумками півріччя.

Важливе застереження експертів: Моніторинг оцінює не паперову звітність чи кількість проведених нарад, а реальний імплементаційний ефект та відповідність ухвалених рішень стандартам Венеційської комісії та Ради Європи.

Битва за Кримінальний процесуальний кодекс та «правки Лозового»

Найважчим, найбільш комплексним та інституційно вагомим елементом усього «плану Качки-Кос» є перший пункт, який формально звучить так: «Прийняти комплексні зміни до Кримінального процесуального кодексу та іншого законодавства для забезпечення швидкого та якісного правосуддя». У загальній експертній системі оцінювання цей масштабний блок має найвищу питому вагу — 20 балів зі 100 можливих. Проте сьогодні реальний прогрес тут оцінено у мізерні 2,5 бала. Суть проблеми лежить у площині хронічної хвороби українського кримінального процесу — так званих «правок Лозового», ухвалених ще парламентом попереднього скликання Верховної Ради. Ці деструктивні норми свого часу створили легальні лазівки, за допомогою яких адвокати високопоставлених корупціонерів, підозрюваних у розкраданні великих бюджетних коштів, роками успішно затягують судові засідання, маніпулюють клопотаннями та чекають на формальне спливання строків досудового розслідування. Після досягнення цієї межі кримінальні справи автоматично закриваються судами без винесення вироку по суті та без конфіскації майна.

Українська влада на найвищому міжнародному рівні неодноразово брала зобов’язання ліквідувати ці процесуальні дірки, але кожна реальна спроба винесення відповідного законопроєкту в сесійну залу натикалася на опір лобістських груп та фігурантів розслідувань. У межах погодженого плану уряд зобов’язався оперативно надіслати до Верховної Ради чіткий та узгоджений із Єврокомісією законопроєкт, який би закрив можливості для злісних процесуальних зловживань з боку захисту. Замість цього сьогодні суспільство спостерігає дивну картину: урядові структури затягують процес подачі документа, перекладаючи відповідальність на тривалі консультації з європейськими партнерами. У результаті ініціативу довелося брати до своїх рук безпосередньо народним депутатам. Група парламентарів під керівництвом голови профільного антикорупційного комітету Анастасії Радіної самостійно зареєструвала пакет необхідних законопроєктів (зокрема, №15333), який покликаний посилити ефективність кримінальних проваджень у разі досудового розслідування та законодавчо заблокувати будь-які маніпуляції. Проте головне питання залишається без відповіді: чи знайдеться у парламенті монолітна більшість для голосування за цей закон, якщо сам уряд демонструє незгоду з окремими положеннями депутатської ініціативи?

Судова реформа в піке: крах декларацій доброчесності та вакансії

Якщо ситуація навколо реформи Кримінального процесуального кодексу виглядає як застій, то останні події у сфері судової реформи та очищення суддівського корпусу можна схарактеризувати як небезпечне піке. Найбільшим інституційним розчаруванням для експертів коаліції і європейських спостерігачів став фактичний демонтаж реформи декларацій доброчесності суддів. Замість того щоб стати інструментом повного очищення судової системи від скомпрометованих та корумпованих служителів Феміди, нові законодавчі інтерпретації та підзаконні правила перетворили цей інструмент на формальну дурничку. Ця оновлена система виявилася абсолютно нездатною ефективно відфільтрувати кандидатів, чиї розкішні маєтки жодним чином не відповідають офіційним скромним доходам. Саме через цей очевидний відкат назад усередині експертної коаліції «Членство Check» спалахнули палкі дискусії про необхідність застосування штрафних санкцій.

Паралельно з цим критично буксують та заморожуються процеси заповнення вакансій у вищих органах судової влади. На заповнення вакантних посад у Вищій раді правосуддя (ВРП) та Конституційному Суді України (КСУ) за чинною методологією виділено по 2,5 бала (загалом 5 балів за весь пункт). Проте станом на кінець червня 2026 року жодних реальних, прозорих та переконливих призначень, які б повністю відповідали високим критеріям незалежності та доброчесності, так і не було здійснено. Окрім того, повністю заблоковано питання відновлення повноцінної участі міжнародних експертів у конкурсному доборі до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Відповідний євроінтеграційний законопроєкт припадає пилом у парламентських кабінетах ще з червня 2025 року. Брюссель прямо заявляє: без створення чесного судочинства та без прозорого формування суддівського корпусу будь-які розмови про повноцінну економічну інтеграцію чи членство в ЄС є ілюзорними, адже європейський бізнес ніколи не прийде в країну, де право приватної власності та комерційні контракти захищаються судами, що керуються телефонним правом або хабарями.

Антикорупційна архітектура: заблокована стратегія та зв’язані руки НАБУ і ДБР

Не менш тривожні тенденції спостерігаються і в стратегічному блоці, що безпосередньо стосується діяльності ключових антикорупційних та правоохоронних органів країни. Одним із наріжних каменів плану було ухвалення нової Національної антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, а також розробка та затвердження Державної антикорупційної програми (ДАП) з її реалізації до кінця червня 2026 року. Цей важливий документ мав принести Україні додаткові 5 балів у загальний євроінтеграційний залік. Проте на практиці процес погодження стратегії перетворився на нескінченний бюрократичний кошмар. Окремими міністерствами та відомствами було висунуто сотні дріб’язкових зауважень. Справжньою метою цього паперового спаму є максимальне вихолощення та пом’якшення будь-яких контролюючих норм, здатних завадити звичним схемам. Як наслідок — критичний дедлайн червневого ухвалення практично зірвано, а держава входить у друге півріччя без чіткого стратегічного плану у сфері боротьби з корупцією.

Аналогічний інституційний параліч спіткав і питання забезпечення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) оперативним доступом до справді незалежних судових експертиз. Для розв’язання цієї проблеми план передбачав створення окремого спеціалізованого експертного Центру. На папері ця установа нібито формально створена, але в реальному житті вона повністю позбавлена необхідних законодавчих запобіжників від стороннього політичного чи відомчого тиску. Як наслідок, НАБУ досі змушене покладатися на традиційні державні експертні установи, підпорядковані міністерствам. Це створює колосальні ризики витоку інформації про хід розслідувань та штучного затягування експертиз у найгучніших кримінальних справах, відкритих проти чинних високопосадовців. Не кращою є ситуація і з комплексною реформою Державного бюро розслідувань (ДБР), а також із радикальним зміцненням системи внутрішнього контролю та реального захисту викривачів корупції. Цей блок реформ сумарно оцінюється у вагомі 10 балів, проте наразі експерти змогли присудити країні заледве 0,5 бала. Чинне українське законодавство залишає викривачів віч-на-віч із репресивною адміністративною машиною керівників, які мають можливість безкарно звільняти або переслідувати співробітників за викриття схем.

Геополітична ціна зволікання: привид «розлучення» з Молдовою

Для переважної більшості українських громадян, втомлених від тривалої війни та глибоких економічних негараздів, складні юридичні абревіатури можуть здаватися абсолютно відірваними від реального повсякденного життя. Проте наслідки невиконання цих сухих технічних умов мають цілком конкретний та нищівний геополітичний вимір. Протягом останніх кількох років Україна та Молдова рухалися в напрямку європейської інтеграції у міцному дипломатичному тандемі — так званій «євроінтеграційній парі». Це дозволяло Кишиневу та Києву виступати єдиним фронтом, спільно адвокатувати свої інтереси та створювало потужний синергетичний ефект на міжнародній арені. Однак сьогодні у високих кабінетах Брюсселя все голосніше лунають тривожні натяки на можливість дострокового роз’єднання цієї пари та розділення їхніх інтеграційних треків.

Сусідня Молдова, попри власні колосальні внутрішні виклики та неймовірний гібридний тиск з боку Російської Федерації, демонструє набагато вищу динаміку, політичну послідовність та залізну дисципліну у виконанні взятих на себе євроінтеграційних зобов’язань. Якщо офіційний Київ у найближчі місяці продовжить демонструвати пасивність та свідомо ігноруватиме власноруч підписаний «тест на довіру», яким є «план Качки-Кос», Європейський Союз буде змушений ухвалити політичне рішення про розділення переговорних процесів. У такому разі Молдова отримає зелене світло для швидкого фіналу переговорів про вступ, а Україна ризикує безнадійно застрягти у геополітичній «сірій зоні» чи статусі вічного кандидата на невизначений термін. І в такому катастрофічному сценарії провину вже жодним чином не вдасться перекласти на «втому Заходу» — уся повнота відповідальності лежатиме на українському уряді та парламентській більшості, які виявилися неспроможними піднятися над вузькокорпоративними інтересами заради стратегічного майбутнього власної нації.

Дорожня карта порятунку: як подолати реформаторський параліч

Чи існує реальний вихід із цього глибокого реформаторського паралічу, в яке наша країна занурилася у першій половині 2026 року? Безумовно, вікно можливостей ще залишається відчиненим. Представники виконавчої влади у приватних бесідах продовжують висловлювати стриманий оптимізм, запевняючи, що левова частина необхідних законопроєктів перебуває на фінальній стадії розробки та внутрішнього узгодження з Європейською Комісією, і що за лічені місяці країна здатна продемонструвати вибухове зростання показників. Проте незалежні аналітики суворо застерігають владу від надмірного заспокоєння: суто паперовий прогрес не замінить реальної інституційної суті. Заходу потрібна незворотність реформ та конкретні вироки.

Для реального порятунку євроінтеграційного треку необхідна негайна консолідація зусиль усіх гілок влади.

По-перше, Кабінет Міністрів має негайно припинити практику кулуарного затягування погоджень та відкрити процеси розробки актів для громадського та експертного контролю.

По-друге, Верховна Рада повинна продемонструвати політичне лідерство і, не чекаючи запізнілих урядових подань, оперативно ухвалити пакет якісних законопроєктів щодо радикальної реформи КПК та відновлення ролі міжнародних експертів, які вже були зареєстровані проєвропейським крилом парламенту. Час порожніх декларацій вичерпано. Погоджений «план Качки-Кос» — це дзеркало, в якому європейська спільнота щодня бачить справжнє обличчя українських реформ. Від того, які рішучі кроки мы зробимо у наступні шість місяців, залежить, чи увійдемо ми в історію як сильна нація, що виборола своє європейське майбутнє, чи як країна втрачених можливостей.

Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”