Історія, яку не вчать у школі. Дещо про створення Української держави в перші дні окупації Львова

Наближається 85-та річниця створення Української держави в перші дні німецької окупації Львова. Користуючись архівними документами, спробуємо змоделювати ті дні. Як воно було. Адже 5 років тому, коли українські націоналісти святкували 80-річчя названої події, у Львові було демонтовано пам’ятник загиблим радянським воїнам на Пагорбі Слави та відбулося вшанування воїнів СС «Галичина» з нацистською символікою.

21 травня 2026 року з Люксембургу привезли прах відомого українського націоналіста, автора гасла «Україна понад усе!», організатора ОУН, співробітника Абверу (німецької військової розвідки періоду Другої світової війни) та ідеологічного ворога іншого українського націоналіста Степана Бандери. Про ідеологічні та фізичні сутички прихильників Степана Бандери та Андрія Мельника, в яких загинули тисячі українців, напишемо окремо. Причому все це проходило під патронатом влади. От такий вийшов зв’язок між сьогоденням та минулим.

І це не випадково, адже їхній кумир та духовний наставник Ярослав Стецько в перший же день окупації Львова фашистськими загарбниками оголосив про створення Української держави та її уряду.

Акт 30 червня 1941 року та позиція ОУН

У третьому пункті Акту 30 червня 1941 року зазначалося:

«Українська держава буде тісно співпрацювати з націонал-соціалістичною Великою Німеччиною, яка під керівництвом Адольфа Гітлера створює новий устрій в Європі й у світі. Українська армія … буде і надалі разом із союзною німецькою армією боротися … за новий устрій в усьому світі». (Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. Ф. 3833. Оп. 1. Од. зб. 207. Л.).

А після виступу на цих зборах Ганса Коха (про нього — наступна публікація), радника Розенберга з українських питань, було зачитано «привітання німецьким воїнам та їх вождю Адольфу Гітлеру. Пролунали вигуки: «Слава! І Хайль!» – відкрито засвідчили наші справжні почуття». («Самостійна Україна», 10 липня 1941 р.).

Роль митрополита Андрія Шептицького: архівні свідчення

Відтак митрополит Андрій Шептицький, який виступав по Львівському радіо, 6 вересня 1941 року закликав своїх вірян та духовенство до «смиренних молитов», аби Всевишній «благословив цю героїчну армію та сприяв успішному завершенню перемоги». Так, так – гітлерівську… (Центральний державний архів у Львові. Ф. 201. Оп. 4 «б». Од. зб. 2653. Л. л. 10-11).

Апофеозом став його Пастирський лист до українського народу. Коментарі, як кажуть, зайві, адже фактично благословив вбивства, катування та знущання.

Як підтвердження моїх слів, скористаємося витягом з листа, відправленого А. Шептицькому 17 серпня 1941 року Тимофієм Лабою: «Прошу вийти на вулиці та побачити, як ваші герої кріпко воюють. Як красно мордують безборонних старців і дітей, а ви ся не обізвете. Прошу видати пастирський лист, щоб їх поблагословити і скріпити до мародерства… Мені замордували стареньку бабуню і тітчиного синочка… Мене бабуня вчила: «Не вбивай у день святочний», а наші кріпким тілом і духом герої пірвали мені в неділю бабуню, кинули, як скотину, та забили її християнські люди… Моя бабонька була українка, але казала мені всіх людей любити, бо всіх один Бог створив…». (ЦДАУ у Львові. Ф. 201. Оп. 46. Од. зб. 2695. Л. 245а).

Або ще один лист, датований 6 червня 1942 року, його написала обізнана людина: «Знаючи добре, що отець митрополит має на всіх вплив, отже…: наша укр. поліція не доросла до своєї задачі. Не числить з нічим, за що-небудь арештує і віддає німцям на Лонцького вулицю, де німці з місця не числяться, тільки розстрілюють. Я вже на те дивитися не можу, і так передвчора німці розстріляли 300 укр., 270 поляків і частину євреїв, бо то не єсть перший раз. Відколи тут німці суть, то кожного тижня два-три рази розстрілюють». (ЦДАУ у Львові. Ф. 201. Оп. 46. Од. зб. 2694. Л. л. 211-212).

Валерій Разгулов, історик-архівіст-краєзнавець.