Карпаторусини чи українці: історична помилка чи свідома маніпуляція в медіа?
Нещодавно на популярному закарпатському ресурсі з’явився матеріал, який викликав чимало дискусій серед істориків, краєзнавців та пересічних читачів. Мова йде про резонансну публікацію на порталі Mukachevo.net, де детально описується так звана етнографічна мозаїка регіону. Оскільки ця стаття вийшла без підпису конкретного автора, ми можемо цілком обґрунтовано вважати викладені тези офіційною позицією редакції видання.
Проте за гарною ширмою культурного відродження ховаються серйозні історичні та наукові суперечності. Головне питання, яке постає перед кожним критично мислячим читачем: ким насправді є автохтонне населення краю — карпаторусинами чи українцями? Спробуємо розібратися в цьому, відкинувши політичні догми.
Наукова помилка: чому теорія про “етнографічні групи українців” не витримує критики
У згаданій статті редакція пропонує цитату, яка одразу викликає науковий скепсис: «Закарпаття — єдиний регіон України, де на відносно невеликій території одночасно живуть чотири самобутні етнографічні групи українців». Чому це твердження є грубою помилкою з погляду історичної науки та етнології?
По-перше, термін “регіон України” стосовно історичного Закарпаття до середини XX століття є очевидним геополітичним анахронізмом. Самі ж автори матеріалу нижче суперечать собі, зазначаючи, що Срібна Земля століттями була окраїною різних європейських держав. Регіон перебував у складі Угорського королівства, Австро-Угорщини та міжвоєнної Чехословаччини (як автономна Підкарпатська Русь).
До 1946 року ця територія де-юре і де-факто ніколи не входила до складу жодної української державної чи адміністративної структури. Отже, виникає закономірне логічне запитання: якщо Закарпаття історично не було Україною, то чи могли місцеві мешканці формуватися саме як етнографічні групи українців? Очевидно, що ні.
Карпаторусини як корінний етнос: історичний контекст проти політичного конструкту
З наукової та історичної точок зору, корінними жителями Закарпаття є карпаторусини (русини). Це окремий східнослов’янський етнос, який має власну тисячолітню історію, мову (русинську) та унікальну самоідентифікацію, що формувалася в ізоляції від наддніпрянських українців за Карпатським хребтом.
Коли редакція Mukachevo.net описує такі спільноти, як долиняни, бойки, лемки та гуцули, вона автоматично маркує їх суто українськими субетносами. Проте реальність є іншою:
Долиняни — це автохтонне русинське населення низинних районів Закарпаття, чий діалект, побут та культура мають глибокі відмінності від класичних українських аналогів.
Лемки та бойки історично ідентифікували себе саме як русини, і їхня інтеграція в український етнічний простір була штучно прискорена політичними подіями середини минулого століття.
Намагання представити корінних русинів виключно як “гілки українського дерева” — це прямий наслідок радянської етнографічної школи. Після анексії Підкарпатської Русі Радянським Союзом у 1945–1946 роках розпочалася тотальна примусова українізація та фактична ліквідація русинської ідентичності на державному рівні.
Наслідки радянського спадку: чому русинів позбавили голосу?
Після Другої світової війни радянська влада поставила за мету уніфікувати населення новоприєднаних територій. Карпаторусини були офіційно оголошені українцями, а будь-які згадки про окремий русинський етнос каралися або таврувалися як “сепаратизм”.
На жаль, сучасні локальні медіа часто продовжують йти цим уторованим радянським шляхом. Замість того щоб відкривати читачам складну, багату та багатогранну русинську історію, нас знову намагаються повернути до спрощеної та ідеологічно вигідної схеми етногенезу. Справжня етнографічна мозаїка Закарпаття — це не просто регіональні варіанти української культури, а унікальна спадщина карпаторусинського народу, який зумів зберегти своє обличчя крізь віки панування різних імперій.
Історична правда вимагає визнання того, що ідентичність Закарпаття є набагато глибшою, ніж сучасні державні кордони. Русини — це не локальна етнографічна група, а самобутній корінний народ Карпатського регіону, право якого на власне ім’я має поважатися в сучасному демократичному суспільстві.
Степан Сікора
