ЧОМУ В ПІДРУЧНИКАХ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ФАЛЬШУЮТЬ ІСТОРІЮ ЗАКАРПАТТЯ. ДРУГИЙ ПРИКЛАД: §31 ПІДРУЧНИКА “ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. РІВЕНЬ СТАНДАРТУ. 10 КЛАС» АВТОРІВ О. В. ГІСЕМА та О. О. МАРТИНЮКА
Сучасна українська історична освіта часто нагадує дзеркало, яке навмисно викривлює відображення, аби воно відповідало державному стандарту «патріотичного виховання». Одним із найяскравіших прикладів такого підходу є висвітлення минулого Підкарпатської Русі. Проаналізуємо §31 підручника «Історія України. Рівень стандарту. 10 клас» авторів О. В. Гісема та О. О. Мартинюка, щоб зрозуміти, як саме відбувається фальшування історії Закарпаття та чому європейська історіографія розцінює цей наратив як маніпулятивний.
Провокація в назвах: Чому «Українські землі» — це термінологічна пастка?
Подача матеріалу починається з параграфа під назвою «Українські землі у складі Чехословаччини. Карпатська Україна». Для стороннього читача це виглядає як констатація факту, але для історика-аналітика це — відверта провокація.
З погляду чеської та європейської академічної спільноти, до 1945 року поняття «Українські землі» щодо цього регіону практично не вживалося. Чеська історіографія суворо дотримується терміна Podkarpatská Rus (Підкарпатська Русь). Назва «Закарпаття» (Transcarpathia) є чистим екзонімом, нав’язаним з позиції Москви — це погляд з-за гір, а не зсередини самого краю.
Європейський погляд на статус регіону після розпаду Австро-Угорщини радикально відрізняється від підручника Гісема. Регіон розглядався не як «споконвічна українська земля», що чекала на «возз’єднання», а як Terra Nullius («нічия земля»), чию долю вирішувала міжнародна спільнота згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 року.
Для Праги це була «довірена територія». Чехословаччина сприймала себе як опікуна, місією якого було цивілізувати край, не маючи щодо нього жодних історичних сентиментів.
Питання ідентичності: Як русинів перетворили на українців
Підручник Гісема та Мартинюка фактично ігнорує той факт, що до середини XX століття самоідентифікація місцевого населення була русинською. Європейські історики, зокрема Пол Роберт Маґочі, наголошують на унікальності етнічного ландшафту краю.
Офіційні чехословацькі переписи населення 1921 та 1930 років фіксували «русинів» (Rusíni) як окрему категорію, а не як субетнос українців. Чеська адміністрація стикалася з трьома потужними течіями:
- Русинофільська: Орієнтація на власну унікальність під гаслом «ми — не українці і не росіяни».
- Москвофільська: Вплив білої еміграції та віра в єдиний «руський» простір.
- Українофільська: Посилилася лише наприкінці 1930-х років, значною мірою завдяки емігрантам з Галичини та політичній кон’юнктурі.
Цікава цитата з підручника (с. 189), яка, як не парадоксально, добре пояснює політичну активізацію емігрантів з Галичини наприкінці 1930-х років:
«Найактивніше «українську карту» розігрувала нацистська влада,
що прагнула оволодіти «життєвим простором на сході» як запорукою встановлення світового панування. «Українське питання» було зручним для порушення внутрішньої стабільності таких країн, як Чехословаччина, Польща та СРСР….Коли А. Гітлер під гаслом об’єднання всього німецького народу в одній державі висунув територіальні претензії до Чехословаччини, знову постало «українське питання». Цього разу воно мало сприяти розвалу Чехословаччини, стати засобом тиску на Польщу та СРСР і розмінною монетою у грі з Угорщиною… А. Гітлер підтримав становлення Карпатської України.. Зрештою «українська карта» зіграла на користь Німеччини. Карпатська Україна була передана Угорщині, яка стала союзником Німеччини.»
Однак, автори підручника подають українофільство як єдино правильний і домінуючий шлях, що є прямим фальшуванням історії, адже це нівелює багатовікову боротьбу русинів за власну ідентичність, відмінну від сусідніх народів. Для прикладу, в підручнику жодним словом не згадується про русинські школи, яких в Підкарпатській Русі було більше в три рази від українських шкіл.
Тисячолітня спадщина: Чому ігнорується угорський контекст?
Для будь-якого об’єктивного історика теза про «тисячолітнє перебування у складі Угорщини» є аксіомою. З погляду Будапешта та тогочасної Європи, ця територія була Felső-Magyarország (Верхня Угорщина) або Ruthenföld.
Підручник Гісема створює ілюзію тяглості української державності на цих землях, хоча Закарпаття ніколи не входило до складу Київської Русі (як повноцінна адміністративна одиниця), Галицько-Волинського князівства чи Гетьманщини до 1946 року. Культурні, правові та економічні впливи протягом століть йшли з Відня та Будапешта, а не з Києва. В європейських освітніх програмах історія Підкарпатської Русі — це історія Святостефанської корони та Габсбурзької монархії, а не «національно-визвольних змагань українського народу».
Чехословацька «Золота доба» проти радянської окупації
Період 1919–1938 років у підручнику часто подається як час «колоніального гніту», але факти свідчать про протилежне. У чеській історичній пам’яті цей період — це просвітницька місія.
- Модернізація: Прага інвестувала в Підкарпатську Русь значно більше, ніж отримувала від неї. Будівництво доріг, залізниць, лікарень та шкіл відбувалося небаченими темпами.
- Демократія: Поки в радянській Україні вирував Голодомор 1932-1933 років та масові репресії, на Підкарпатській Русі панував політичний плюралізм та свобода слова.
Саме це «вікно свободи» дозволило сформуватися політичній нації, але підручник Гісема намагається звузити цей процес лише до проукраїнського вектору, ігноруючи розвиток русинської, єврейської, чеської та угорської громад регіону.
Юридичний аналіз подій 1944–1946 років: Анексія чи передача?
Найбільш суперечливим моментом підручника є опис «возз’єднання» Закарпаття з УРСР. Сучасна чеська історіографія часто прямо називає події 1945 року відторгненням або анексією. Юридичний аспект переходу краю до СРСР є хрестоматійним прикладом порушення міжнародного права.
Проблема легітимності та Конституція Чехословаччини
Згідно з Конституцією Чехословацької Республіки 1920 року, будь-яка зміна державних кордонів потребувала згоди двопалатного парламенту.
- На момент підписання договору (червень 1945) парламент не функціонував.
- Президент Едвард Бенеш підписав акт одноосібно під колосальним тиском Сталіна.
Це робить договір від 29 червня 1945 року нікчемним з погляду чеського легалізму. Це було «декретне» рішення, прийняте в умовах фактичної військової окупації краю Червоною армією.
Механізм «Мукачівського маніфесту»
Автори підручника Гісем та Мартинюк з пієтетом описують З’їзд народних комітетів у Мукачеві 26 листопада 1944 року. Проте з позиції аналітика — це була чисто радянська технологія:
- Інспірація: Маніфест був підготовлений політуправлінням 4-го Українського фронту.
- Сепаратизм: Це був акт сепаратизму за наявності легітимного уряду в Лондоні та чеської адміністрації в Хусті.
- Ізоляція: Чеська делегація на чолі з Франтішком Нємецем була фактично нейтралізована спецслужбами СРСР і вислана з території, яку СРСР офіційно визнавав чехословацькою за угодою 1941 року.
Договір 29 червня 1945 року: Дипломатична капітуляція
Договір юридично оформив передачу території, але умови «права оптації» (вибору громадянства) часто блокувалися радянською владою. Чехи та словаки, які хотіли залишити край, стикалися з перешкодами, а русинів масово і примусово записували «українцями» в нових радянських паспортах. Юридичне закріплення назви «Закарпатська область» відбулося лише 22 січня 1946 року, що стало фінальною точкою у знищенні назви «Підкарпатська Русь».
Висновки: Чому це важливо для сучасної освіти?
Підручник «Історія України. 10 клас» О. В. Гісема та О. О. Мартинюка продовжує традицію радянської школи, де історія Закарпаття підганяється під заздалегідь визначений результат. Використання терміна «Карпатська Україна» як центрального, ігнорування тисячолітнього угорського та двадцятирічного чехословацького контексту, а також замовчування юридичних порушень 1945 року — все це ознаки свідомого викривлення фактів.
З альтернативної європейської позиції, сучасне Закарпаття — це територія з перерваною центральноєвропейською ідентичністю. Його входження до складу України розглядається не як фінал «національно-визвольної боротьби», а як результат геополітичного перекроювання карти Європи Сталіним.
Допоки українська освіта не почне визнавати складність і багатогранність Підкарпатської Русі, ми матимемо справу не з історією як наукою, а з інструментом ідеологічного впливу, який боїться правди про унікальний русинський край.
Тільки знання правди про унікальну історію нашого та визнання карпаторусинів корінним народом Закарпаття дозволить незалежній Україні, частиною якої є Закарпаття, зробить ще один крок до створення потужної політичної української нації, в якій всім етносам багатонаціональної держави дозволено буде знати свою справжню історію, розвивати культуру, мову та цінити і розвивати свою малу батьківщину.
Початок читайте:
Степан Сікора
