Незламний дух Срібної Землі: Мова, освіта та «русинська академія» (1939–1944)

Історія Закарпаття середини XX століття нагадує гостросюжетну драму, де на маленькому клаптику землі між Карпатами та Тисою вирішувалися долі цілого народу. Для нас, русинів, період 1939–1944 років став часом випробувань на міцність. Після бурхливих подій Карпатської України регіон опинився в нових політичних реаліях Угорського королівства. Але попри зміну прапорів над Ужгородським замком, серце народу — його мова та культура — продовжувало битися у власному ритмі.

У цій статті ми розберемося, як функціонували мови викладання та Подкарпатское Общество Наук, і чому цей період, попри всі труднощі, став часом справжнього розквіту русинської видавничої справи та наукової думки.

Юридичне обличчя краю: Між автономією та інтеграцією

Коли угорські війська у березні 1939 року увійшли в край, Будапешт опинився перед дилемою: як керувати територією, де населення звикло до демократії та національного відродження періоду Чехословацької республіки (1919-1939)? Відповіддю став закон 6.200/1939 M.E., що набув чинності 7 липня 1939 року.

Офіційно край називали «Kárpátaljai Kormányzóság», але в душі народу та навіть у деяких офіційних довідниках жевріла назва Kárpátalja (Ruszinföld) — Земля Русинів. Це було не просто топографічне визначення. Угорська влада, прагнучи лояльності корінного народу, визнала русинську мову («magyarorosz») як другу державну мову краю. Двомовність не була декоративною: навіть урядовий офіціоз Kárpátaljai Közlöny – Подкарпатский Вѣстникъ виходив паралельно двома мовами.

Русини отримали свій «мовний коридор». Хоча українська орієнтація жорстко блокувалася, а російська лише терпілася, власне русинський шлях отримав інституційну підтримку. Було створено перекладацьке бюро, печатки стали двомовними, а голос русина знову зазвучав у державних установах.

Школа як фортеця русинства: Від початкової грамоти до матури

Освіта — це те, що рятує народ від забуття. Угорська шкільна реформа, закріплена наказом 133.200/IX.1939 VKM, вибудувала цікаву ієрархію. Угорська мова була обов’язковою, але русинська школа залишилася живою.

Для корінного народу початкова школа стала справжнім бастіоном. У 1943/44 навчальному році в краї діяло 305 русинських народних шкіл, де навчалися понад 64 тисячі дітей. Це була величезна сила! На кожну угорську школу в селах припадало кілька русинських.

Проте, піднімаючись вище освітніми сходами, тиск угорського компонента посилювався. У гімназіях та «горожанках» (полегшених середніх школах) кількість русинських класів була значно меншою. Але русини не здавалися. В Ужгороді та Мукачеві діяли державні русинські гімназії, де плекалася національна еліта. Згідно з розпорядженням 106.025/1942 VKM, на випускних іспитах (матурі) обов’язковими були як угорська, так і мова навчання — русинська.

Як бачимо з аналізу Чілли Федінец, русинська мова реально домінувала в низовій освіті, що дозволило зберегти ідентичність селянства та міщанства.

Подкарпатское Общество Наук: Наша «неофіційна академія»

Найвеличнішим здобутком русинського інтелекту того часу стало Подкарпатское Общество Наук (Kárpátaljai Tudományos Társaság), засноване 26 січня 1941 року в Ужгороді. Хоча офіційно воно називалося «товариством», за своїм масштабом це була справжня Русинська Академія Наук.

Біля витоків ПОН стояли дві титанічні постаті:

1. Антоній Годинка — символічний президент, великий історик, чиє ім’я знав кожен освічений русин.

1. Іван Гарайда — виконавчий директор, справжній «мотор» організації. Його «Грамматика руського языка» (1941) стала фундаментом для всієї видавничої діяльності краю.

ПОН було не просто науковим клубом. Це був потужний видавничий центр. Журнал Зоря-Hajnal став майданчиком для кращих істориків та етнографів. Двотижневик «Литературна Недѣля» приносив високу літературу в кожен дім, а щомісячник «Руська Молодежь» виховував нове покоління в любові до свого коріння.

За кілька років ПОН видало близько 80 книг. Це була відповідь на виклик часу: «Ми є народ, у нас є своя наука!»

Слово, що лікує: Русинська періодика 1939–1944

Преса того часу була дзеркалом життя. Попри цензуру, русинське слово жило. Найпопулярнішим тижневиком була «Недѣля», яка виходила під редакцією Андрея Кутлана. Вона була близькою до простого народу, писала про господарство, церкву та місцеві новини.

Цікавим був феномен часопису «Нова Недѣля» та «Карпатска Недѣля», які пропагували ідею «мадярсько-руського братерства».

Ми, русини, завжди були мирним та дипломатичним народом, тому ідея співіснування в межах однієї держави за умови поваги до нашої мови знаходила відгук.

Важливу роль відігравав і педагогічний додаток Visztnik narodnih ucsiteliv, що видавався в Будапешті русинською мовою. Це свідчило про те, що навіть у столиці імперії зважали на потреби наших вчителів.

Освітні центри: Ужгород, Мукачево та Хуст

Кожне місто Закарпаття в цей період мало своє особливе обличчя:

• Ужгород: Інтелектуальна столиця. Тут працював ПОН, видавалися головні газети та діяла Ужгородська державна русинська гімназія.

• Мукачево: Комерційний та освітній хаб. Саме тут у 1940 році відкрили русинську торгівельну школу, що готувала фахівців для економіки краю. Тут також діяв потужний учительський ліцей.

• Хуст: Місто, що пам’ятало події 1938–39 років, зберігало свою русинську лінію через мережу горожанських шкіл.

Сьогодні ми можемо знайти свідчення про роботу цих закладів у фондах Державного архіву Закарпатської області. Фонди №264, №394 та №779 зберігають звіти про життя шкіл, де кожен запис зроблений з турботою про майбутнє покоління.

Хронологія надій та звершень (1938–1945)

Для кращого розуміння епохи поглянемо на таймлайн ключових подій:

• 2 листопада 1938: Перший Віденський арбітраж. Повернення південних міст (Ужгород, Мукачево, Берегово) до Угорщини.

• Березень 1939: Повна окупація краю. Початок нової адміністративної ери.

• 15 січня 1940: У Мукачеві відкрито русинську торгівельну школу — символ підтримки місцевої економічної еліти.

• 26 січня 1941: День народження Подкарпатського Общества Наук. Початок «золотої ери» русинського книговидання.

• Серпень 1941: Вихід першого номера газети «Недѣля», що стала голосом народу.

• 1942: У русинських вчительських закладах посилюється угорський вплив, але мова навчання зберігається.

• Осінь 1944: Наближення фронту. Занепад угорської адміністрації та початок радянського періоду.

 Уроки історії для сучасних русинів

Період 1939–1944 років вчить нас головному: ідентичність неможливо знищити, якщо народ має волю до знань. Русинам вдалося неможливе — у вогні світової війни створити наукове товариство, зберегти сотні шкіл та видати десятки книг своєю мовою.

Ми бачимо паралелі з сучасними стратегіями реформ. Як свого часу Будапешт намагався знайти баланс між державним інтересом та місцевою автономією (що чимось нагадує сучасні підходи до децентралізації), так і ми сьогодні маємо плекати свою унікальність. Вивчення досвіду тогочасних вчителів та вчених — це наш обов’язок перед предками.

Русинська мова, що вижила в гімназіях Мукачева та в наукових працях Гарайди, — це скарб, який ми маємо берегти. Бо, як казав Антоній Годинка, без знання свого минулого ми не маємо майбутнього.

Читайте також:

• Історія Закарпаття у 1938-1941 роках

• Культурна хроніка Підкарпаття від Чілли Федінец

Ми, русини, — народ Срібної Землі, і наша історія — це історія любові до свого краю, що сильніша за будь-які політичні шторми.

Стаття підготовлена з глибокою повагою до архівних джерел та історичної пам’яті корінного народу Закарпаття.

Степан Сікора