ЯК «ЗЕМЛІ РУСИНІВ НА ПІВДЕНЬ ВІД КАРПАТ» СТАЛИ ПІДКАРПАТСЬКОЮ РУССЮ. Ч.6
Політичне банкрутство комуністів Підкарпатської Русі
Якщо комуністи Підкарпатської Русі в 1924 році з гаслами «Земля – селянам», «Мир – народам», «Влада – Радам» на виборах до парламенту ЧСР отримали найбільшу кількість (100.242 з 254.743 можливих) голосів виборців, то на виборах в 1929 році за їхніх кандидатів проголосувало тільки 40.583 виборця. Це свідчило про політичне банкрутство Підкарпаторусинського крайкому КПЧ і стривожило не тільки Комінтерн, а й особисто Й. Сталіна.
За дезінформацію в справі українізації русинів і нібито їх боротьбу за приєднання до України, І. Мондок, який перебував у Харкові, за вказівкою Й. Сталіна 3 березня 1933 року був заарештований і відправлений на Соловецькі острови. Потім, 25 листопада 1937 року, «трійка» винесла йому вирок – розстріл, який був приведений у виконання.
Наприкінці 1932 року Е. Клима повернувся до Праги, а Підкарпаторусинський крайком КПЧ очолив гуцул Олекса Борканюк, уродженець столиці «Гуцульської Народної Республіки в Ясіня». У період навчання в Харківському університеті Комінтерну (1926-1929 рр.) він у червні 1927 року став громадянином Радянського Союзу, після чого Організаційне бюро (президія) ЦК ВКП(б) України прийняло його членом комуністичної партії Радянського Союзу.
Вплив Комінтерну та радянсько-чехословацькі відносини
Тільки 9 червня 1934 року Радянський Союз і Чехословаччина встановили дипломатичні відносини, а в 1935 році уклали договір про дружбу і співробітництво, а також ряд інших угод. Так, начальник розвідки Генерального штабу чехословацької армії полковник Моравець в 1935 році підписав у Москві секретну угоду про співпрацю розвідувальних служб ЧСР і СРСР. У цьому ж році почався, в основному з боку Радянського Союзу, обмін делегаціями в галузі культури, науки, спорту та туризму, напханих агентами НКВС.
У квітні 1935 року відбувся VII з’їзд КПЧ. О. Борканюк, на той час секретар Підкарпаторусинського крайкому КПЧ, а також члени цього крайкому І. Локота, П. Варга і М. Кельман, Ш. Сікора були обрані в ЦК КПЧ.
На VII конгресі Комінтерну, що відбувся 25 липня – 25 серпня 1935 року за участю О. Борканюка, було прийнято рішення про те, що в тій країні, в якій обставина дозволяє зробити соціалістичну революцію, Комінтерн революцію повинен зробити єдиним фронтом і взяти владу у свої руки. На думку секретаріату Комінтерну, подібна ситуація склалася в Чехословаччині, і її комуністам за допомогою Комінтерну слід готувати повстання і брати владу у свої руки, спираючись при цьому на православну Церкву візантійського обряду, канонічно підпорядковану Сербському патріархату.
Економічна криза та соціальне напруження
Економічна криза 1929-1933 років у Європі торкнулася Чехословаччини. Наприкінці 1933 року в Підкарпатській Русі припинили роботу 30 з 92 підприємств, і безробіття стало бичем майже для 100 тис. осіб.
Зниження зарплати призвело до падіння на ринку у два-три рази цін на сільськогосподарську продукцію, а це призводило до зубожіння селян. Уряд у 1932 році розгорнув «продовольчу акцію» і 19 лютого відправив у Підкарпатську Русь перші 32 вагони кукурудзи. З кожним місяцем підтримка голодуючих верховинців зростала.
Однак помилкова стратегія уряду в галузі економічної політики тільки дражнила провінційних політиків і населення. Половинчасті розв’язання аграрних проблем, безробіття, затягування надання русинам автономії, недовіра до місцевих кадрів і політичним силам з боку Праги викликали невдоволення у русинів.
Голова Центральної Русинської Народної Ради Андрій Бродій, депутат парламенту ЧСР, з парламентської трибуни заявив, що «якщо сьогодні виникне ситуація, в якій русинам допомагатимуть китайці, то більш як дев’яносто відсотків нашого народу будуть готові підкоритися Китаю».
Навіть проукраїнської орієнтації Перша Центральна Українська Народна Рада (ПЦУНР) на проведеному 8 травня 1934 року ювілейному з’їзді прийняла резолюцію з вимогою припинити українізацію русинів.
Боротьба русинів Пряшівщини за рідну мову
Водночас лідери русинів Пряшівської Русі на чолі з І. Жидовським, греко-католицьким священником і юристом за освітою, в 1935 році домоглися відновлення в 60-ти школах навчання русинською мовою. Вони організували та 17 серпня 1936 року провели в Пряшеві нараду, на якій прийняли ряд конкретних рішень:
домагатися приєднання Пряшівської Русі до Підкарпатської Русі і надання Підкарпатській Русі статусу автономної республіки;
ввести в Пряшівській гімназії з підготовки вчителів для русинських шкіл навчання русинською мовою та інші.
У результаті – Пряшівська гімназія з 1 вересня 1936 року перейшла на русинську мову навчання.
Зміна влади в ЧСР та автономістські прагнення
Президент Т. Масарик тривалий час важко хворів і 14 грудня 1935 року подав у відставку. Парламент 18 грудня 1935 року обрав Президентом ЧСР Едмунда Бенеша, який обіймав до цього посаду глави уряду ЧСР. Прем’єр-міністром ЧСР став Мілан Годжа, який до цього обіймав посаду міністра землеробства. Проблеми словаків і русинів, які не терпіли зволікань, змусили новий уряд ЧСР зайнятися їх вирішенням.
Комітет парламенту ЧСР з питань Конституції та законодавства наприкінці листопада 1935 року виступив з ініціативою почати переговори з політичними і громадськими діячами словацької та русинської націй про надання словакам і русинам автономії.
М. Годжа провів переговори з представниками політичних партій Словацької та Підкарпаторусинської землі. Він переконався в тому, що політичні діячі Словацької землі категорично проти того, щоб новий кордон між Словацькою і Підкарпаторусинською землею був визначений за етнічними ознаками. Тому розпочаті М. Годжею переговори з цього питання так і не були завершені. Проте політичні та громадські лідери Підкарпатської Русі сподівалися, що нове керівництво країни вирішить проблему русинської нації, і 28 листопада 1936 року підписали «Законопроєкт Центральної Русинської Народної Ради про Конституцію автономної Підкарпатської Русі».
Проєкт Конституції автономної Підкарпатської Русі
Наведемо з нього деякі положення.
У 2-му параграфі цього законопроєкту Конституції сказано, що офіційною назвою автономного утворення русинів є «Підкарпатська Русь».
У 7-му параграфі зазначено: «1) Офіційною мовою Підкарпатської Русі є русинська мова».
У 12-му параграфі сказано: «1) Законодавчим органом Підкарпатської Русі є Сейм», а в 18-му параграфі: «мовою нарад і діловодства Сейму є русинська мова». У 47-му параграфі записано: «2) Чиновники всіх державних і автономних установ і службовці інших інституцій, які діють на території Підкарпатської Русі, повинні призначатися із корінних жителів цієї території».
Цей законопроєкт Конституції автономної Підкарпатської Русі з республіканською формою правління підписали політичні та громадські діячі як русинського, так і українського крила в наступному порядку: адвокат Йосип Камінський (автор проєкту Конституції), адвокат Михайло Бращайко, Василь Щерецький, адвокат Юлій Бращайко, адвокат Іван Жидівський, Михайло Попович, Степан Клочурак, отець Августин Волошин, Андрій Бродій, доктор (лікар) Микола Долинай, Петро Гаєвич, Михайло Демко, Михайло Василенко, Мирон Стрипський (заступник міського голови Ужгорода) і Юлій Фелдешій. У той час Ю. Фельдешій був сенатором, а І. Жидовський і А. Бродій – депутатами парламенту Чехословаччини. Сенатор Карлгокко, а також депутати О. Борканюк та І. Заєць, усі троє від комуністичної партії, відмовилися підписувати цей законопроєкт Конституції Підкарпатської Русі.
Сенатори і депутати Е. Бачинський, Ю. Фельдешій, А. Бродій, Ю. Ревай, І. П’єщак, П. Коссей вручили цей проєкт Конституції уряду ЧСР для вивчення і дострокового внесення до парламенту як позачергового законопроєкту.
Отже, русинська нація до 1935 року була політично структурованою, щоб передати їй в руки автономну республіку Підкарпатська Русь.
Економічна компонента автономії
Однак залишалася під сумнівом можливість її економічного виживання.
Для утримання загальнодержавних структур ЧСР Чеська земля вносила в загальнореспубліканський бюджет 70%, Словацька земля – 24%, а Підкарпаторусинська земля – тільки 6% грошових надходжень. Однак з цього бюджету Підкарпаторусинська земля отримувала у вигляді дотацій 10% загальнореспубліканського бюджету.
Мовний референдум 1937 року та його наслідки
Як писав В. Пачовський у книжечці «Срібна Земля», закладені вчителями з Галичини зерна в душі русинських дітей дали українські сходи. Більше всіх цих «зерен» у душі русинських дітей заклав галичанин І. Пачовський, про що свідчать навіть назви його робіт: «Матеріали до історії мови південнокарпатських українців», «Нарис історії українських закарпатських говорів. Фонетика» та інші. Цими сходами вирішили скористатися як А. Гітлер, так і Й. Сталін, що дали вказівку розколоти об’єднані політичні і громадські організації Підкарпатської Русі. Приводом стало те, що в багатьох школах, перш за все Верховини (гірських регіонів), діти звикли до української мови навчання. Водночас батьки з низинних регіонів не хотіли переходу навчання з рідної русинської на чужу їм українську мову викладання. У результаті мовна війна, в яку було втягнуто доросле населення Підкарпаторусинської землі, зі шкіл вийшла на вулиці. Щоб припинити цю «війну», міністерство освіти ЧСР 1 вересня 1937 року провело «шкільний» референдум. У цей день з учнями в школу прийшли їхні батьки і голосували – за якою з двох граматик вони хотіли б навчати своїх дітей – з русинської чи української.
У 313 школах більшість батьків проголосували за викладання їхнім дітям за русинською граматикою Е. Сабова, а в 114 школах – за викладання за українською граматикою В. Панькевича.
Тому міністерство освіти ЧСР 14 вересня 1937 року ухвалило рішення № 119.512-37 про перехід усіх русинських шкіл у Підкарпаторусинській землі на русинську мову навчання.
Крім того, результат цього референдуму – 3:1 – пояснюється тим, що русинських вчителів у Верховині все ще не вистачало. Тому батьки учнів Верховини голосували за навчання українською мовою, боячись, що через голосування за русинську мову навчання їхні школи залишаться взагалі без вчителів.
Водночас шкільний референдум показав зрілість русинської нації, розуміння того, що кожна нація, поки вона володіє власною мовою, володіє своїм культурним суверенітетом. І як тільки вона позбавляється можливості застосовувати і культивувати свою мову, вона перестає розвиватися як нація.
Результат шкільного референдуму і прийняте на його підставі рішення міністерства освіти ЧСР про перехід усіх русинських шкіл Підкарпаторусинської землі на русинську мову навчання стали повним фіаско не тільки для політемігрантів з Галичини. Вони стали фіаско і для керівництва Підкарпаторусинської крайової організації КПЧ, яка за рішенням Комінтерну мала здійснювати українізацію русинів.
Мітинг в Ужгороді та «громадський референдум»
Тому політичні лідери з-поміж емігрантів-галичан на кошти фашистської Німеччини, а комуністи – на кошти Москви, вирішили зробити перелом на користь (відповідно) Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна. З цією метою українофільське крило на чолі з Августином Волошиним спільно з комуністами на чолі з Олексою Борканюком 17 жовтня 1937 року провело в Ужгороді великий мітинг під гаслом: «Українській дитині – українську книгу». На мітинг зібралося кілька тисяч осіб, оскільки учасникам мітингу оплачувалася дорога. Більшість з прибулих на мітинг були з Верховини, адже вони могли безкоштовно з’їздити в Ужгород. Мітинг відкрив А. Волошин. Виступав і О. Борканюк, до того ж уперше українською мовою, яку вивчив у Харкові. У своєму виступі він, зокрема, сказав: «…хочемо, щоб наших дітей у школах навчали материнською українською мовою». Коли натовп, який мітингував, втомився стояти, йому було запропоновано проголосувати за рішення, щоб в усіх школах Підкарпатської Русі українська мова стала мовою викладання. Згодом це голосування натовпу комуністи і українофіли назвали «громадським референдумом», а на його підставі стали вимагати, щоб в усіх школах Підкарпатської Русі українська мова стала мовою викладання, що було абсурдом.
Якщо для громадян Радянського Союзу прийняття в 1937 році на мітингах рішень про винесення «ворогам народу» смертних вироків було звичайною справою, то для демократичної Чехословаччини цей «громадський референдум» став шоком. Виходило, що не батьки, а натовп сторонніх людей визначає, якою мовою діти, незалежно від національності батьків і їхнього бажання, повинні навчатися в школі. Ще більше дивує той факт, що галичани (на кошти Берліна) провокували в Підкарпатській Русі рух за приєднання до Радянської України, а у себе вдома (теж на кошти Берліна) проводили агітацію за приєднання України до Галичини. Це дратувало навіть Й. Сталіна. За його пропозицією Комінтерн в 1938 році затаврував Західноукраїнську комуністичну партію як агентуру фашистської Німеччини і розпустив її. Тим часом національно-політична ситуація загострювалася не тільки в Словацькій землі, а й у Сілезії, населеній етнічними німцями. Тому уряд ЧСР 21 травня 1938 року провів часткову мобілізацію, яка на деякий час заспокоїла навіть німців. Хоча Берлін підштовхував німців Чеських Судет до провокацій.
Місія русинської діаспори з США
Щоб вивчити ситуацію на місці і допомогти русинським лідерам об’єднатися, 12 травня 1938 року через США в Підкарпатську Русь приїхала делегація русинів-емігрантів у складі: голова «Карпатського Союзу» Іван Поп, генеральний секретар цього Союзу Олександр Геровський (онук А. Добрянського) і греко-католицький священник Іван Янчишин. За їхньою участю Центральна Русинська Народна Рада (ЦРНР) прийняла і направила уряду ЧСР резолюцію, в якій вимагалося:
введення в уряді ЧСР посади Міністра у справах русинів;
надання Підкарпаторусинській землі статусу автономної республіки;
проведення до 30 листопада виборів до парламенту автономної Підкарпатської Русі;
призначення в Підкарпаторусинській землі керівників пошти, поліції та судів з-поміж місцевих русинів та інше.
Делегати з США примирили лідерів ЦРНР і Першої Центральної Української Народної Ради української орієнтації, яка 29 травня прийняла резолюцію на підтримку згаданих вимог ЦРНР. У цій русинсько-українській резолюції сказано: «Перша Р(У)ЦНР, як представниця підкарпатських русинів-українців (…) чітко проголошує, що неухильно стоїть на позиції єдності Підкарпатської Русі з Чехословацькою Республікою та недоторканності її кордонів».
Об’єднання русинських партій та вимоги до уряду
У липні 1938 року А. Геровському вдалося об’єднати основні русинські партії, які змагалися між собою, в русинський блок, до якого увійшли депутати і сенатори парламенту ЧСР від Підкарпатської Русі: Андрій Бродій, Ю. Фелдешій, І. П’єщак, Едмунд Бачинський, П. Коссей і П. Жидовський. Вони зустрілися з головою Уряду ЧСР М. Годжею, який пообіцяв провести вибори до парламенту Підкарпатської Русі до кінця 1938 року. Після цього представники ЦРНР і ПЦУНР 21 вересня 1938 року підписали спільну Декларацію з вимогами до уряду ЧСР, викладеними у вищезгаданій резолюції ПЦУНР, яка теж була вручена М. Годжі, а також дипломатичним представництвам у Празі. При врученні цієї спільної Декларації Е. Бачинський вручив М. Годжі також Меморандум від русинського блоку з вимогами включення Пряшівської Русі до складу майбутньої автономної республіки Підкарпатська Русь. Оскільки відповіді від М. Годжі на Декларацію та Меморандум не було, 28 вересня 1938 року сенатори Е. Бачинський і Ю. Фельдешій у присутності губернатора Підкарпаторусинської землі К. Грабаря повторили викладені в Декларації та Меморандумі вимоги Е. Бенешу, Президенту ЧСР.
Прийняття законів про автономію
У результаті, 22 листопада 1938 року, парламент Чехословаччини прийняв два конституційних закони-близнюки: «Про автономію Підкарпатської Русі» та «Про автономію Словаччини». Цим половинчастим рішенням Прага фактично відмовилася задовольнити як вимоги словаків про надання їм статусу повноправної республіки, так і вимоги русинів – включити Пряшівську Русь, населену етнічними русинами, до складу автономної республіки Підкарпатська Русь.
Автономія Підкарпатської Русі відбулася. Але…
На жаль, після отримання автономії Уряд ЧСР прем’єром автономії призначив «прогаличанського» Августина Волошина, який, разом зі своїми соратниками, почав копіювати методи правління нацистської Німеччини:
- Всі партії були розпущені (заборонені). Керівною партією в автономії стало УНО (Українське національне об’єднання), яка і «виграла вибори» в Сойм Підкарпатської Русі в кінці 1938 року. Після виборів, без погодження з парламентом та Урядом Підкарпатську Русь була перейменована в Карпатську Україну.
- В порушення Конституції ЧСР було створено мілітарну «громадську організацію» «Карпатська Січ», в якій основну «скрипку грали» особи без громадянства та громадяни Польщі, нелегальні емігранти, галичани, бійці бойового крила ОУН.
- Для боротьби з незгодними з діями уряду Волошина було створено концентраційні табори «Думен» та «Рахів».
Операція абвера «Грюн» з ліквідації Чехословацької республіки почала активно реалізовуватись на теренах Підкарпатської Русі і після повної окупації Чехії та проголошення незалежності Словаччини монсеньйором Глінкою, Волошин уже був непотрібний нацистській Німеччині. В середині березня 1939 року хортівська Угорщина повністю окупувала Підкарпатську Русь. Авантюра – проголошення незалежності Карпатської України (яка, практично, проіснувала декілька годин) привела до трагедії: загибелі сотень молодих ненавчених русинів, які повірили Волошину. Але про цю трагедію нашого краю ми розповімо в наступних наших публікаціях.
Початок читайте:
“Як землі русинів на південь від Карпат” стали Підкарпатською Руссю. Ч. 1
Як землі русинів на південь від Карпат стали Підкарпатською Руссю. Ч. 2
ЯК «ЗЕМЛІ РУСИНІВ НА ПІВДЕНЬ ВІД КАРПАТ» СТАЛИ ПІДКАРПАТСЬКОЮ РУССЮ. Ч.3
ЯК «ЗЕМЛІ РУСИНІВ НА ПІВДЕНЬ ВІД КАРПАТ» СТАЛИ ПІДКАРПАТСЬКОЮ РУССЮ. Ч.4
ЯК «ЗЕМЛІ РУСИНІВ НА ПІВДЕНЬ ВІД КАРПАТ» СТАЛИ ПІДКАРПАТСЬКОЮ РУССЮ. Ч.5
Станіслав Ганькович, голова ГО «Наохтема в рокаши»
