«Обы сь нигда не забывав, де ты ся народив»…

Ця фраза-цитата з народної пісні русинів Закарпаття, записана на Іршавщині, називається «Гей, куды бы сь не вандровав». У ній закладено глибокий зміст про те, наскільки важливо людині залишатися собою, коли вона росте і розвивається фізично та духовно, пам’ятати та берегти в собі красу поколінь. Це — як заповідь матері своїй дитині: не забувай, пам’ятай свою колиску, шануй рідну природу і малу батьківщину.

Як представниця культури русинів Закарпаття, вважаю, що рідний фольклор є справжнім скарбом. Це пісні, танці, легенди та казки — те, що формує наше місцеве «колективне несвідоме». Наші регіональні «архетипи» формують світогляд з раннього дитинства.

Закарпаття називають «Срібною Землею» не лише за красу природи — річок, потічків і гір та корисні копалини, як золото, а й за безліч талановитих людей, народжених тут.

Тембри співочих голосів, характерних для закарпатців, — це, зазвичай, дзвінкі та сріблясті тембри з трохи «металевим» звуковим відтінком. Відомі представники — народні виконавці: Олена Поляк, Клара Лабик, Ольга Прокоп, Іван Опаленик; сучасні: Петро Куцкір, Ганна Гаджа та інші. Тембри голосів відкриті, з «горловим» призвуком.

  В співі на Закарпатті переважає одноголосся

За словами берегині народного фольклору Наталії Шимші, на Закарпатті є свої специфічні вокальні особливості:

1. Відкритий звук
2. Мелодійне голосоведення
3. Прикраси: мелізми, форшлаги
4. Складні ладові структури, які не завжди відповідають сучасним тональним ладам (чисті терції, квінтові відхилення)
5. Модуляційні ходи
6. Розгортання пісень динамічне, часто оповідне
7. Опора на діалект: бойківську, лемківську, мараморошську та інші говірки
8. Гукання — ой!, гей!, йой!, дінум-данум, гайчі-гайчі.

Автентичні пісні діляться на такі групи: обрядові, родинні, трудові, ліричні, історичні, рекрутські, жартівливі та інші.

Окремо з ліричних виділяємо важливий жанр — ліро-епічний, а саме балади. У них є сюжет і почуття. Відомою співачкою-баладисткою Закарпаття була Віра Баганич (родом із Волівця), солістка Закарпатського народного хору. Вона заспівала декілька балад, записаних від своєї мами, на великій сцені. У 2001 році видала збірку пісень та балад «Співає Віра Баганич».

Підвидом ліричного жанру на Закарпатті також є вандрівницькі (мандрівницькі, емігрантські) пісні. Це ліричні народні пісні соціально-побутового змісту. Вони передають почуття (туга, самотність, ностальгія). У них немає розгорнутого сюжету, як у баладах, а основа — переживання людини.

Є й інші яскраві жанри:

• Коломийка — жанр, у якому є короткий вислів думки, емоції, жарту. Співається майже завжди під танець. Коломийка має дворядкову форму, яка зазвичай повторюється, виконується в швидкому темпі. Це часто діалогічні переклички з притупами і рухами — весільні та обрядові пісні.
• Ладкання — напівречитативні обрядові співи, споріднений із коломийкою жанр, більш вільний обрядовий жанр. У низині ладкання більш повільне, тягуче. Коломийка частіше характерна на Верховині.

Ритм пісні додає рух танцю

На Закарпатті вміло поєднувала пісню з танцем відома балетмейстерка Клара Балог. Разом із керівником хору Михайлом Кречком та композиторами вони створювали вокально-хореографічні композиції та постановки для Закарпатського народного хору, де передавалась важлива суть: єдність пісні й танцю в цьому регіоні.

Дуже важливо сказати про жупи

Жупи — це територіально-адміністративні одиниці нашого краю, що існували з X століття до 1920 року. Їх було чотири (загалом шість, але дві увійшли до інших країн). Тому говоритимемо саме про чотири жупи. Керівником жупи був жупан — чиновник, який мав владу.

Ми поговоримо про «жупи» саме в контексті фольклору, бо фольклор русинів Закарпаття теж можна розділити за характером мелодики на чотири так звані «сфери» (або сектори), які відрізняються одна від одної. Хоч сьогодні жуп уже немає (є шість укрупнених районів Закарпаття, раніше їх було тринадцять), у фольклорі так і залишилися чотири основні регіони, чи «сфери».

1. Унг-жупа (Ужанська жупа): центр — Ужгород, входили ще Перечин і В. Березний. Стиль фольклору близький до лемківського, словацького. Звук: носові резонатори, протяжність. Пісні (найбільш характерні): жартівливі, побутові, весільні. Характер: переважно меланхолійний. Сучасні представники: гурт «Руменок», керівник Ольга Бобак та інші.
2. Берег-жупа (центр — Берегове, входило Мукачево). Стиль: на межі русинського і угорського фольклору. Звук: відкритий, прямий. Пісні: багато танцювальних, чардашевого темпу. Характер: веселий, заводний. Сучасні представники: гурт «Бетяри», соліст Петро Куцкір та інші.
3. Угоча-жупа (центр — Виноградів, входила м. Іршава). Стиль: суміш і вплив угорської та румунської музики на русинську. Пісні: весільні, любовні з гарним мелосом. Звук: широкий, гуляючий, іноді з прикриком. Характер: ніжний, співочий, але з угорською «гостринкою». Представники: «Кирниченька» (керівник Едіта Канчій), «Хижанські візерунки» (керівник Ірина Турцанаш) та інші. Хочеться виділити Іршавщину, яка територіально знаходиться в центрі Закарпаття. Звідси походить багато відомих центрально-русинських пісень.
4. Мараморош-жупа (центр — Хуст, входили Тячів, Рахів, гуцульщина). Стиль: гуцульський з архаїкою. Звук: сильний, «на крик», щоб чути в горах, з прикрасами, вигуками. Характер: енергійний, ритмічний, вогняний. Представники: ансамбль «Цімборики», керівник Наталія Шимша та інші.

Що об’єднує всіх традиційних співаків за школою Євгена Єфремова — етномузиколога, професора Київської консерваторії, керівника ансамблю «Древо»: природність голосу (не округляти звук), опора на автентику (навчання на слух, відчуття), спів на повний голос, колективність (живий діалог голосів), тілесність (щоб тіло відчувало), локальний стиль регіону, спів прямим голосом та інше.

Теза: «Народний спів живе не на сцені, а в житті»

Хочу процитувати важливі тези Юлії Куліненко, керівниці автентичного гурту «Дивина»: «Дихати треба вільно, як при розмові. Рот при народному співі не треба відкривати широко, звук не залежить від об’єму повітря. Це той звук, яким плачуть діти, яким ви кличете когось. Горло повинно бути розслабленим. В тілі є резонатори: лобові, носові, грудні та інші. Не лякайтесь свого голосу. В кожної людини свій тембр: в когось ближче до зубів, в когось звук в ніс… Співати треба вільно».

Це все характерно і для регіону Закарпаття

У русинській мові є свої діалекти по районах, але є спільні фонеми, наприклад: «г» дзвінка і «г» глуха, є три види фонеми «и», а саме: «і» з крапкою, «и» відкрита та «ы» більш гортанна, закрита. Наприклад, всі три фонеми представлені в слові «лінивый». Спробуємо вимовити: «Лінивый газда не хоче робити»…

«Обы сь нигда не забывав, де ты ся народив»… Це важлива фонема («ы»), вона часто зустрічається. Не потрібно її соромитися, вважати «сільською». Навпаки, насправді міщанством є соромитися свого закарпатського (підкарпатського) походження. Це наша русинська вимова. Це рідне для нас, тепле, материнське. Це — краса для нас. Така ж краса, як чисте гірське повітря, як наші сині гори, як наші потоки і трави. Це так «смачно», як наші русинські страви («їдіня»), котрі готували прекрасні материнські руки… Смак русинських голубців, начинки, дзями, пудбиваних лопаток, богача і багато іншого ми ніколи не зможемо забути. Так і материнська мова — русинська бисіда — завжди буде прекрасною для нас.

У піснях важливо зберігати ці русинські фонеми, інакше пісні втрачають свою природу. Я особисто вважаю, що змінювати слова у пісні є злочином. Інша справа — дізнатися значення слів, походження пісні. Берегти треба як слова, так і манеру виконання та «характер» кожної пісні. У цьому є унікальність. На Закарпатті збереглася і зафіксована в збірниках ще з початку минулого століття рекордна кількість співанок. В жодному іншому регіоні України не збереглося такого різноманіття. Жоден дослідник-фольклорист, що записував пісні, не змінював русинські фонеми. Зберігали фонеми: Дезидерій Задор, Петро Милославський, Юрій Кость, Володимир Гошовський, Петро Мушинка та інші.

Відома сучасна фольклористка Віра Мадяр-Новак, яка передає знання з фольклору та етномузики, член-кореспондент Академії наук України, внесла значний внесок у вивчення фольклору Закарпаття.

Фольклор русинів Закарпаття — це великий скарб нашого народу. Потрібно його досліджувати, берегти і популяризувати. У цьому — сила нашого майбутнього.

Матеріал підготувала Мирослава Шип (Копинець).

Дякую за консультації в підготовці матеріалу Наталії Шимші, Юлії Куліненко, Любові Плавській.