Походження русинів у Карпатському регіоні: коли і як слов’яни прийшли в Карпати
За слов’яно-русинський народ. Коли і як трапив у Карпатський регіон
(Перша мала лекція з історико-лінгвістичного русинського циклу)
Історики-славісти давно довели, що слов’янські народи, у тому числі й русини, належать до величезної індо-європейської мовної групи. На жаль, в етногенезі слов’ян на сьогодні вже лише це і є аксіомою, яку не треба доводити. Усе інше в сенсі «де взялися, коли і куди прийшли» призвело до появи майже 10 слов’янських теорій і гіпотез (вісло-одерська, західна, вісло-дніпровська, дніпровська, южно-дунайська, азіатська, карпатська та інші).
Про цю мовну групу, яка в прадавню історичну епоху займала величезні землі між Індією та Іраном (Персією), знали ще в середині 2-го тисячоліття до н.е. (майже 5000 років тому). На жаль, слов’янські історики й досі шукають Праотчизну слов’ян, у тому числі й Праотчизну русинського народу. Одні шукають у Європі, другі — деінде, а треті кажуть, що знайти важко, бо Праотчизна могла бути й не одна. Та хіба етимологія самої назви — «індо-європейський народ» — не говорить про багато чого?
Один мудрий філософ, коли його матеріалісти-атеїсти запитали, де взялася Земля і всі світила небесні, усяка звірина й люди, відповів так: «Не буду я з вами дискутувати, бо не я є Символом Віри, а наш єдиний Бог Отець, Вседержитель, Творець Неба і Землі, видимих же всіх і невидимих. Ви ж слухаєте Істину, але не чуєте її, дивитеся на Світ Божий, але не бачите його. Ви живете, ніби в темряві. Але головне не це — вам так добре! Світло, яке ви бачите в кінці вашого темного коридора, воно вам не миле, не притягує воно вас до себе. Бо вам так добре!». Цей філософ ніби говорив про тих істориків-славістів, які дотепер іще шукають Праотчизну слов’ян.
Приблизно 8–9 років тому ми з братом, професором-істориком, вели бесіду про Праотчизну слов’ян, у тому числі й про нашу, русинську. За два неповні роки потому з’явилася нова слов’янська теорія, де автор — проф. І. Поп — обґрунтував нові дослідження археологічної науки 21 століття та досягнення нової галузі генетики — генографії.
Слов’янські теорії стверджують, що десь наприкінці 3-го — на початку 2-го тисячоліття до н.е. ця величезна маса індо-європейського народу рушила з Праотчизни в Європу. Уже в Європі праслов’яни спершу відділилися від широкої індоєвропейської маси й лишилися у Східній Європі, але не всім тут сподобалося, і вони вирішили йти далі на захід. А оскільки слов’янських племен мало бути досить багато, тому вони розділилися на три групи-файти й пішли у трьох напрямах: одна — на Балтику, друга — на Балкани, а третя — в Карпатську область, куди спрямувалися дві менші групи-файти. Одна йшла в Карпатський регіон ніби з півночі, а друга — з півдня. Вони зустрілися в Карпатській області як давні родичі, не воювали між собою ні за землі, ні за мову, як то у слов’ян бувало і є ще й сьогодні, а створили тут стабільне землеробське плем’я.
Прийшлі слов’яни знайшли тут незаселений благодатний край, який так їм сподобався, що вже ніколи нікуди звідси не пішли, по праву рахуючи ці землі своєю споконвічною Отчизною, а себе — корінним народом цього краю, бо до їхнього приходу тут ніхто не жив. Тому й не дивно, що ні кочові племена, які періодично робили розбійницькі набіги на Карпатську область з Азії через прикаспійські та причорноморські степи, ані тиск із заходу германських племен (1 ст. до н.е.), потім кельтських (400–1 ст. н.е.), уже ніколи не змогли змінити етнічний і соціальний характер Карпатського регіону.
Правда, консервативні історики-славісти й досі намагаються довести, що кельти знайшли під Карпатами дрімучі хащі й необжиті долини, а край Карпатський ніби заселив своїми селянами (40 тис.) князь Коріатович із литовськими генами (ДНК) аж у 14 столітті, тому ніби й не можна говорити про русино-слов’янський характер Карпатського краю, бо тут ніде не знайшли чистого слов’янського ґрунту. Але як міг знайтися чистий слов’янський ґрунт, коли результати останніх досліджень генографії (нова галузь дослідження людських генотипів на основі порівняння Y-хромосом і ДНК), які базуються на даних європейських генетиків і демографів, доводять, що русини підкарпатські, чехи й словаки мають лише 37% слов’янського генотипу (іще 25% кельтсько-романсько-германського, 9% адріатично-балканського, 8% скандинавського тощо).
Про карпатських землеробців мали досить добру інформацію вже приблизно у 5 столітті до н.е. римські й візантійські автори, вони їх називали sklavi, slavi. А вже потім корінних слов’ян Карпатського регіону стали називати русинами — коли це сталося і чому саме русинами, є різні версії, але всі вони лише припущення… Для нас важливішим є інше: поняття «русин» зустрічається вже в 9 столітті — в роботах англійського короля Альфреда Великого (849–900). Набагато раніше, ніж поняття «русич/рус» чи «українець».
Автор: Митро Поп. Дякуємо щиро.
Оригінал статті на карпаторусинській мові
ЗА СЛОВЯНО-РУСИНСЬКЫЙ НАРОД
КОЛИ И ЯК ТРАФИВ У КАРПАТСЬКЫЙ РЕҐІОН
(Перша мала лекція из історико-лінґвістичного русинського циклу)
Історики-славісты давно доказали, ош словянські народы, у т.ч. и русины, удносяться до величезної індо-європейської языкової групы. На жаль, у етноґенезі словян на днишньый час уже лем сесе и є аксіома, котру доказовати не треба. Ушитко другоє в смыслі «де ся взяли, коли и куда прийшли», привело до появы майже 10 словянських теорій и гіпотез (вісло-одерська, вадь западна, вісло-дніпровська, дніпровска, южно-дунайська, азіатська, карпатська и др.). За сисю языкову групу, котра у прадалеку історичну епоху занимала величезні зимлі мижи Індійов и Іраном (Персія), знали ищи у середині 2-го тисячолітя до н.е. (майже 5.000 р. типир). На жаль, словянські історики ищи и днись глядавуть Праотчизну словян, у т.ч. и Праотчизну русинського народа. Єдні глядавуть у Європі, другі изась инде, а триті кажуть, ош найти тяжко, бо Праотчизна гонна быти и не єдна. Та хиба етимолоґія самої назвы – «індо-європейський народ» – не говорить про многоє?
Єден мудрый філософ, коли го матеріалісты-атеісты зазвідали, де ся взяла Зeмля и всі Світила небесні, усяка звірька и чилядь, отвітив так: «Не буду я з вами дебатовати, бо не я єм Символом Віры, но наш єдиный Бог Отиць, Вседержитіль, Творeць Неба и Землі, видимых же вшиткых и невидимых. Вы же слухаєте Истину, но не чуєте ї, позераєте на Світ Божый, но не видите го. Вы жиєте, ги бы в потемку.Но главноє не сесе – в а м так д у б р і! Світло, што го видите в кунци в а ш о г о темного коридора, оно вам не милоє, не притігать оно вас до себе. Бо в а м так д у б р і!». Сись філософ ги бы говорив за тых істориків-славістів, котрі дотипир ищи глядавуть Праотчизну словян.
Приблизно 8-9 років тому назад вели мы з братом, професором-істориком, бисіду за Праотчизну словян, у т.ч. и за нашу, русинську. За два неповні роки потому появилася нова словянська теорія, де автор – проф.И.Поп, ухосновав нові изслідованя археолоґічної науки 21 в. и досягненя нової области ґенетики – ґеноґрафії.
Словянські теорії кажуть, ош дись на кониць 3 – у началі 2 тис. до н.е. сися величезна маса індо-європейського народу рушила из Праотчизны у Європу. Уже в Європі прасловяни спершу удділилися од широкої індоєвропейської масы и лишилися у Восточнуй Європі, но не вшитким тут ся полюбило, и рішили ити дале на запад. А так як словянських племен мало быти фест много, зато они ся розділили на три групы-файты и пушли у трьох напрямах – єдна на Балтику, друга на Балканы, а тритя в Карпатську область, куда ся направили дві менші групы-файты – єдна ишла в Карпатський регіон ги бы из сівера, а друга з юга. Они ся стрітили в Карпатськуй области як давні родичі, не войовали мижи собов ни за зимлі, ни за язык, як то у словян бывало и є ищи й типир, ай создали тут стабільноє земледільськоє племня. Прийшлі словяни найшли тут незаселеный благодатный край, котрый так їм ся полюбив, што вже ниґда никуда удсі не йшли, по праву рахувучи сисі зимлі свойов споконвічнов Отчизнов, а себе – корінным народом сього краю, бо до їх прихода тут нико не жив. Зато и не чунниця, ош ни кочові племена, котрі періодично робили розбойні набіги на Карпатську область из Азії через прикаспійські та причорноморські степы, ани тиск из запада ґерманських племен (1 в. до н.е.), потому кельтських (400-1 в.н.е), уже ниґда не гонни были змінити етнічный и соціальный характер Карпатського реґіону. Правда, консервативні історики-славісты ищи и типир намыгавуться доказати, ош кельты найшли под Карпатами дрімучі хащі и необжиті долины, а край Карпатський ги бы заселив свойима селянами (40 тис.) князь Коріатович из литовськима ґенами (ДНК) аж у 14 в., зато ги бы и не мож говорити за русино-словянський характер Карпатського краю, бо тут ниґде не найшли чистого словянського теметова. Айбо як ся годен быв найти чистый словянський теметув, кідь результаты послідньых изслідовань ґеноґрафії (нова область изслідованя людських ґенотипів на основі порівньованя Ү-хромосомів и ДНК), які базувуться на даных європейських ґенетиків и демоґрафів, доказувуть, ош русины подкарпатські, чехи и словаки мавуть лем 37% словянського ґенотипу (ищи 25% кельтсько-романсько-ґерманського, 9% адріатично-балканського, 8% скандінавського и т.д.).
За карпатських земледільців мали доста добру інформацію уже приблизно у 5 в.до н.е. римські и візантійські авторы, они їх называли sklavi, slavi. А вже потому корінных словян Карпатського реґіону стали называти русинами – коли ся тото стало, и чому именно русинами, суть усякі версії, айбо усі они лем припущеня…Діла нас важливішым є іншоє: понятя русин стрічаться уже в 9 в. – в роботах анґліцького короля Олфреда Великого (849-900). Намного скорше, ги понятя русич/рус ци украйиниць…
Автор: Митро Поп. Дякуєме красно.
