Як землі русинів на південь від Карпат стали Підкарпатською Руссю. Ч. 2

Призначення Г. Жатковича главою Директорії

Призначення громадянина США Г. Жатковича главою Директорії викликало в А. Волошина, братів Михайла і Юлія Бращайко та інших активістів русинського руху більш ніж заздрість. Вони потай від Г. Жатковича почали створювати проти нього опозицію. Цим з успіхом користувалася Прага для концентрації влади не в Директорії, а в Цивільному управлінні, в якому були створені відповідні відділи: 6 вересня — судовий, 15 жовтня — поліції, 1 грудня — пошти і телеграфу тощо.

Лист Г. Жатковича Президенту Масарику

З подібною ситуацією не змирився Г. Жаткович і направив за підписом усіх членів Директорії лист Президенту Т. Масарику, в якому вимагалося:

• ввести в уряді ЧСР посаду Міністра у справах русинів;
• державне майно колишньої Угорщини на території Підкарпаторусинського краю передати в розпорядження Директорії;
• замість Директорії і Цивільного управління створити адміністрацію губернатора Підкарпаторусинського краю.

Однак на цей лист Прага не відреагувала, і Г. Жаткович 19 лютого 1920 року подав заяву про відставку, на яку Прага також не відреагувала.

Призначення Г. Жатковича губернатором

За пропозицією Г. Жатковича всі члени Директорії 2 березня 1920 року підписали заяву про колективну відставку, і Т. Масарик запросив Г. Жатковича на переговори. В ході переговорів було прийнято компромісне рішення: замість Я. Брейха керівником Цивільного управління був призначений чех Франтішек Блага, а Г. Жаткович 5 травня 1920 року був призначений губернатором.

Однак Прага і тут схитрувала, оскільки заступником губернатора був призначений П. Еренфельд — чех єврейського походження, якому був підпорядкований управлінський апарат губернатора.

Таким чином, управлінський апарат губернатора залишався в руках Праги, а в функції Г. Жатковича входило підписувати вже прийняті П. Еренфельдом рішення.

Заздрість опозиції та створення політичних партій

Проте призначення Г. Жатковича губернатором викликало в А. Волошина та очолюваної ним опозиції ще більшу заздрість, яка була використана українськими політемігрантами з Галичини.

Відсутність у Підкарпатській Русі політичних партій, на які б Г. Жаткович міг спертися, було серйозним недоліком у його боротьбі за надання Підкарпатській Русі статусу автономної республіки.

Перша політична партія під назвою «Міжнародна соціалістична партія» була створена в 1919 році євреями Ужгорода. Її очолив адвокат І. Гелб, який прийняв прізвище Гаті, а в її керівництво увійшли Б. Іллеш, М. Шімон, А. Дюже, Г. Феєр, інтернаціоналіст П. Терек. Вона не безкорисливо допомагала комуністу-інтернаціоналісту І. Мондоку, який прибув з Москви вербувати волонтерів для Червоної гвардії Угорщини.

Створення комуністичної партії в Ужгороді

І. Мондоку вдалося втекти до Москви, де він очолив угорську секцію Московської організації Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків). Дізнавшись про створення в Підкарпаторусинському краї Чехословаччини «міжнародної» соціалістичної партії, В. Ленін відрядив І. Мондока в Ужгород із завданням очолити цю «міжнародну» партію. Однак виконати це завдання І. Мондок не зміг і тому 21 березня 1920 року створив в Ужгороді комуністичну партію, яку і очолив.

Через кілька днів І. Мондок був заарештований за злочини, вчинені ним спільно з інтернаціоналістами на території Словаччини при створенні Словацької радянської республіки. Однак йому вдалося уникнути покарання під тим приводом, що він був політичним комісаром і тому не мав права віддавати і не віддавав накази угорським червоногвардійцям.

Через два місяці І. Мондок був звільнений і почав видавати в Ужгороді газету «міжнародної» соціалістичної партії, став одним з її секретарів. 14 травня 1921 року в Празі відбувся з’їзд створених інтернаціоналістами регіональних комуністичних організацій, на якому було прийнято рішення про їх об’єднання в єдину комуністичну партію Чехословаччини (скорочено — КПЧ). Її головою був обраний Антонін Запотоцький, а І. Мондок очолив Підкарпаторусинську крайову організацію КПЧ.

Політичні партії Підкарпатської Русі у 1920–1921 роках

У 1920–1921 роках у Підкарпаторусинському краї було створено 23 партії. Навіть лідери лемко-русинів А. Гагатко і І. Цурканович, які емігрували з Польщі, 11–12 липня 1920 року створили «Карпаторуську робітничу партію». Її програма передбачала надання Підкарпаторусинському краю автономії і приєднання до нього комітатів Прешівської Русі, яка входила до складу Словацького краю.

На базі Руської (читай — русинської) народної партії 15 липня 1920 року створена «Руська партія хліборобів». Її головою був обраний А. Товт, його заступником — Августин Волошин, а секретарем — Ю. Бращайко.

Програма партії передбачала:

• вимагати від Праги якнайшвидшого надання автономії і об’єднання всіх русинських комітатів від річки Попрад до Тиси в автономну Підкарпатську Русь;
• розвиток материнської русинської мови, яка повинна стати мовою діловодства в органах влади Підкарпатської Русі.

Нарада політичних партій 22 березня 1922 року

Спішно створені під вибори в парламент Чехословаччини політичні партії Підкарпаторусинського краю 22 березня 1922 року провели розширену нараду. У ній взяли участь: Августин Волошин — від Руської (читай — русинської) Народної партії; М. Бращайко — від Руської партії хліборобів; Ю. Балог — від Селянської республіканської партії; І. Мочкош — від Руської Землеробської Автономної партії; А. Гагатко — від Карпаторуської трудової партії; І. Камінський — від Землеробського союзу; І. Керекеш — від Селянської соціалістичної партії; К. Вайс — від Єврейської консервативної партії; К. Шаломон — від Єврейської громадської партії; А. Шпігель — від Сіоністської партії; І. Гаті (Гелб) — від комуністичної партії та інші. Вони обговорювали проєкт складеного за їх участю «Плану-програми уряду Чехословацької республіки щодо проблем Підкарпатської Русі».

У прийнятій ними резолюції основні вимоги до уряду ЧСР зводилися до наступного:

• надання Підкарпаторусинському краю статусу автономії;
• проведення виборів до парламенту автономної Підкарпатської Русі;
• визначення кордону між Підкарпаторусинським і Словацьким краями за етнічними ознаками;
• призначення на посади державних службовців і чиновників в органи місцевої влади та державні установи з-поміж місцевих жителів Підкарпатської Русі;
• припинення витіснення русинської мови чеською та інші.

Ці вимоги були спрямовані не тільки уряду ЧСР, але й до Ліги Націй, яка виступала гарантом дотримання Сен-Жерменського мирного договору. В результаті Ліга Націй оголосила уряду ЧСР догану і дала йому два роки на розв’язання русинської проблеми.

Відставка Г. Жатковича 16 березня 1921 року

На одній з нарад з питання переходу русинської етнічної території Словацького краю до складу Підкарпаторусинського краю Г. Жаткович в присутності президента ЧСР Т. Масарика зажадав від В. Шробара, Міністра ЧСР у справах словаків, відповісти на питання: «Чи збирається уряд ЧСР приступити до виконання зобов’язань щодо приєднання русинської території Словацького краю до Підкарпаторусинського краю?». Отримавши відповідь «Ні!» і не почувши від Т. Масарика заперечень, Г. Жаткович 16 березня 1921 року подав у відставку. Цьому рішенню Г. Жатковича значною мірою сприяло і те, що з США в Ужгород на постійне проживання приїхали його дружина і двоє дочок. Їм сирий клімат Закарпаття не підійшов, дочки часто хворіли і померли. За наполяганням дружини Г. Жаткович вирішив повернутися в США, де в 1967 році помер.

 Влада в руках чеських чиновників

Протягом двох років Прага не призначала замість Г. Жатковича нового губернатора з тим, щоб його функції міг безперешкодно виконувати П. Еренфельд.

Отже, влада в Підкарпатській Русі виявилася в руках чиновників з Чехії нібито з тієї причини, що русини ще не володіють на належному рівні державною чеською мовою.

Тому П. Еренфельд підбирав кадри в органи місцевої влади таким чином, щоб у них було поменше русинів.

Так, до 1923 року в управі Ужгородського комітату було всього 2 державних службовців русинської національності, чеської — 7, угорської — 4, української — 3, єврейської — 1.

У Цивільному управлінні Підкарпаторусинського краю державних службовців русинської національності було 5, чеської — 28, української — 7, російської — 1, словацької — 2, угорської — 7 і єврейської — 2 людини.

 Роль А. Волошина та галичан в освіті

П. Еренфельду в цьому сприяла утворена проти Г. Жатковича опозиція на чолі з А. Волошиним, який очолював у Директорії відділ культури і освіти. Цю опозицію підтримували політемігранти з Галичини. За їхньою порадою А. Волошин домігся, щоб у травні 1920 року при Берегівській реальній гімназії для угорців була відкрита русинська філія для русинських дітей з бідних сімей.

За пропозицією А. Волошина директором цієї філії був призначений Андрій Алиськевич, галичанин з міста Станіслав. Однак виникла проблема з укомплектуванням русинської філії як учнями, так і викладачами, оскільки в місті Берегові та навколишніх селах проживали етнічні угорці.

Русинська філія Берегівської гімназії, як і раніше, вважалася угорською, і русини не бажали відправляти туди на навчання своїх дітей та викладати в ній. На це і був зроблений розрахунок, оскільки в цій філії побажали працювати викладачами політемігранти з Галичини.

За сприяння А. Волошина викладачами (професорами) русинської філії Берегівської угорської гімназії були призначені галичани: В. Пачовський, В. Бірчак, І. Панькевич, І. Кульчицький, А. Бачинський, І. Пашкевич, А. Артемович, Б. Домбровський, М. Домбровська (Підгірянка), К. Заклінський, Г. Коссак, А. Крайчик і Д. Стахур.

Українізація через русинські школи

Під впливом галичан і А. Волошина начальник шкільного відділу Цивільного управління чех І. Пешек домігся від Міністерства освіти того, щоб учні русинської філії Берегівської гімназії навчалися, харчувалися, одягалися і жили в інтернаті за рахунок держави, тобто безкоштовно. Однак і ці привілеї не дали бажаних результатів.

В. Пачовський у книжечці «Срібна Земля» з цього приводу написав: «Ми змушені були їздити по селах і ледве випросили дітей, непридатних до господарства, яких зібрали 14 серед ледачих пастухів».

Перший набір учнів до русинської філії Берегівської реальної гімназії становив усього 14 учнів, на яких припадало 15 викладачів з Галичини. В. Пачовський викладав в ній українську мову, а також географію та історію, вселяючи учням, що Підкарпатська Русь нібито входила до складу Київської Русі, а назва «русин» історично трансформувалася в назву «українець». Тому русини нібито є українцями за національністю.

Отже, русинська філія Берегівської гімназії стала своєрідним «інкубатором» з підготовки з русинів українців, які б потім очолили в Підкарпатській Русі боротьбу з одноплемінниками, що не бажають відмовлятися від русинської національності і усвідомлювати себе українцями.

Позиція А. Волошина щодо русинської мови

Зрозуміло, це не відповідало переконанням А. Волошина, який у юності вважав себе русином за національністю. У 1901 році він написав і видав для русинських шкіл Угорщини граматику з назвою «Методична граматика угро-російської літературної мови для народних шкіл».

Після приєднання русинів до Чехословаччини А. Волошин написав і в 1921 році видав для русинських шкіл підручник «Про письмові языки підкарпатських русинів». У ньому написано: «Перед війною, або ще й безпосередньо перед революцією, у нас не було мовних суперечок; письменники наші поступово наближаються до народної мови, бажаючи зберегти русинську букву, русинське слово і поширювати науку».

У 1923 році А. Волошин оновив видану в 1901 році граматику для русинів і видав її під назвою «Методична граматика карпаторуського языка для нижчих клас народних шкіл».

Отже, А. Волошин був русином за переконанням і ідеологом русинів на практиці.

Галичани в системі освіти Підкарпатської Русі

За вказівкою міністерства освіти ЧСР, перед призначенням вчителів русинських шкіл і професорів (викладачів) русинських гімназій або семінарій у них приймалися іспити на знання русинської мови, а також присяга на вірність Чехословаччині. Тому багато вчителів і викладачів зі шкіл з угорською мовою викладання не могли скласти іспити, а етнічні угорці до того ж відмовлялися давати присягу на вірність Чехословаччині. Цим скористалися політемігранти з Галичини, які заради виживання не зупинялися ні перед чим.

Оскільки Чехословаччина у свій час входила до складу Австрії, то чехи не могли зрозуміти різниці між русинською та українською мовами. Тому українські політемігранти з Галичини «успішно» здавали чехам іспит на знання русинської мови, а потім, з благословення А. Волошина, призначалися викладачами в русинські школи, гімназії та семінарії.

Спочатку ця допомога галичан у роз’язанні проблеми освіти в Підкарпатській Русі не викликала сумнівів навіть у лідерів місцевих русинів, а галичани увійшли в повну довіру до Міністра освіти ЧСР І. Пешека.

Викладач з русинської філії Берегівської угорської гімназії І. Панькевич, політемігрант з Галичини, за пропозицією А. Волошина в 1920 році був призначений головним інспектором шкільного відділу Цивільного управління, а ряд викладачів-галичан цієї філії були призначені інспекторами шкільного відділу. Тільки Юлій Ревай, русин з села Порошково, за пропозицією А. Волошина в 1922 році був призначений економіко-адміністративним референтом (начальником) шкільного відділу. З ініціативи А. Волошина директор русинської філії Берегівської гімназії А. Алиськевич у 1922 році був призначений директором Ужгородської русинської гімназії.

Не володіючи і не бажаючи оволодіти русинською мовою, політемігранти з Галичини в русинських школах навчали учнів українською мовою і переконували їх, що слово «русин» похідне від назви «Київська Русь». Тому русини — українці за національністю.

Таким чином, укомплектований галичанами шкільний відділ своїми вказівками і безпосередньо через інспекторів вимагав від учителів русинських шкіл і гімназій викладати граматику і літературу за українськими підручниками. Це було явною українізацією русинів зі шкільної лави.

Читанки та підручники галичан для русинів

Своєю чергою білоемігранти (росіяни і українці) в школах, гімназіях і семінаріях Підкарпатської Русі викладали російською мовою і переконували учнів, що «русин» — похідне від слів «Русь» і «Росія». Тому русини — росіяни за національністю.

По суті, пропаганда галичан і білоемігрантів про те, що русини НЕ русинської національності, вносила плутанину в систему освіти та уми школярів Підкарпатської Русі, гальмувала кодифікацію русинської літературної мови.

Ці дії політемігрантів викликали протест з боку русинської інтелігенції. Проте з ініціативи А. Волошина та за згодою І. Пешека Міністерство освіти ЧСР доручило галичанину І. Панькевичу написати підручник граматики для русинських шкіл русинською мовою.

В результаті І. Панькевич на базі української шкільної граматики А. Огоновського склав «Граматику руського языка» для русинських шкіл з неприйнятним для русинів фонетико-етимологічним правописом. У 1922 році вона була видана в місті Мукачеві.

У третьому виданні цієї граматики (1936 р.) І. Панькевич повністю вичистив у ній русинські діалектизми та завершив перехід до української літературної мови.

Галичанин В. Бірчак, теж інспектор шкільного відділу, написав для русинських шкіл «Руську читанку», яка в 1922 році була видана в Празі Міністерством освіти. Читанка В. Бірчака була неприйнятна для русинів, оскільки складалася переважно з творів українських авторів і була написана на галицькому діалекті української мови. У ній майже не було справжніх русинських творів, зокрема з фольклорних збірок Михайла Врабеля чи віршів Олександра Духновича, який і нині є гімном русинів.

Політична діяльність галичан в освіті Підкарпатської Русі

Увійшовши в довіру до І. Пешека, галичани нав’язали йому ідею роз’язання проблеми вчителів для русинських шкіл шляхом залучення офіцерів Українсько-галицької армії (УГА). Галичанин В. Пачовський у книжечці «Срібна Земля» хвалиться тим, що зумів отримати від І. Пешека диктаторські повноваження на терені освіти.

Так, через І. Пешека вдалося домогтися, щоб у вересні 1919 року Уряд ЧСР звернувся в штаб УГА з проханням направити вчителів у Підкарпатську Русь. Однак офіцери УГА, які пройшли світову і громадянську війну, відмовилися втручатися в цю політичну справу. Водночас націонал-радикали Галичини, які не брали участі у бойових діях, з головою поринули в політику Підкарпатської Русі, використовуючи для цього місцевих лідерів русинів.

Початок читайте:

“Як землі русинів на південь від Карпат” стали Підкарпатською Руссю. Ч. 1

Станіслав Ганькович, Голова ГО “Наохтема в рокаши”