«ДИМОВА ЗАВІСА». ЧАСТИНА 2. РОЛЬ ПРАВООХОРОНЦІВ У КОНТРАБАНДІ: ХТО «ДАХУЄ» СХЕМИ, СКІЛЬКИ ВТРАЧАЄ ДЕРЖАВА І ЧОМУ Й ДОСІ НІХТО НЕ ВІДПОВІДАЄ?
Контрабанда в Україні — це не просто «сірий» бізнес на кордоні. Це система, яка роками викачує з державного бюджету десятки й сотні мільярдів гривень, підриває економіку та, що найстрашніше, фінансує паралельну «тіньову» владу, яка стоїть вище за будь-які реформи та навіть війну.
Позавчора автор Михайло Рабець завершив першу частину розслідування «Димова завіса» простим, але принципово важливим питанням: чи бореться держава з цією системою насправді, чи ми маємо справу лише з імітацією боротьби? Сьогодні, у другій частині, розмова йде глибше — про те, хто саме забезпечує існування контрабанди в Україні та чому вона залишається недоторканною навіть тоді, коли про неї знають усі.
Не боротьба, а прикриття: роль правоохоронної системи у контрабанді
Будь-яка велика схема контрабанди в Україні не може існувати без захисту. І цей захист забезпечує саме правоохоронна система. Уже давно не секрет, що значна частина системних проблем — від контрабанди до «скруток» ПДВ — існує не всупереч правоохоронцям, а за їхньої мовчазної участі або прямого сприяння.
Міжнародні партнери України роками наполягали на ліквідації в Службі безпеки України підрозділу, який займався невластивою для спецслужби боротьбою з економічними злочинами. Цей підрозділ, за даними експертів, фактично перетворився на інструмент впливу та контролю над бізнесом і потоками. Рішення про ліквідацію було прийняте. Але що сталося далі?
Значна частина працівників цього підрозділу просто перейшла в інші державні органи: частину — до Бюро економічної безпеки України (БЕБ), частину — до Державного бюро розслідувань. Особливо показово, що дуже велика кількість цих людей опинилася саме в митних органах. Якщо сьогодні уважно подивитися на керівний склад багатьох митниць, то можна побачити характерну картину: значна частина керівників — колишні співробітники СБУ.
Чи можуть ці люди, з їхнім досвідом, зв’язками та глибоким розумінням, як працюють схеми, раптом стати ефективними борцями з тим, що вони добре знають зсередини? Чи, можливо, вони просто перемістилися з одного рівня системи на інший, зберігши ті самі підходи, зв’язки та принципи? Саме тут ми отримуємо одну з ключових відповідей, чому контрабанда в Україні не руйнується.
Колишні співробітники СБУ в митниці — нова реальність захисту схем
Фактично значна частина співробітників ліквідованого підрозділу СБУ не залишилася осторонь процесів, пов’язаних із митницею. Частина інтегрувалася безпосередньо в митні органи, обійнявши керівні посади. Але збереглися й зовнішні механізми впливу — зокрема, так зване управління «К», яке продовжує функціонувати в структурі СБУ і здійснює контроль за економічними процесами вже «ззовні».
На практиці це «пильнування» часто має мало спільного з реальною боротьбою з правопорушеннями. Натомість воно перетворюється на інструмент впливу на митницю, механізм контролю за потоками й один із елементів тієї самої системи, яка роками супроводжувала або прикривала брудні оборудки.
Таким чином, ми бачимо дві взаємопов’язані лінії: інтеграція колишніх співробітників СБУ в митницю та збереження зовнішнього контролю через чинні структури СБУ. Разом вони формують замкнену систему, у якій контроль не зникає, а лише змінює форму. Формально підрозділ ліквідований, але його функції розподілені між різними рівнями. Саме тому система продовжує працювати так само «ефективно», залишаючись малопомітною, але повністю керованою.
Скільки Україна втрачає на контрабанді? Цифри, які шокують
Контрабанда в Україні — це не абстрактне зло. Це гроші, які мали б отримати держава на армію, дороги, медицину та освіту. За оцінками експертів Інституту соціально-економічної трансформації, CASE Україна та Економічної експертної платформи, лише від «сірого» імпорту та контрабанди бюджет щороку недоотримує 120–185 млрд грн.
У 2024 році загальні втрати від тіньових схем сягнули 375–603 млрд грн — це на 21,5–35 млрд більше, ніж у 2023-му. Для порівняння: лише нелегальний ринок тютюнових виробів коштує бюджету 20–22 млрд грн щороку. А якщо взяти весь комплекс тіньових схем — втрати сягають сотень мільярдів гривень на рік, а за останні п’ять років — вже трильйонів.
Ці кошти не просто «випадають» з бюджету. Вони працюють на схеми, які збагачують вузьке коло осіб, тоді як на фронті гинуть люди, а в тилу «освоюють» мільярди. Саме тому питання «чому держава втрачає такі кошти, якщо про схеми знають усі?» стає ключовим. Відповідь проста: контрабанда в Україні приносить настільки великі гроші, що без потужного захисту вона просто не могла б існувати.
Чому досі немає повної синхронізації митної інформації з ЄС?
Одним із найефективніших інструментів боротьби з контрабандою могла б стати повноцінна синхронізація митних даних між Україною та країнами ЄС. Логіка проста: якщо товар виїжджає з України, дані мають автоматично співпадати з даними при в’їзді в ЄС. Це унеможливило б заниження митної вартості, підміну номенклатури та фіктивні документи.
Україна декларує рух у цьому напрямку: підключення до CCN, NCTS, Програми ЄС «Митниця». Запущено окремі елементи. Але повноцінного, автоматичного та системного обміну, який би реально блокував масові зловживання, досі немає.
Чому? Технічна складність? Ні. Політична воля міжнародних партнерів є, євроінтеграційні зобов’язання — теж. Проблема в іншому: системі вигідно, щоб повної прозорості не було. Бо там, де немає автоматичного контролю, завжди залишається простір для маніпуляцій — а отже, для грошей.
Скільки посадили за контрабанду? Статистика, яка говорить сама за себе
З 2012 року в Україні фактично скасували кримінальну відповідальність за товарну контрабанду. Понад десять років держава не мала реального інструменту притягнення організаторів до відповідальності. Максимум — адміністративні санкції або суміжні статті, які рідко доходили до вироку.
Лише наприкінці 2023 року кримінальну відповідальність повернули: з 1 січня 2024-го — для підакцизних товарів, з 1 липня — для інших. Здавалося б, момент істини. Але статистика 2024–2025 років шокує: за даними Офісу Генпрокурора, зареєстровано понад 165 проваджень, до суду передано 42, вироків — лише 8 (переважно штрафи або умовні терміни для дрібних виконавців). Реальних вироків за великі схеми — нуль.
Жодного впливового організатора не посадили. Навіть після криміналізації провадження відкривають, гучні заяви лунають, а відповідальності — немає. Це не про брак ресурсів. Це про небажання доводити справи до кінця. Система не зацікавлена в реальному руйнуванні потоків, які приносять мільярди.
Резонансні кейси: Вадим Альперін, санкції РНБО та «топ-десятка»
Яскравий приклад — справа Вадима Альперіна, якого у 2019-му подавали як одну з ключових фігур у боротьбі з контрабандою. Збитки оцінювали в понад 77 млн грн. Справа роками не доходила до логічного завершення і лише у 2024-му її відновили через рішення Апеляційної палати ВАКС. Але реального вироку досі немає.
У 2021 році РНБО ввела санкції проти так званої «топ-десятки контрабандистів», включно з Альперіним. Це подавали як безпрецедентний крок. Але вже за кілька місяців фігуранти відновили діяльність через нові компанії. Жодного реального вироку щодо ключових осіб так і не з’явилося.
Ці кейси — не виняток. Це модель, у якій навіть гучні справи не доходять до фіналу. Провадження є, обшуки є, а відповідальності — немає. Саме тому контрабанда в Україні продовжує існувати: система захищена зсередини.
Висновок: система, яка переживає владу, реформи і війну
Якщо скласти все разом, картина гранично чітка. Ми маємо багатомільярдні схеми, правоохоронні органи, які формально повинні їх ліквідовувати, і постійну «ротацію» кадрів між структурами, яка нічого не змінює. Люди переходять з СБУ в митницю, зберігаючи зв’язки та підходи. Гучні заяви про боротьбу стають димовою завісою, яка прикриває реальний стан речей.
Справжня боротьба — це не обшуки та підозри. Це вироки, конфіскації та знищені канали. Поки їх немає, усі розмови про реформи залишаються лише словами. Поки система відтворює сама себе через тих самих людей і ті самі інтереси, контрабанда в Україні нікуди не зникне.
Час назвати речі своїми іменами. Час вимагати не імітації боротьби, а реального знищення системи — з вироками, конфіскаціями та відповідальністю на всіх рівнях. Інакше ця «димова завіса» переживе ще одну владу, ще одну реформу і ще одну війну. А платити за це доведеться кожному з нас — податками, майбутнім і, найстрашніше, життями тих, хто зараз на фронті.
Михайло Рябець
