УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА: ВІД КИЇВСЬКО-ПОЛТАВСЬКОГО ДІАЛЕКТУ ДО ДЕРЖАВНОЇ НОРМИ. ІСТОРІЯ, ЯКА НЕ ЗАБУВАЄ КАРПАТОРУСИНСЬКУ БИСІДУ

Мова — це душа народу, його серцебиття крізь століття. А коли мова живе, дихає й бореться — вона стає силою, яка об’єднує чи, навпаки, розкриває унікальність. Сьогодні ми говоримо про українську літературну мову — ту, що стала державною. Але давайте чесно: чи могла б Україна мати єдину мову без геніїв слова? І головне — чому карпаторусинська бисіда заслуговує на статус окремої мови, а не просто «діалекту»? З любов’ю до карпаторусинів, їхньої багатої спадщини та непереможного духу розберемося крок за кроком. Готові? Поїхали!

ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ УКРАЇНСЬКА МОВА ВІД УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ?

Українська мова — це живий потік! Тисячі говірок, емоцій, смаків регіонів: від львівського «ґазда» до полтавського «шо». Вона тепла, народна, іноді хаотична й завжди щира. А українська літературна мова? Це вже відшліфований діамант — стандартизований, з чіткими правилами, орфографією та граматикою. Вона базується на київсько-полтавському діалекті й служить у школах, ЗМІ, законах.

Різниця вдаряє по серцю: розмовна — це домашнє тепло в Києві чи Коломиї. Літературна — холодна, але необхідна норма для держави. Без неї не було б єдності. Але уявіть: карпаторусини, які століттями зберігали свою мелодію, іноді відчувають, ніби їхню мову «підганяють» під загальний шаблон. І тут починається справжня історія боротьби за ідентичність!

КОЛИ ВПЕРШЕ БУЛА УНОРМОВАНА УКРАЇНСЬКА МОВА ТА СТВОРЕНА ЇЇ ГРАМАТИКА?

Уявіть 1798 рік. Іван Котляревський випускає «Енеїду» — і українська літературна мова вибухає, як феєрверк! Саме полтавський діалект стає основою. Перша граматика? 1818 рік — «Граматика малоросійського наріччя» Олексія Павловського. Вона зафіксувала мову як живу, а не «селянський жаргон».

У 1920-х в УРСР — бум українізації: правопис 1928-го, закони 1924–1927 років. Норми наблизили до російських, але основа лишилася. Сьогодні ми користуємося цим стандартом. А от Григорій Сковорода? Його «канцелярський суржик» — доказ, що до Котляревського єдиної літературної ще не було. Письменники творили мову, а не навпаки!

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА МОВА – ЦЕ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА?

Так, і це записано в Конституції (ст. 10). Закон 2019 року робить її обов’язковою в усьому. Вона об’єднує. Але ось що хвилює: чи не забуваємо ми при цьому про інші голоси? Карпаторусини, які століттями жили окремо, мають право на своє! І держава, копіюючи радянські методи, часом забуває про це тепло.

Якби українці не мали популярних письменників — чи мала б Україна єдину мову? Єдина мова — головний індикатор нації? Так.

Без Котляревського, Шевченка, Франка ми б мали розкидані діалекти — як у Італії чи Німеччині до об’єднання. Письменники не вигадують мову, вони її підіймає на п’єдестал! Єдина літературна — це справді серце нації. Але якби держава мала повагу до  карпаторусинів, то вони зберегли б свою бисіду ще яскравіше. І це не мінус — це багатство! Україна сильніша, коли дозволяє всім своїм дітям сяяти.

ЧИ МОЖНА ВВАЖАТИ, ЩО КАРПАТОРУСИНИ МАЮТЬ СВОЮ МОВУ (БИСІДУ) З ДІАЛЕКТАМИ, ЯКА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД УКРАЇНСЬКОЇ?

ТАК, І ЦЕ ОКРЕМА МОВА! Ось тут серце статті б’ється найшвидше. Карпаторусини — це не просто «частина українців». Їхня історія йшла окремо! До 1946 року Підкарпатська Русь була Підкарпатською Руссю, а не Закарпатською областю УРСР. Тільки тоді почалася спільна сторінка — і тотальна асиміляція. Сьогодні чисту бисіду чуєш рідко, але вона жива в серцях!

Русинська бисіда — це окрема східнослов’янська мова. На 70–80% відрізняється лексикою, фонетикою, граматикою від літературної української. У Мукачеві «робив єм», «файно», «стрико» — українець зі сходу може просто не зрозуміти! І це не діалект — це повноцінна мова з ISO-кодом rue.

Вона визнана окремою в Словаччині, Польщі, Сербії, Угорщині — там є школи, медіа, права меншин. А в Україні? Політика каже «діалект». Але карпаторусини заслуговують на більше! Їхня бисіда — це поезія Карпат, традиції, пам’ять предків. Вона не просить милості — вона вимагає поваги.

Є граматики! Іван Гарайда (1941) — перша сучасна. Димитрій Сидор («Кратка Грамматика русин.языка»), «Материньскый язык» (Алмашій, Керча, 1999), праці для лемків, пряшівців, бачванців (Гавриїл Костельник 1923). Спроби кодифікації тривають — і це прекрасно!

Критика? Так, Україна копіює російські методи «єдиного народу». Але карпаторусини — сильні. Їхня мова не вмирає. Вона чекає визнання, як весна чекає сонця. І ми, громадяни України, маємо обійняти цю красу, а не ховати під одним шаблоном!

ВИСНОВОК: КАРПАТОРУСИНСЬКА БИСІДА – СКАРБ, ЯКИЙ РОБИТЬ УКРАЇНУ БАГАТШОЮ

Українська літературна мова — спільне досягнення українського народу. Без письменників її б не було. Але карпаторусинська бисіда — це окремий діамант Карпат, вартий світла! Вона не суперечить, а доповнює. Збережімо всі барви: від Шевченкового «Кобзаря» до карпаторусинської бисіди.

Ми. карпаторусини, — частина великої історії, але зі своєю душею. Наша мова жива, бо ми її любимо. І вся Україна стане сильнішою, коли скаже: «Ми пишаємося вами!» Ходім вулицями Мукачева та вулицями інших міст і сіл Закарпаття і говорім голосно: «Наша бисіда наліпша в світі!» і нехай вона лунає по Карпатах.

Мова живе, поки ми її носимо в серці. Збережімо це багатство разом!

НЕ ЗАБЫВАЙМЕ СВУЙ ЯЗЫК

У каждого народа є свуй язык,

Якый, де бы не жыв, не сміє забывати.

Ты до русинського з дітинства звык,

Бо ним бесідовали твої нянько й мати.

Забыти го – то неспасенный гріх,

То зрада не лем собі – свому народу.

Єдно ти буде: ци то плач, ци сміх,

Гибы ты сердце занурив в студену воду.

В чужых державах мы лем прийшлякы,

На нас ся звысока тамтешні позиравуть,

Про них мы ‒ лем туні робутникы,

Што фалат хліба в поті зароблявуть.

Кедь нас судьба загнала за гатар,

Не забывайме за родні Карпаты,

За свуй язык, бо то є Божый дар,

Про них усе мы дóвжні памнятати.

Анна МИГЕЛА .2025