Куплені наукові ступені та плагіат: як судді викачують мільйони з бюджету
Проблема академічної недоброчесності в судовій системі
В українській судовій системі існує глибоко вкорінена проблема, яка не тільки підриває довіру до правосуддя, але й призводить до значних фінансових втрат для державного бюджету. Йдеться про куплені наукові ступені та плагіат у дисертаціях суддів, які дозволяють їм отримувати додаткові надбавки до зарплати. За даними журналістського розслідування NGL.media, кожен п’ятий суддя в Україні має науковий ступінь, що коштує бюджету щонайменше 123 мільйони гривень щороку. Це не просто академічна проблема – це системна корупція, де фальшиві досягнення перетворюються на реальні гроші з кишень платників податків.
Базовий оклад судді становить від 63 до 157 тисяч гривень, але реальна зарплата значно вища завдяки різноманітним надбавкам. Зокрема, за кандидатський ступінь додається 15%, а за докторський – 20%. У 2024 році середня зарплата суддів місцевих судів склала 107,8 тисяч гривень, адміністративних та господарських – 121,5 тисяч, а апеляційних – 234,7 тисяч. Якщо врахувати, що 916 з 4600 суддів мають наукові ступені, то за чотири роки бюджет втрачає майже 490 мільйонів гривень. Це кошти, які могли б піти на освіту, медицину чи оборону, але замість того витрачаються на сумнівні “наукові” заслуги.
Дослідження базується на відповідях Державної судової адміністрації (ДСА) на запити журналістів, де було отримано дані зі 108 судів. Найвища концентрація “науковців” – у Верховному суді, де 96 зі 146 суддів отримують доплати, що коштує близько 30 мільйонів гривень щорічно. Аналогічні проблеми висвітлюються в інших джерелах, наприклад, у пості на Facebook, де зазначається, що 146 мільйонів гривень доплат для суддів Верховного Суду могли б бути витрачені на 2200 дронів Mavic 3 або 15 000 FPV-дронів – актуально в умовах війни.
Ця стаття аналізує масштаб проблеми, конкретні випадки плагіату, фінансові наслідки та пропонує рекомендації для реформ. Ми максимально зберігаємо зміст оригінального розслідування, доповнюючи його даними з інтернету для глибшого аналізу.
Масштаб проблеми: Статистика та системні причини
За останні 10 років в Україні захищено 1208 докторських і 4929 кандидатських дисертацій з юридичних наук. Однак значна частина з них – фальшивки. Порушення академічної доброчесності включають плагіат (копіювання без посилань), самоплагіат, фабрикацію даних, фальсифікацію, списування, обман та хабарництво. Новий Закон “Про академічну доброчесність”, прийнятий у грудні 2024 року та діючий з червня 2025 року, передбачає покарання, але його ефективність ще під питанням.
Ініціатива “Дисергейт”, очолювана Світланою Благодєтєлєвою-Вовк, перевірила 52 дисертації суддів у 2025 році: 36 з них містять плагіат. Це частина “токсичних мереж” – понад 50 недоброчесних ректорів та установ, які пропонують дисертації “під ключ” за гроші. Оцінки “Дисергейту” за 2018 рік вказують на 4,5 мільярда гривень втрат бюджету щороку, а зараз ця цифра сягає 10-15 мільярдів. Громадська рада доброчесності (ГРД) виявила порушення в 30 з 34 негативних висновків щодо суддів у 2025-2026 роках, але Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) рідко відхиляє кандидатури виключно через плагіат.
Проблема не обмежується суддями: подібні випадки є серед депутатів, чиновників та прокурорів. Наприклад, у статті на Dejure.foundation описано, як суддя Майдану Оксана Царевич намагається здобути ступінь доктора філософії попри плагіат. Це ілюструє системну толерантність до корупції, про яку говорить міністр освіти Оксен Лісовий в інтерв’ю на Censor.net: формування толерантності до корупції починається у вищій освіті.
У ліквідованому Окружному адміністративному суді Києва (ОАСК, ліквідований у 2022 році) 18 суддів продовжують отримувати доплати – близько 2,3 мільйона гривень у 2024 році, попри те, що вони не здійснюють правосуддя. Це абсурд: гроші платників податків йдуть на “науку”, яка часто є фікцією. Аналізуючи статистику, видно, що проблема зростає: за 25 років лише 22 особи позбавлено ступенів через плагіат, що свідчить про слабкість контролю.
Критичний аспект – мотивація. Ступені дають не тільки доплати, але й кар’єрний ріст, престиж та імунітет від критики. У пострадянських країнах це норма, але в Європі доплати за ступені для держслужбовців – рідкість. Україна потребує реформ, щоб викорінити цю практику.
Конкретні приклади плагіату серед суддів
Розглянемо конкретні випадки, які ілюструють глибину проблеми. Марина Бояринцева з ОАСК має дисертацію з плагіатом – уривки без посилань. Під час співбесіди з ГРД вона не змогла відповісти на питання, наполягаючи на своїх “заслугах”. Аналогічно, Костянтин Кобилянський з того ж суду скопіював уривки зі статті свого наукового керівника Сергія Ківалова, як виявила ГРД у 2020 році.
Андрій Соловйов з Ярмолинецького райсуду Хмельницької області включив у дисертацію цитату з “Литературной газеты” 1986 року про чоловіків, здатних виносити зародок – абсурдний плагіат, який він виправдовував “сучасними джерелами”. Олександр Короленко, кандидат у судді, зізнався, що писав дисертації за 6000 доларів для суддів Олени Ващук та Оксани Морозовської. Його власна робота на 22% збігається з іншою. ВККС звернулася до Вищої ради правосуддя, Офісу Генпрокурора та Міносвіти, але реакції немає.
Оксана Царевич з Печерського райсуду Києва – класичний приклад: плагіат і публікація чужих робіт під своїм ім’ям. Її ступінь скасовано НАЗЯВО через пів року після захисту, як детально описано в розслідуванні Dejure. Богдан Базарник з Нетішинського міського суду добровільно відмовився від ступеня через плагіат.
Петро Тарасевич з Великоберезнянського райсуду здобув ступінь від МАУП без повноважень і повернув 642 тисячі гривень доплат, але ВККС відхилила його кандидатуру. Володимир Луганський, член ВККС, отримав 500 тисяч гривень за фальшивий ступінь доктора філософії з МАУП; НАБУ звинуватило його в шахрайстві.
Ці приклади показують не поодинокі випадки, а мережу: від “писання на замовлення” (як у законопроєктах про штрафи за реферати на замовлення) до ігнорування плагіату вищими інстанціями. Аналізуючи, бачимо, що плагіат часто пов’язаний з політичними фігурами, як у випадку з ОАСК, відомим скандалами.
Фінансові наслідки та вплив на бюджет
Фінансові втрати – ключовий аспект критики. 123 мільйони гривень у 2024 році – це лише офіційна цифра для суддів. Якщо додати інших держслужбовців, втрати сягають мільярдів. У Facebook-пості зазначається, що 146 мільйонів для Верховного Суду – це еквівалент тисяч дронів, критично потрібних під час війни.
У ліквідованому ОАСК судді продовжують отримувати гроші, не працюючи – класичний приклад марнотратства. Загалом, за оцінками, 10-15 мільярдів гривень щороку витрачаються на фейкові доплати. Це підриває економіку: кошти не йдуть на реальні наукові дослідження, а на корупцію.
Критичний аналіз показує, що відсутність механізму повернення доплат посилює проблему. Лише в одному випадку (Тарасевич) гроші повернули. У світі, наприклад, у ЄС, доплати за ступені для суддів не практикуються, акцент на професійності, а не на “папірцях”.
Рекомендації: Шляхи реформування
Щоб розв’язувати проблему, потрібно скасувати доплати за ступені для держслужбовців, окрім справжніх науковців. Це обговорюється в Раді з 2019 року, але законопроєктів немає, як зазначає Сергій Бабак, голова комітету ВР з освіти. Новий закон про академічну доброчесність – крок вперед, але потрібен жорсткий контроль: автоматична перевірка дисертацій на плагіат (наприклад, через StrikePlagiarism, як у збірниках наукових праць).
Посилити роль ГРД та ВККС: плагіат повинен бути підставою для звільнення. Ввести штрафи за “дисертації на замовлення”, як пропонують депутати. Міжнародний досвід: у Польщі чи Німеччині плагіат карається суворо, з позбавленням ступенів без суду.
У висновку, куплені наукові ступені судді – це не лише академічний скандал, а й економічний злочин. Реформи потрібні негайно, щоб відновити довіру до судової системи та зберегти бюджет. Без дій проблема продовжуватиме “викачувати” мільйони, підриваючи основи держави.
Лариса Криворучко, ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”
