Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.12

21 червня 1945 року урядова делегація Чехословаччини вилетіла до Москви у такому складі: прем’єр-міністр Зденек Фірлінгер (голова делегації), його заступники Ян Шрамек і Ян Урсіні, міністр оборони генерал Людвік Свобода, міністр охорони здоров’я Адольф Прохазка, міністр зовнішньої торгівлі Губерт Ріпка, міністр освіти Зденек Неєдлі та державний секретар (заступник міністра закордонних справ) Володимир Клементіс. На їхнє здивування, у Москві їм повідомили, що питання про Тешинський округ Чехословаччина й Польща мають вирішувати самостійно, а з ними розмовлятимуть про Підкарпатську Русь – Закарпатську Україну.

Прибуття чехословацької делегації та проєкт договору

Делегації Чехословаччини запропонували для підписання вже готовий договір про приєднання Закарпатської України до Радянської України. Цим договором передбачалося також приєднання прикордонної з Закарпатською Україною території Словаччини, через яку проходили залізнична й автомобільна дороги з Ужгорода до Чопа. Ознайомившись із проєктом договору, складеним у досі невідомій дипломатичній практиці формі, урядова делегація Чехословаччини була шокована. Договір складався лише з двох невеликих за обсягом і незрозумілих для таких випадків статей, зміст яких зводився до формули: «здав – прийняв».

У тексті проєкту договору навіть не згадувалося, чи є Закарпатська Україна – суверенною державою чи автономною республікою у складі федеративної Чехословаччини, і на яких умовах Підкарпатська Русь – Закарпатська Україна приєднується до Радянської України.

Конституційні аргументи чехословацької делегації

Аргументуючи своїми конституційними повноваженнями, чехословацька урядова делегація на переговорах у Москві викладала позицію так: ні тимчасовий уряд на чолі зі Зденеком Фірлінгером, ні Тимчасовий парламент за Конституцією Чехословаччини не мають права навіть обговорювати, а тим більше розв’язувати питання про відторгнення частини суверенної території Чехословаччини.

Ба більше, ще 1939 року парламент автономної Підкарпатської Русі проголосив Підкарпатську Русь суверенною республікою під назвою Карпатська Україна й обрав Августина Волошина її президентом. Без рішень парламенту й президента Карпатської України навіть законно обраний парламент, президент і уряд Чехословаччини не мали права розв’язувати питання про вихід Підкарпатської Русі зі складу федеративної Чехословаччини. Поки таке рішення не прийме парламент Підкарпатської Русі, перейменованої на Карпатську Україну. Тим більше щодо її приєднання до Радянської України.

Радянські контраргументи та тиск на делегацію

На ці аргументи радянська сторона відповіла контраргументами. За міжнародним правом кожна нація має свою історично сформовану національну територію – невід’ємну ознаку самого поняття нації. Тому русинська політична нація володіє національним суверенітетом, тобто політичною свободою й досягла такого рівня розвитку, що вже має верховенство у вирішенні своєї долі, реалізованому у свободі вибору політичного устрою й державотворення на своїй національній території. Отже, русини через Народні комітети на з’їзді 26 листопада 1944 року прийняли рішення у формі Маніфесту про вихід їхньої республіки зі складу федеративної Чехословаччини й приєднання під назвою Закарпатська Україна до Радянської України. Відмова Чехословаччини визнати цей факт є порушенням міжнародного права в галузі прав людини й націй на самовизначення.

Коли й це не подіяло, радянська сторона заявила, що в Москві перебувають Августин Волошин, президент Карпатської України, та Степан Клочурак, член Ради міністрів Підкарпатської Русі. Вони готові підписати договір про приєднання суверенної Карпатської України до Радянської України.

Урядовій делегації Чехословаччини в недипломатичній формі пояснили, що за міжнародними договорами про післявоєнний устрій Європи Чехословаччина входить до сфери впливу Радянського Союзу. У нього достатньо можливостей, щоб привести до влади в Чехословаччині уряд комуністичної партії на чолі з Клементом Готвальдом, першим заступником Зденека Фірлінгера. Наразі члени урядової делегації ще є прем’єром, віцепрем’єром чи міністром Чехословаччини, а за кілька днів можуть повернутися вже простими громадянами. Якщо повернуться взагалі…

Телеграма Фірлінгера та рішення кабінету міністрів

Після таких «вагомих аргументів» Зденек Фірлінгер 23 червня надіслав до Праги на ім’я Клемента Готвальда телеграму. У ній доручалося отримати в посольстві Радянського Союзу в Празі проєкт договору «Про Закарпатську Україну» й терміново обговорити його на засіданні Кабінету міністрів, а Кабінету міністрів негайно прийняти рішення, яким уповноважити очолювану Зденеком Фірлінгером урядову делегацію підписати цей договір. Того ж дня, 23 червня, під головуванням Клемента Готвальда відбулося засідання кабінету міністрів Чехословаччини, яке без обговорення прийняло запропоновані Зденеком Фірлінгером рішення. Після цього Зденек Фірлінгер, Людвік Свобода та Володимир Клементіс, які перебували в Москві, дали «задній хід», але «законники» Ян Шрамек та Адольф Прохазка продовжували наполягати, що в Конституції Чехословаччини не фігурує Закарпатська Україна. Вони домоглися компромісного рішення: у договорі зазначити, що йдеться про Підкарпатську Русь; після підписання договору Тимчасовим урядом він має бути ратифікований законно обраними Національними Зборами (парламентом); договір набуде чинності після обміну ратифікаційними грамотами в Празі. Однак схилити їх до включення в договір приєднання прикордонної території Словаччини так і не вдалося.

Підписання договору 29 червня 1945 року

Після семи днів важких для чехословацької сторони переговорів цей невеликий за обсягом договір 29 червня 1945 року було підписано. Починається й закінчується він словами:

«Президія Верховної Ради Союзу РСР і Президент Чехословацької Республіки, сповнені бажання, щоб народи Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацької Республіки жили у вічній і щирій дружбі (…) домовилися про таке:

Стаття 1. Закарпатська Україна (що, згідно з Чехословацькою Конституцією, має назву Підкарпатська Русь), яка на підставі Договору від 10 вересня 1919 року, укладеного в Сен-Жермен-ан-Ле, увійшла як автономна одиниця до складу Чехословацької Республіки, возз’єднується згідно з бажанням, виявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін зі своєю прабатьківщиною – Україною й включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки…

Стаття 2. Цей Договір підлягає затвердженню Президією Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькими Національними Зборами. Обмін ратифікаційними грамотами буде проведено в Празі».

З преамбули договору «Про Закарпатську Україну» (надалі – Договір) випливає, що якщо Чехословаччина не поступиться Підкарпатською Руссю, то народи Радянського Союзу будуть вічно жити недружелюбно з народом Чехословаччини. А щоб цього не сталося, Підкарпатську Русь – Закарпатську Україну слід возз’єднати зі своєю давньою Батьківщиною – Радянською Україною.

Але возз’єднуватися може лише те, що колись було роз’єднано. У Договорі так і не вказані умови цього возз’єднання.

Підписання в присутності Сталіна та промова Молотова

У присутності Йосипа Сталіна цей договір підписав В’ячеслав Молотов, заступник голови уряду Радянського Союзу, він же міністр закордонних справ СРСР. Від Радянської України при підписанні був присутній Володимир Рудницький, представник уряду Радянської України при уряді СРСР. Однак представників суверенної Закарпатської України, яких цей договір безпосередньо стосувався, не було ні на переговорах, ні під час підписання цього доленосного для неї договору.

Після підписання договору В’ячеслав Молотов у своїй промові сказав: «Народ Закарпатської України отримав можливість сам вирішити свою власну долю (…). Вперше у своїй історії український народ виявився об’єднаним у рамках своєї єдиної держави».

В’ячеслав Молотов не міг говорити інакше, адже Радянський Союз уже підписав Статут ООН, який гарантував кожній нації, кожному народу право створення своєї національної держави в рамках національної території, право обрання форми правління й форми державного устрою.

Промова В’ячеслава Молотова свідчила, що Радянський Союз розумів: Підкарпатська Русь – Закарпатська Україна вперше у своїй історії опиниться в одній державі з українським народом.

Контроль над інформацією та перші наслідки

Щоб узяти під контроль засоби масової інформації, зокрема офіційний друкований орган парламенту й уряду «Новини Народної Ради Закарпатської України», начальником цензурного відділу 24 липня 1945 року призначили Івана Скроботса, який прибув із Києва.

Майже відразу після підписання договору «Про Закарпатську Україну», 19 липня 1945 року, в Бутирській в’язниці МДБ СРСР раптово помер уже непотрібний Кремлю Августин Волошин. Без пояснення причин затримання звільнили Степана Клочурака.

Обговорення та ратифікація в Чехословаччині

Однак лише 3 жовтня 1945 року договір обговорювали на засіданні Кабінету міністрів Чехословаччини. Першим виступив Ян Шрамек і заявив, що цей договір вносить зміни в територіальну цілісність Чехословаччини й змінює її державні кордони, а Конституція надає право приймати рішення про відторгнення частини території лише законно обраному Національним Зборам. Але в ситуації, що склалася, він згоден, щоб закон про приєднання Підкарпатської Русі до Радянського Союзу прийняв Тимчасовий парламент з умовою додаткового розгляду обраним відповідно до Конституції парламентом.

Прихильники Яна Шрамека у виступах наголошували, що законопроєкт про ратифікацію договору «Про Закарпатську Україну» повинен підписати хоча б один із трьох членів Ради міністрів Підкарпатської Русі – Августин Волошин, Лука Прхала або Степан Клочурак, які за Конституцією є членами уряду федеративної Чехословаччини від автономної республіки Підкарпатська Русь.

Проти пропозиції Яна Шрамека та його однодумців виступив Клемент Готвальд, якого підтримали міністри від комуністичної партії. Він пригрозив, що якщо уряд не підтримає договір, міністри від комуністичної партії, яких в уряді більшість, підуть у відставку. У результаті піде у відставку весь уряд, після чого комуністична партія сформує такий уряд, який одноголосно підтримає договір «Про Закарпатську Україну». Потім Клемент Готвальд переконував, що якщо ратифікація договору перезатверджуватиметься парламентом, обраним за Конституцією, це поставить під сумнів усі закони, уже прийняті або ті, що прийматимуться Тимчасовим парламентом. Отже, вся діяльність парламенту й уряду ставиться під сумнів, що негативно позначиться на їхній діяльності та Чехословаччині загалом. У результаті законопроєкт про ратифікацію договору про приєднання Закарпатської України до Радянської України уряд затвердив, а 30 жовтня 1945 року його розглянув Тимчасовий парламент і того ж дня прийняв як закон. Однак закони набували чинності лише після підписання президентом.

Мітинг в Ужгороді на честь «возз’єднання Закарпаття» з Радянською Україною. 30 червня 1945 року.

Гостями засідання парламенту були представники уряду Радянського Союзу та його окупаційної Червоної армії. З 243 депутатів Тимчасового парламенту за ратифікацію договору проголосували 194 депутати, жодного – проти. Тому оголосили, що проголосовано одноголосно.

Однак проста арифметика (243 – 194 = 49) свідчить, що 49 (кожен п’ятий) депутатів були проти ратифікації цього договору. Але в присутності гостей вони побоювалися відкрито голосувати проти. Свою незгоду висловили утриманням від голосування.

Президія Верховної Ради СРСР договір «Про Закарпатську Україну» ратифікувала 27 листопада 1945 року. Однак, як записано в самому договорі, він набирає чинності тільки після обміну грамотами про ратифікацію, тобто після підписання Едвардом Бенешем.

У міжнародній практиці існує багато випадків, коли підписані й навіть ратифіковані договори тривалий час не набувають чинності, бо сторони з певних причин зволікають з обміном грамотами.

Радянські дії до ратифікації та укази 1946 року

Тим часом Радянська Україна почала відкрито «наповнювати» суверенну Закарпатську Україну своїми кадрами вже не під псевдонімами, а справжніми іменами. Насамперед ними «заповнили» ЦК КП(б)У Закарпатської України, міністерства, органи державної безпеки, міліції, суди й прокуратуру. Окружні «народні» міліції очолили: Ужгородську – старший лейтенант В. Деменець, Воловецьку – старший лейтенант П. Бадрак, Берегівську – майор Л. Дмитренко, Свалявську – старший лейтенант І. Ільченко, Мукачівську – капітан В. Фостик, Хустську – капітан О. Гужва, Великоберезнянську – старший лейтенант А. Османов, Рахівську – майор Мішин, Перечинську – старший лейтенант І. Гайдар, Тячівську – старший лейтенант В. Зозуляк і так далі. Таким чином, питання внутрішньої політики, зокрема «ворогів народу» й громадянства, опинилися в руках Києва ще до приєднання Закарпатської України.

Щоб припинити відтягування ратифікації договору й поставити Чехословаччину перед доконаним фактом відторгнення Підкарпатської Русі, Президія Верховної Ради Української РСР 22 січня 1946 року прийняла Указ «Про створення Закарпатської області Української РСР», який має силу закону, на території суверенної Закарпатської України ще до підписання Едвардом Бенешем і обміну ратифікаційними грамотами.

Текст цього Указу повністю: «Створити в складі Української РСР Закарпатську область з центром у місті Ужгород. Включити до складу Закарпатської області міста Ужгород, Мукачево та округи – Берегівський з центром у місті Берегово, Великоберезнянський з центром у селі Великий Березний, Воловецький з центром у селі Воловець, Іршавський з центром у селі Іршава, Мукачівський з центром у місті Мукачево, Перечинський з центром у селі Перечин, Свалявський з центром у селі Свалява, Севлюшський з центром у місті Севлюш, Тячівський з центром у селі Тячів, Ужгородський з центром у місті Ужгород та Хустський з центром у місті Хуст. Просити Верховну Раду СРСР затвердити цей Указ».

Відповідно до статті 14 Конституції Радянського Союзу та відповідної статті Конституції України 1936 року утворення нових областей в Україні затверджувалося Президією Верховної Ради СРСР. Тому Президія Верховної Ради СРСР того ж дня, 22 січня, видала Указ про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР про утворення Закарпатської області. Він починається словами: «Затвердити подання Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки про утворення Закарпатської області з центром у місті Ужгород…».

Однак Чехословаччина на ці Укази не відреагувала. Тому Президія Верховної Ради Української РСР 24 січня 1946 року видала Указ про поширення з 25 січня 1946 року законодавства Української РСР на територію Закарпатської області.

Текст цього Указу без скорочень: «У зв’язку з ратифікацією 27 листопада 1945 року Президією Верховної Ради Союзу РСР договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну і в результаті цього Закарпатська область увійшла до складу УРСР, Президія Верховної Ради УРСР постановляє: ввести з 25 січня 1946 року на території Закарпатської області законодавство Української Радянської Соціалістичної Республіки».

Чехословаччині не залишалося іншого виходу, як 30 січня 1946 року обмінятися грамотами про ратифікацію договору «Про Закарпатську Україну» – і цей незаконний з усіх боків договір о 00 годині 00 хвилин ночі з 30 січня на 1 лютого 1946 року «набрав чинності».

Далі буде….

Станіслав Ганькович, Голова ГО “Наохтема в рокаши”

Попередні частини публікації:

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.1

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.2

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.3

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.4

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.5

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.6

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.7

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.8

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.9

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.10

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.11