Третій строк ректора не вартий ліквідації університету!

Правові наслідки та моральна відповідальність посадових осіб за ухвалення такого рішення…

У попередніх дописах ми вже говорили про те, як у різних містах України — у Кам’янці-Подільському, в Одесі, у Хмельницькому — навколо виборів ректорів та реорганізацій університетів розгорталися події, які дивним чином збігалися із завершенням другого строку перебування їх на посаді.

Ми бачили відтермінування, хитрі управлінські конструкції, процедурні маневри, покликані розв’язувати одну проблему — як залишитися в кріслі, коли закон встановлює чітку межу.

І ось тепер – Закарпаття!

3 лютого 2026 року 32 голоси із 62 присутніх членів Вченої ради підтримали модель об’єднання УжНУ та МДУ шляхом припинення юридичних осіб і створення нового закладу.

Йдеться про припинення юридичної особи Ужгородського національного університету — університету з 80-річною історією та національним статусом.

Формально — більшість від присутніх. Але за цими 32 голосами стоїть значно більше, ніж проста арифметика.

Закон України «Про вищу освіту» чітко визначає, що рішення про реорганізацію або ліквідацію державного закладу вищої освіти приймає засновник — держава в особі Кабінету Міністрів України.

Вчена рада не є органом припинення юридичної особи.

Її повноваження стосуються академічних, фінансових, організаційних питань у межах діяльності університету.

Припинення юридичної особи — це не звичайне управлінське рішення.

Це завершення існування суб’єкта права.

Чи вийшла Вчена рада за межі своєї компетенції?

Саме тому виникає питання: чи не вийшла Вчена рада за межі своєї компетенції, ініціювавши процес, який фактично веде до ліквідації університету?

Не менш важливе питання — дотримання внутрішніх норм самого університету.

Чи була проведена конференція трудового колективу?

Статут передбачає існування Конференції трудового колективу як вищого органу громадського самоврядування.

Саме цей орган представляє весь колектив, погоджує Статут, заслуховує звіт ректора, визначає стратегічні напрями розвитку.

Чи розглядалося це питання Конференцією трудового колективу?

Чи було проведено широке обговорення серед факультетів і структурних підрозділів?

Чи висловлювали свою позицію делегати?

Ні.

Доленосне рішення, яке може означати припинення юридичної особи, було ухвалене без залучення вищого органу самоврядування.

Яку участь в обговоренні брали профспілки?

Повністю усунутими від процесу виглядають і профспілкові організації, хоча реорганізація безпосередньо стосується трудових прав, гарантій зайнятості, можливих скорочень, зміни умов праці.

Немає публічної інформації про консультації, немає висновків, немає гарантій.

Яка роль Наглядової ради університету?

Наглядова рада, яка за Статутом здійснює контроль за управлінням майном університету, також не представила суспільству свого висновку.

А припинення юридичної особи означає припинення права постійного користування землею, передачу майнового комплексу, визначення правонаступника, зміну бюджетних зобов’язань.

Це не технічні дрібниці — це фундаментальні питання існування інституції.

Не було представлено фінансово-економічного обґрунтування такої моделі.

Немає розрахунків витрат на реорганізацію, немає аналізу ризиків втрати фінансування, немає публічного юридичного висновку щодо правонаступництва та збереження національного статусу, який надається указом Президента конкретній юридичній особі.

Якщо ця юридична особа припиняється — статус припиняється разом із нею.

Чи є гарантії його автоматичного перенесення?

Ні.

Чи є роз’яснення Міністерства?

Ні.

Хронологія подій та законодавчі обмеження

І на цьому тлі не можна ігнорувати хронологію.

Нинішній ректор уже відбув два строки.

Закон обмежує перебування на посаді двома строками.

Третій строк у тому самому університеті законом не передбачений.

І саме в цей момент запускається модель ліквідації юридичної особи і створення нової.

Нова юридична особа — новий конкурс — новий відлік строків.

Формально все виглядає акуратно.

По суті виникає дуже серйозне питання: чи не перетворюється реорганізація на інструмент обходу законодавчого обмеження перебування на посаді ректора?

Але найболючіше навіть не це.

Найболючіше — що за юридичними конструкціями стоять живі люди.

Що чекає на студентів?

Студенти укладали договори з конкретною юридичною особою.

Що буде з їхніми контрактами?

Чи доведеться їх переукладати?

Чи збережуться умови оплати?

Чи не виникне підстав для зміни вартості навчання?

Як це вплине на іноземних студентів і міжнародні програми?

Новий заклад — це нові ліцензії, нові акредитації, нові сертифікаційні процедури.

Чи гарантовано автоматичне перенесення освітніх програм?

Чи не створить це ризиків для випускників?

Що чекає на колектив професорсько-викладацького складу та працівників?

Те саме стосується працівників.

Трудові договори укладені з конкретною юридичною особою.

У разі її припинення виникає питання переведення, збереження штатного розпису, надбавок, конкурсних процедур у новій структурі.

Чи є гарантії автоматичного переведення?

Чи проводився аналіз можливих скорочень?

Чи хтось публічно пояснив колективу, що їх може чекати?

Складається враження, що ці питання або не ставилися взагалі, або свідомо відкладені «на потім».

Але «потім» для студентів і працівників може означати дуже конкретні наслідки.

Головний висновок

Реформи, якщо вони здійснюються для розвитку, готуються відкрито, з юридичним і фінансовим аналізом, із широким обговоренням, із залученням усіх органів самоврядування.

Коли ж рішення ухвалюється кулуарно, поспіхом, без комплексного обґрунтування, без залучення профспілок, без висновків Наглядової ради, без позиції Конференції трудового колективу, воно неминуче викликає сумнів.

Бо тоді виникає просте запитання: чи це справді реформа заради розвитку університету, чи це крок заради можливості обратися на новий строк у новоствореному закладі — на руїнах ліквідованої юридичної особи?

Освіта — це інституція. Це довіра. Це історія.

І це тисячі людей, чиї права і законні інтереси не можуть бути другорядними у великих управлінських комбінаціях.

Якщо закон встановив межу у два строки — вона має діяти для всіх.

І жодна реорганізаційна конструкція не повинна ставати способом її обійти.

Освіта — це не майданчик для управлінських експериментів.

Це історія, це традиція, це репутація, це довіра поколінь.

Це тисячі студентів і працівників, чиї права та майбутнє не можуть ставати розмінною монетою у боротьбі за посади.

Жодна реорганізаційна конструкція не може бути виправданням, якщо її справжнім наслідком стає руйнування юридичної тяглості, невизначеність для людей і спроба обійти законодавчу межу.

Бо третій строк — це амбіція однієї особи.

А університет — це інституція, яка переживає покоління.

І якщо закон встановив межу — її треба прийняти, а не ліквідовувати університет, щоб її обійти.

Третій строк не вартий ліквідації університету.

Якщо для вас важливий статус УжНУ, його історія та автономія — прошу не мовчати, а відкрито висловлювати свою позицію в коментарях до цього допису.

Михайло Рябець