Епоха Поплавського: кінець чи антракт? Аналіз змін у Київському національному університеті культури і мистецтв
10 лютого 2026 року українське суспільство отримало новину, яка стала справжнім медійним вибухом: Михайло Поплавський більше не очолює КНУКіМ. Після майже 30 років беззмінного правління «співочого ректора» Міністерство освіти і науки України призначило нового виконувача обов’язків президента університету. Це рішення породило хвилю дискусій — чи справді настала кінець епохи Поплавського, чи попереду черговий антракт у його довгій кар’єрі?
Хто такий Михайло Поплавський і як формувалася його епоха
Михайло Поплавський, відомий також як «Юний Орел» чи «співочий ректор», очолював Київський національний університет культури і мистецтв з 1995 року. Спочатку як ректор, а з 2014-го — як президент університету, він перетворив заклад на справжній бренд. За його керівництва інститут культури став національним університетом, відкрито нові спеціальності, запроваджено докторантуру, а університет активно позиціонувався як центр творчої освіти.
Поплавський поєднував адміністративну роботу з шоу-бізнесом. Його концерти, студентські масовки та медійна активність робили КНУКіМ впізнаваним. Він адаптувався до будь-якої влади: змінював назви університету, переходив з посади ректора на президента, коли закон обмежував термін повноважень. Як зазначає колонка в Главкомі, «Поплавський — це не людина, це формат. Освітній заклад як сцена. Студенти як бек-вокал. Диплом як реквізит. А держава як спонсор».
Його стиль — суміш харизми, популізму та бізнес-підходу. Поплавський володів мережею ресторанів «Батьківська хата», де часто працювали студенти, і мав зв’язки з політиками, зокрема з родиною Віктора Ющенка.
Скандали, які супроводжували «епоху Поплавського»
Проте епоха не була безхмарною. Поплавського неодноразово звинувачували в сексизмі, сексуальних домаганнях та корупційних схемах. У 2025 році колишня студентка Владислава Коренна публічно заявила про домагання, описавши епізод з «більярдом на поцілунок або 100 доларів». Подібні історії з’являлися й раніше.
Інші скандали стосувалися декларацій (невідображені авто та елітна нерухомість), будівництва житлового комплексу замість студентського гуртожитку на землі університету, а також експлуатації студентів для промоції власної творчості. Критики говорили про низькі академічні стандарти, перетворення університету на «фабрику дипломів» і культ особи ректора.
Ці скандали не завадили Поплавському утримуватися на посаді десятиліттями. Він майстерно конвертував негатив у піар, повторюючи, що «чорний піар — це теж піар».
Рішення Міносвіти: завершення контракту чи системна зміна?
10 лютого 2026 року стало відомо, що термін контракту Михайла Поплавського завершився. Міністр освіти Оксен Лісовий підписав наказ про призначення Ігоря Комарніцького виконувачем обов’язків президента КНУКіМ.
Формальною причиною стало закінчення терміну повноважень. Однак експерти пов’язують рішення з віком ректора (76 років), накопиченими скандалами та загальною політикою реформ вищої освіти. У 2020 році університет перейшов під управління Міносвіти з Мінкульту, що посилило державний контроль.
Поплавський вже заявляв про намір балотуватися на виборах нового керівника. Тож питання «кінець чи антракт» залишається відкритим.
Новий керівник: Ігор Комарніцький — менш медійний, більш академічний
Ігор Комарніцький — професор кафедри готельно-ресторанного і туристичного бізнесу КНУКіМ, кандидат культурології, колишній декан факультету. Він входив до команди Поплавського, але останні роки дистанціювався. Комарніцький також керує туристичною компанією «Караван плюс».
Новий в.о. президента виглядає більш академічним і менш скандальним. Його призначення може сигналізувати про бажання Міносвіти повернути університет до класичних освітніх стандартів, зменшивши шоу-елемент. Вибори нового керівника відбудуться найближчим часом, тож Комарніцький виконуватиме обов’язки тимчасово.
Аналіз: що означає зміна для української вищої освіти
Епоха Поплавського стала символом пострадянської вищої освіти — харизматичного лідерства, комерціалізації та близькості до влади. Його модель приваблювала абітурієнтів яскравими заходами, але часто критикували за недостатню академічність і конфлікт інтересів.
У контексті європейської інтеграції України, антикорупційних реформ і війни така модель виглядає анахронізмом. Сучасний університет культури має готувати професіоналів, а не лише «бек-вокалістів» для ректорських концертів. Зміна керівництва може стати каталізатором оновлення — посилення наукової складової, прозорості фінансів і фокусу на якості освіти.
Водночас Поплавський мав і досягнення: популяризація української культури, розширення інфраструктури, міжнародні проєкти (згадувалися американські інвестиції в реконструкцію). Повне заперечення його внеску було б несправедливим.
Суспільна реакція яскрава — соцмережі заполонили меми про «Юного орла», жарти про пенсію та навіть політичні алюзії. Це свідчить про те, що фігура Поплавського давно вийшла за межі університету і стала частиною українського культурного мемосферу.
Висновок: антракт чи фінал?
Чи дасть суспільство Поплавському «ще один шанс», як риторично запитує автор колонки в Главкомі? Вибори покажуть. Якщо він повернеться — епоха триватиме. Якщо ні — це стане символом поступового оновлення вищої освіти.
Для КНУКіМ настав час переходу від шоу до змісту, від харизматичного лідерства до інституційної стійкості. Українська культура заслуговує на університет, який виховує не лише зірок, а й професіоналів з високими етичними стандартами.
Епоха Поплавського — яскрава сторінка в історії української освіти. Чи стане вона остаточно історією, залежить від того, наскільки держава та суспільство готові до реальних змін.
