Обʼєднання УжНУ та МДУ: Ліквідація чи шанс на розвиток? Критичний аналіз реформи
У сучасних умовах реформи вищої освіти в Україні, ініційованої Міністерством освіти і науки (МОН), тема обʼєднання закладів вищої освіти набуває особливого значення. Зокрема, нещодавнє рішення про можливе обʼєднання Ужгородського національного університету (УжНУ) та Мукачівського державного університету (МДУ) викликало бурхливу дискусію. Як повідомляє офіційний сайт УжНУ, Вчена рада вишу підтримала цю ідею, але з вимогою зберегти статус національного. Однак, критики, такі як ексголова ЦВК Михайло Рябець у своєму пості на Facebook, попереджають про ризики фактичної ліквідації УжНУ, що може призвести до невизначеності для тисяч студентів, викладачів та науковців.
Ця стаття пропонує критичний аналіз ситуації, базуючись на офіційних документах, публікаціях з інтернету та загальному контексті реформи, з акцентом на потенційні наслідки. Ми розглянемо, чи є це справжньою оптимізацією, чи інструментом для збереження влади окремих осіб, як зазначає інший пост на Facebook, де підкреслюється можливе використання реорганізації для продовження терміну ректора Володимира Смоланки.
Реформа МОН, спрямована на скорочення кількості університетів до 100, мотивована демографічними проблемами: за останні 15 років кількість студентів на один виш зменшилася з 6500 до 3500, як пише РБК-Україна. Це призводить до існування “дипломних фабрик” з низькою якістю освіти. У контексті Закарпаття, обʼєднання УжНУ та МДУ позиціонується як спосіб створення потужного освітнього центру, з потенційними інвестиціями від Світового банку в розмірі 1,5 млн доларів, за даними Zaxid.net. Проте, критики вказують на брак прозорості: рішення ухвалюються кулуарно, без широкого обговорення, що суперечить принципам автономії вишів, закладеним у законі “Про вищу освіту”. Історично, подібні спроби в 2011 році, коли планувалося обʼєднати чотири закарпатські виші, зустріли опір, як повідомляє PMG.ua, і призвели до збереження статус-кво. Сьогодні ситуація повторюється, але з більшим акцентом на “оптимізацію”, що може маскувати інші мотиви.
Що чекає студентів після обʼєднання УжНУ та МДУ?
Студенти, які вступали до УжНУ з його національним статусом, репутацією та ліцензованими програмами, опиняються в зоні ризику. Ліквідація юридичної особи УжНУ, як частина реорганізації, означає зміну договорів про навчання, переоформлення контрактів на нового правонаступника та можливі затримки в адміністративних процедурах. Як зазначає Михайло Рябець у своєму пості, це створює відчуття невизначеності, особливо щодо дипломів: під якою назвою вони будуть видані? Новий заклад мусить заново підтвердити ліцензії, що може призвести до змін у переліку спеціальностей чи кафедр. У загальному контексті реформи, подібні обʼєднання, як у випадку з Дніпровським національним університетом залізничного транспорту та іншими, за даними РБК-Україна, часто супроводжуються паузами в навчальному процесі. Хоча проректор УжНУ Мирослава Лендьел запевняє, що статус студентів збережеться, критики сумніваються: без чітких гарантій перехідний період може тривати місяці, впливаючи на мотивацію та академічні досягнення. Для студентів з МДУ ситуація подібна, але з ризиком втрати локальної ідентичності вишу.
Аналізуючи ситуацію, варто відзначити, що демографічний фактор справді тисне: менша кількість абітурієнтів робить малі виші неефективними. Однак, без прозорого плану, обʼєднання може призвести до відтоку студентів до інших регіонів, як це сталося в Львівській політехніці після обʼєднання з Українською академією друкарства. Студентам радимо активно вимагати офіційних документів щодо правонаступництва, щоб уникнути юридичних пасток.
Наслідки для викладачів і науковців УжНУ
Для професорсько-викладацького складу університет – це не лише робота, а й наукові школи, проєкти та роки праці. Ліквідація УжНУ призведе до припинення трудових договорів, можливих скорочень та нових конкурсів на посади, як попереджає пост Рябця. Зміна штатної структури, обʼєднання підрозділів чи ліквідація кафедр – реальні ризики. Навіть за умови переведення частини персоналу, автоматичних гарантій немає, як показує досвід інших обʼєднань, наприклад, Харківського національного університету імені Каразіна з Українською інженерно-педагогічною академією, де відбулися скорочення.
Науковий аспект також під загрозою: гранти, міжнародні проєкти та лабораторії потребуватимуть переоформлення, що може затримати дослідження. Критики, як у пості на Facebook, вказують, що реорганізація може бути маневром для збереження влади ректора Смоланки, який не може балотуватися втретє. Це підриває довіру: замість справжнього розвитку, фокус на “збереженні влади будь-якою ціною”. З іншого боку, обʼєднання могло б консолідувати ресурси, як у Львівському національному університеті імені Франка, але без гарантій – це ризик для карʼєр.
Питання статусу національного університету в контексті обʼєднання
Статус “національного” – ключовий для УжНУ, що забезпечує престиж і фінансування. Ліквідація юридичної особи вимагає нового статуту, переоформлення майна та міжнародних угод, як пояснює Zaxid.net. Вчена рада УжНУ звернулася до МОН щодо збереження статусу, але рішення залежить від уряду. У разі втрати, це “перезаснування” інституції, що загрожує історії та традиціям. Аналогічно, в Одеському національному університеті імені Мечникова після обʼєднання з екологічним університетом статус зберігся, але не завжди так. Критика полягає в тому, що “приєднання” відрізняється від “ліквідації з утворенням нового”, де виш припиняє існування.
Чому обʼєднання УжНУ та МДУ викликає гостру реакцію?
Реакція гостра через брак прозорості: суспільство читає між рядками офіційних документів, як у пості Рябця. Формально – оптимізація, але неформально – можливі особисті інтереси. Історичний опір у 2011 році, за Mukachevo.net, показує, що такі реформи часто ігнорують автономію. У ширшому контексті, реформа МОН, як пише Освіта.UA, спрямована на ефективність, але без діалогу – це конфлікт.
Що повинні робити студенти та викладачі УжНУ зараз?
Пасивність – найгірший варіант. Треба вимагати публічності: документів, фінансових розрахунків, проєктів статуту. Ініціювати збори, звернення до МОН, Кабміну, як радить пост на Facebook. Студентське самоврядування повинно брати участь у робочих групах. Публічно інформувати через медіа, як Espreso.TV, про ризики. Головне – не дозволити вирішувати долю вишу вузькому колу.
У висновку, обʼєднання УжНУ та МДУ може стати кроком до модернізації, але ризики ліквідації та втрати статусу вимагають пильності. Без прозорості реформа перетвориться на інструмент влади, а не розвитку освіти. Університет – це люди, знання та традиції, які треба захищати.
Степан Сікора, випускник фізичного факультету (1973) УжДУ (УжНУ)
