Фізик Майкл Гільєн стверджує: Бог розташований за 439 мільярдів трильйонів кілометрів від нас

Нещодавно науково-популярні видання сколихнули заяву колишнього викладача фізики Гарвардського університету Майкла Гільєна, який упевнений, що вирахував фізичну «адресу» Бога. За його розрахунками, Творець перебуває на космічному горизонті — межі спостережуваного Всесвіту — на відстані близько 439 мільярдів трильйонів кілометрів від Землі. Ця ідея швидко поширилася в медіа, зокрема в російськомовному матеріалі Gismeteo, де акцентовано на голографічному принципі, а також в українських ЗМІ — ТСН та Focus.

Чи є це справжнім науковим відкриттям чи спекулятивною філософією? Розберемо гіпотезу крок за кроком.

Хто такий Майкл Гільєн і чому його заява привернула увагу

Майкл Гільєн — фізик-теоретик, колишній лектор Гарвардського університету, автор книг, де він намагається поєднати науку та релігію. Він відомий як християнин, який шукає наукові паралелі біблійним текстам. Його ідея опублікована як думка в Fox News, а потім підхоплена світовими медіа.

Гільєн не стверджує, що побачив Бога в телескоп. Він пропонує теоретичну модель, де «Бог» як абсолютне джерело інформації та причинності розміщується на космічному горизонті. Ця відстань — не випадкова цифра, а оцінка радіуса спостережуваного Всесвіту, близько 46,5 мільярда світлових років, що в кілометрах дає саме ті самі 439 млрд трлн км.

Сенсаційна гіпотеза: «адреса» Бога на космічному горизонті

За словами Гільєна, космічний горизонт — це межа, за якою галактики віддаляються зі швидкістю світла через розширення Всесвіту. Спираючись на теорію відносності Ейнштейна, він стверджує: «На тій відстані час зупиняється. Там немає минулого, теперішнього чи майбутнього — лише безчасся».

Він цитує Біблію, де рай описаний як місце для безсмертних нематеріальних істот, і робить висновок: за горизонтом існує «прихований Всесвіт», населений «світлом та світлоподібними сутностями». Це, на його думку, ідеально відповідає уявленню про Бога як вічного Творця поза часом.

Наукова основа: що таке космічний горизонт насправді

Космічний горизонт (або горизонт подій Всесвіту) — це межа спостережуваного космосу. Через постійне розширення простору (закон Габбла) далекі об’єкти віддаляються швидше, ніж поширюється світло. Тому світло з-за горизонту ніколи не дійде до нас.

Радіус спостережуваного Всесвіту справді становить близько 46,5 млрд світлових років — це комовингова відстань, враховуючи розширення. Перетворення в кілометри дає величезне число, яке журналісти округлили до 439 млрд трлн км.

Гільєн посилається на те, що на горизонті об’єкти рухаються зі швидкістю світла, а за спеціальною теорією відносності час для таких об’єктів «сповільнюється» до нуля для зовнішнього спостерігача. Однак це оптичний ефект, пов’язаний з червоним зміщенням, а не реальна зупинка часу в тій точці простору.

Зв’язок з голографічним принципом

У матеріалі Gismeteo акцентовано на голографічному принципі — ідеї, що вся інформація тривимірного Всесвіту може бути закодована на його двовимірній поверхні (горизонті). Цей принцип походить від теорії чорних дір і струнної теорії (Леонард Сасскінд, Герард ‘т Хooft).

Гільєн інтерпретує це метафорично: якщо джерело всіх законів — на поверхні, то «Бог» як первинне джерело інформації розміщується саме там. Це цікава філософська паралель, але голографічний принцип не стверджує існування надприродного.

Критика наукової спільноти: чому це не наука

Більшість астрофізиків вважають гіпотезу Гільєна спекулятивною та науково неточною. Космічний горизонт — не фіксована «стіна», а відносне поняття: він залежить від позиції спостерігача. Якщо «переміститися» туди, горизонт відсувається далі.

Час не «зупиняється» фізично за горизонтом — це ілюзія через розширення. Події там відбуваються нормально для локальних спостерігачів. Крім того, немає жодних доказів, чому саме там має перебувати Творець.

Українські та закордонні видання, як ТСН, зазначають: горизонт — не рай, а просто межа видимості. Змішування релігії та фізики робить ідею поетичною, але не науковою.

Висновки: міст між наукою та вірою чи псевдонаука?

Гіпотеза Майкла Гільєна — яскравий приклад спроб поєднати сучасну космологію з релігійними уявленнями. Вона стимулює дискусії про природу реальності, інформацію та першопричину. Однак науково це залишається спекуляцією без емпіричних доказів.

Подібні ідеї не нові: від Спінози до сучасних фізиків-ідеалістів багато хто бачив у законах фізики відображення божественного. Але наука вимагає перевірки, а не метафор.

Ця історія нагадує: межі знаного Всесвіту справді вражають, і за горизонтом справді ховається невідоме. Чи є там «Бог» — питання віри, а не телескопа.

Степан Сікора