За чий кошт на Буковелі завжди тепло, світло і комфортно: критичний аналіз
Гірськолижний курорт Буковель давно став символом українського туризму – найбільший, найдорожчий і найсучасніший комплекс в Карпатах. Але в умовах повномасштабної війни та постійних енергетичних криз, коли мільйони українців живуть за графіками відключень, Буковель залишається оазисом стабільності: тут завжди є електроенергія, опалення, гаряча вода та комфорт. Питання, яке виникає у багатьох: за чий кошт це відбувається?
Чому в Буковелі немає відключень світла?
За даними Прикарпаттяобленерго, курорт забезпечений власними генераторами та імпортує близько 15 МВт електроенергії безпосередньо з Європи. Це дозволяє уникати графіків стабілізаційних відключень, які застосовуються до решти споживачів в Івано-Франківській області та по всій країні.
Імпорт електроенергії – не новинка для України після синхронізації з ENTSO-E. Однак доступ до нього мають лише окремі великі споживачі, які укладають прямі контракти з європейськими трейдерами. У 2026 році технічна спроможність імпорту зросла до 2450 МВт, але пріоритет віддається критичній інфраструктурі та державним компаніям, як Нафтогаз. Буковель потрапив до цього переліку як один з восьми споживачів в області, що мають право на прямий імпорт.
Це пояснює, чому на підйомниках, в готелях і ресторанах світло не гасне, а лижники не скаржаться на холод. Туристи платять тисячі гривень за день відпочинку, і курорт забезпечує їм ідеальні умови. Але чи справедливо це в країні, де лікарні, школи та домівки тисяч сімей страждають від блекаутів?
Імпорт електроенергії: переваги та реальна ціна
Імпорт з Європи – дорогий механізм. Ціна імпортованої електроенергії часто перевищує внутрішні тарифи, особливо в пікові періоди. Буковель, як великий споживач, може собі це дозволити завдяки високим доходам від туристів. Однак критики зазначають: ресурси енергосистеми обмежені, і пріоритетне забезпечення одного курорту означає перерозподіл навантаження на інших.
У статті Тараса Чорновола на gazeta.ua прямо вказується: імпорт для Буковеля відбирає енергію з загальної мережі, посилюючи дефіцит в сусідніх регіонах, Києві та Харкові. Автор називає це формою корупції та соціальної зради – еліта відпочиває в теплі, тоді як звичайні громадяни мерзнуть. Навіть якщо курорт платить за імпорт, загальна інфраструктура пошкоджена російськими атаками, і пріоритетне бронювання (ймовірно, неформальне) робить Буковель «державою в державі».
Власники курорту та державна підтримка
Офіційно ТОВ «Буковель» належить структурам, пов’язаним з колишніми бізнес-партнерами Ігоря Коломойського, зокрема групою навколо Ігоря Палиці. За даними 2026 року, держава планує витратити 9 млрд грн на дороги до курорту, що викликає питання про лобіювання інтересів приватного бізнесу за рахунок бюджету .
Раніше курорт мав борги за електроенергію, але зараз, завдяки імпорту та генераторам, працює стабільно. Чи є тут приховані субсидії? Прямих державних дотацій немає, але пріоритетний доступ до імпорту та відсутність відключень – це фактично привілей, недоступний для більшості бізнесів та домогосподарств. Це посилює нерівність: поки звичайні українці сплачують тарифи та страждають від блекаутів, курорт заробляє мільйони на туризмі.
Соціальна несправедливість та енергетична криза
Україна переживає найскладнішу енергетичну зиму в історії. Російські атаки знищили значну частину генерації та мереж. Уряд закликає до імпорту, але доступ до нього обмежений. Чому великий приватний курорт отримує 15 МВт імпорту, тоді як лікарні чи заводи змушені виживати на генераторах?
Це не лише технічне питання – це політичне. Критики вказують на неформальне лобіювання та «бронювання» для елітних об’єктів. У той час, як держава намагається стабілізувати систему для всіх, пріоритети виглядають викривленими. Туризм важливий для економіки, але чи можна виправдати комфорт для тисяч відпочивальників за рахунок мільйонів громадян?
Висновок: чи потрібні зміни?
Буковель – успішний бізнес-проєкт, який приносить податки та робочі місця. Але в умовах війни та енергокризи його стабільне енергопостачання виглядає як привілей, що підкреслює глибоку соціальну прірву. Імпорт електроенергії – необхідність для критичних об’єктів, але критерії пріоритетності мають бути прозорими та справедливими.
Якщо держава не розв’яже проблему нерівного доступу до енергії, недовіра до влади лише зростатиме. Буковель може залишатися «раєм» для еліти, але за чий кошт – питання, на яке досі немає чесної відповіді.
Степан Сікора
