Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.8

Приєднання Закарпаття до України 1945: дії комуністів і 4-го Українського фронту

Стосовно дій комуністів підкарпатрусинського крайкому Компартії Чехословаччини та командування 4-го Українського фронту, спрямованих на відторгнення Підкарпатської Русі і її приєднання до Радянської України, стало відомо Е. Бенешу. Він повідомив про це голові ЦК компартії Чехословаччини, зареєстрованої в Комінтерні, Клементу Готвальду.

Йосип Сталін в особистому посланні Едуарду Бенешу 23 січня 1945 року писав: «Вельмишановний пане Президенте Бенеш! Я тільки сьогодні дізнався від товариша Готвальда, що чехословацький уряд дуже стурбований подіями в Закарпатській Україні і тим, що вона припускає, начебто радянський уряд має намір розв’язувати закарпатську проблему в односторонньому порядку, всупереч угоді, яка існує між двома державами… Радянський уряд не перешкоджав і не може перешкоджати населенню Закарпатської України проявити народне волевиявлення… Оскільки проблема Закарпатської України була піднята самим народом, то, природно, вона повинна бути вирішена… після війни, коли обидві сторони визнають це своєчасним».

Отже, під впливом США і Англії розв’язання питання про приєднання Підкарпатської Русі до Радянської України було відкладено до закінчення війни.

Однак дії командування 4-го Українського фронту в Пряшівській Русі щодо її приєднання до Закарпатської України дуже турбували Тимчасовий уряд Словаччини, в яке входили: К. Шмідке, Г. Гусак, Р. Сланский, Л. Новомески (всі – від комуністичної партії), Я. Урсіні та І. Стик та інші. Воно звернулося до Е. Бенеша з пропозицією поступитися Радянському Союзу Підкарпатською Руссю з неодмінною умовою, щоб Москва залишила Пряшівську Русь у складі Словаччини. Хоча переважна більшість жителів Собранецького, Спішського, Ганушевського, Межлаборського, Стопковського і Північно-Бардієвського округів Пряшівського краю і понині вважають себе русинами за національністю.

Реакція преси на анексію Підкарпатської Русі 1945

Про дії Радянського Союзу по анексії (приєднанню шляхом окупації) чехословацької Підкарпатської Русі повідомляли газети і радіо країн Європи і Америки. Французька газета «Ле Монд» 21 січня 1945 року стверджувала: «Крім того, дуже активні прорадянські елементи Підкарпатської Русі ведуть кампанію з приєднання цієї автономної республіки до Радянської України». Оскільки це повідомлення розкривало справжні наміри Радянського Союзу, то 29 січня 1945 року в лондонській газеті «Обсервер» СРСР спростував це так: «Радянський Союз заявляє, що він не має намірів анексувати частину чехословацької території (…), жителі самі Підкарпатської Русі просять про приєднання до СРСР».

Мараморош-Сигот з’їзд русинів і спроба приєднання територій Румунії

Не відмовляючись від ідеї приєднання Закарпатської України до Радянського Союзу на правах союзної республіки, Народна Рада (уряд) Закарпатської України, за санкцією генерала Л. Мехліса, вирішила приєднати до Закарпатської України русинську територію Румунії – 15 русинських сіл і місто Мараморош-Сигот.

З цією метою ЦК КПЗУ організував та 28 січня 1945 року провів у Мараморош-Сиготі міські збори активу місцевих русинів. Ці збори прийняли рішення провести 4 лютого 1945 з’їзд делегатів від усіх русинських населених пунктів Румунії. На цей з’їзд прибули 426 делегатів, а також 133 гості із Закарпатської України. У їх числі було чимало переодягнених у цивільний одяг представників Політуправління 4-го Українського фронту і спецслужб відомства генерала Н. Селівановського. Очолював гостей від Закарпатської України член ЦК КПЗУ М. Клімпотюк, завідувач відділу агітації і пропаганди ЦК КПЗУ, він же редактор газети «Закарпатська правда».

Делегат від міста Мараморош-Сигот І. Одовінчук виступив першим. Він запропонував не чекати юридичного оформлення приєднання русинської території Румунії до Закарпатської України, населення якої вже давно вважає себе приєднаним. Тому русини Румунії «вже дали Червоній армії 1600 добровольців – кращих синів русинського округу» Румунії, – сказав Одовінчук.

Мараморошський з’їзд русинів прийняв рішення про приєднання їх національної території до Закарпатської України і обрав Мараморошський окружний Народний Комітет Закарпатської України на чолі з І. Одовінчуком.

Декрет №39 Народної Ради Закарпатської України

Після цього з’їзду парламент Закарпатської України від 9 лютого 1945 року прийняв Декрет №39 «Про організацію державно-адміністративного управління Закарпатської України». Цей Декрет встановлював структуру та повноваження центрального і місцевих органів влади, а також адміністративно-територіальний поділ Закарпатської України. У параграфі третьому сказано, що Народна Рада Закарпатської України (НРЗУ) «є одночасно законодавчим і найвищим виконавчим органом Закарпатської України згідно Постанови 1-го З’їзду Народних Комітетів Закарпатської України від 26 листопада 1944 року. Місцем перебування НРЗУ є столиця Закарпатської України місто Ужгород…»

Далі перелічено підрозділи виконавчої влади (міністерств):

1. Президії Народної Ради Закарпатської України;
2. Внутрішніх справ і державної безпеки;
3. Комунального господарства;
4. Фінансів;
5. Землеробства;
6. Лісового господарства;
7. Промислу, торгівлі, заготівель і постачання;
8. Юстиції;
9. Освіти;
10. Комунікацій;
11. Охорони народного здоров’я;
12. Соціальної опіки.

У 7-му параграфі викладено повноваження Голови НРЗУ, у 10-му – окружні центри (включно з Мараморош-Сигот), у 17-му – міста Закарпатської України (Ужгород, Мукачево, Берегово, Севлюш, Хуст і Мараморош-Сигот).

Отже, Декретом №39 парламент і уряд Закарпатської України були об’єднані в один орган – Президія. Головою Президії став І. Туряниця, заступниками – П. Сова і П. Лінтур. У руках залежного від СРСР І. Туряниці сконцентрувалася вся влада.

Радянізація Закарпаття 1945: кадрова політика і репресії

Узаконивши структури влади та адміністративний поділ, НРЗУ приступила до перетасування кадрів у місцевих органах, судах, прокуратурі та міліції. На звільнені посади призначалися громадяни Радянської України з Києва. У держбезпеці та міліції майже всі посади зайняли вихідці з УРСР, які підпорядковувалися Москві та Києву більше, ніж НРЗУ. Прикомандировані фахівці фабрикували компромат, що часто призводило до арештів і заслань у Сибір.

Однією з причин насадження кадрів з УРСР стала Кримська (Ялтинська) конференція 4–11 лютого 1945 року (Рузвельт, Черчилль, Сталін). Конференція прийняла рішення про непорушність кордонів, заборону підривної діяльності та анексій, свободу плебісцитів без іноземних військ.

Таким чином, сталінський план приєднання Підкарпатської Русі – Закарпатської України в ході війни був «похований» Ялтинською конференцією. Створення Закарпатської України на території Чехословаччини та «референдум» за присутності Червоної армії стали порушенням міжнародного права.

Тому Маніфест і збір підписів були по суті анексією. Москва і Київ призупинили відкриті дії, відтермінувавши приєднання Закарпаття до УРСР на післявоєнний період (офіційно – 29 червня 1945 договір). Щоб анексія не вислизнула, на керівні посади масово призначали радників і фахівців з Радянської України.

Далі буде….

Станіслав Ганькович, Голова ГО “Наохтема в рокаши”

Попередні частини публікації:

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.1

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.2

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.3

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.4

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.5

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.6

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.7