Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.6

За акцію по приєднанню Підкарпатської Русі – Закарпатської України до Радянської України відповідало командування 4-го Українського фронту в особі генералів Л. Мехліса і Н. Проніна, а також заступника міністра державної безпеки СРСР генерала Н. Селівановського – як «Головний уповноважений Радянського Союзу по приєднанню Закарпатської України до Радянської України». Тому вони в умовах війни організували своєрідний референдум, тобто збір підписів на підтримку Маніфесту. Якщо врахувати, що багато делегатів Першого з’їзду Народних комітетів не голосували за Маніфест, а ряд з них навіть зуміли ухилитися від підпису під Маніфестом і за це виявилися «ворогами народу», то не важко пояснити причину, чому громадяни Підкарпатської Русі – Закарпатської України не бажали брати участь в цьому «референдумі».

Збір підписів за Маніфест: провали та примус у Севлюшському окрузі

Завідувач сектором діловодства Політичного управління 4-го Українського фронту старший лейтенант І. Остапенко в доповідній на ім’я генерал-лейтенанта М. Проніна написав, що на 10 грудня 1944 року підписів за Маніфест від населення Севлюшське (Виноградівського) округу в окружний штаб зі збору цих підписів ще не надходило. Тому він, І. Остапенко, «повторно розіслав в усі села всіх, кого тільки було можливо: членів окружного Народного комітету, членів комуністичної партії, службовців і навіть частину вчителів. Всіх докладно проінструктував. І навіть після цього ситуація не зовсім задовільна. По місту (Севлюш – авт.) я п’ять разів посилав людей по квартирах і підписалося всього 2500 чол.».

Саботаж у Перечинському окрузі та розгін Народного комітету

Майор Буланов, інструктор цього ж Політуправління, 17 грудня в доповідній генералу М. Проніну написав, що в Перечинському окрузі на 11 грудня «ніякої організаційної роботи по Маніфесту в окрузі не проводиться, навіть самі члени окружного і місцевих Народних комітетів на своїх засіданнях Маніфест не обговорювали і не підписували». Тому окружний Народний комітет він розігнав, а члена комітету Симочка заарештував, так як той виступав проти Маніфесту. До складу нового окружного комітету йому, майору Буланову, довелося організувати «обрання більш надійних людей. Переважна більшість комуністи».

Провал збору підписів у Хустському та Тячівському округах

Загальний штаб зі збору підписів за Маніфест очолював начальник політичного управління 19-ї армії полковник С. Тюльпанов. У доповідній на ім’я генерала М. Проніна від 10 грудня 1944 року він написав, що в Хустському та Тячівському округах збір підписів за Маніфест провалений: «Є випадки, коли вже ті, що підписали Маніфест, приходять знову і слізно просять негайно викреслити їх підписи (…) На ринках і на вулицях міст Хуст і Севлюш ходять чеські офіцери і солдати (з роти охорони співробітників адміністрації уряду Чехословаччини і її адміністративної будівлі, а також запасного полку – авт.), які розповідають, що вони були в Радянському Союзі і знають, як погано там живе населення (…) Народний комітет міста Тячів посилав делегацію до міністра Немеца з проханням про приєднання до Чехословаччини».

Роль чехословацьких офіцерів-русинів у протидії приєднанню

Відзначимо, що в Тячівському окрузі чехословацьким військовим комендантом був надпоручик В. Вальо, русин з Підкарпатської Русі. Він приїхав в групі офіцерів 1-го Чехословацького армійського корпусу на допомогу генералу Гасан-Ніжборскому в проведенні мобілізації русинів Підкарпатської Русі в 1-й Чехословацький армійський корпус. Підпоручик І. Гренджа, родич письменника і сподвижника А. Волошина В. Ґренджі-Донського, був військовим комендантом 1-го Чехословацького армійського корпусу в своєму рідному Воловському окрузі. Він теж роз’яснював землякам трагічні наслідки приєднання до Радянського Союзу.

Старший лейтенант Ботвінов, завідувач сектором діловодства Політуправління 4-го Українського фронту, з цього приводу написав у доповідній генералу М. Проніна, яким чином Д. Тарахонич, 2-й секретар ЦК КПЗУ, укріпляв радянську владу в цьому ж, теж рідному для Д. Тарахонича, Воловському окрузі: Д. Тарахонич просто заборонив поручику І. Гренджі «з’являтися в будь-якої селі» округу.

Русини, що проходили службу в 1-му чехословацькому армійському корпусі, які заходили по тій чи іншій причині в хати, роз’яснювали землякам неминучість трагічних наслідків приєднання Підкарпатської Русі до Радянського Союзу з тоталітарним сталінським режимом.

Примусові збори та втеча жителів села Гута

Генерал М. Пронін з цього питання в Доповідній записці навів факт, що у місті Севлюш (нині – Виноградів) офіцери навчального полку 1-го Чехословацького армійського корпусу роз’яснювали населенню наслідки підписання Маніфесту. За це вони були заарештовані військової комендатурою 4-го Українського фронту в цьому окрузі. У Доповідній записці М. Проніна написано, що в прикордонному селі Гута під виглядом «партизана» прийшов офіцер політуправління 4-го Українського фронту І. Остапенко. Він провів там «збори, на якому роз’яснив, що народна влада буде нещадно карати тих, хто заважає народу проявляти його справжню волю, що чехи мають боятися народу і підкорятися народній владі. (Після чого – авт.) 478 жителів с. Гута підписалися за Маніфест тут же, на зборах». А в одну з ночей всі жителі цього села залишили свої будинки і пішли за кордон.

Видворення чехословацьких військ та примусова мобілізація в Червону армію

Щоб припинити цю агітацію проти приєднання Підкарпатської Русі, в Москві було прийнято рішення видворити з Підкарпатської Русі – Закарпатської України не тільки адміністрацію уряду Чехословаччини, а й усіх військовослужбовців підрозділів 1-го Чехословацького армійського корпусу. У той же час мобілізовані громадяни Чехословаччини з числа жителів Підкарпатської Русі – Закарпатської України, які в навчальному полку 1-го Чехословацького корпусу проходили військову підготовку, були мобілізовані в Червону армію як «добровольці».

Методи «перевиборів» Народних комітетів та арешти

Про те, як офіцери 4-го Українського фронту діяли по приєднанню Підкарпатської Русі – Закарпатської України до Радянської України, докладно викладено на конкретних фактах в Доповідній записці генерала М. Проніна. Наприклад, згадуваний майор Буланов багатьох членів Великоберезнянського окружного Народного комітету вигнав з членства в комітеті за саботаж зі збору підписів за Маніфест. Однак саботаж тривав, і «партизан» Кулик знову прогнав 6 з 12 членів Народного комітету, підібраних і призначених Булановим. Потім Кулик особисто призначив в цей Народний комітет інших людей. Після подібних «перевиборів» Народних комітетів і арештів їхніх членів, збір підписів за Маніфест проходив успішніше, – написано в Доповідній записці Н. Проніна.

Проблеми з вербуванням «добровольців» у Червону армію

Оскільки вербування «добровольців» в Червону армію йшла погано, підполковник Ставчанський, уповноважений Військової ради 4-го Українського фронту з вербування «добровольців», в доповідній генералу М. Проніну пояснював це тим, що багато солдатів і офіцерів своїми діями дискредитують Червону армію. У доповідній Ставчанський написав, що за 40 днів роботи на посаді керівника групи вербувальників в добровольці Червоної армії він прийшов до такого висновку: «До теперішнього часу всі засоби і методи вербування нами вичерпані і, щоб взяти додаткову кількість людей в Червону Армію, потрібна мобілізація».

1-й з’їзд Союзу молоді Закарпатської України

Тим часом, під егідою Політуправління 4-го Українського фронту, ЦК КПЗУ 17 грудня 1944 року провело в кінотеатрі міста Мукачево 1-й з’їзд Союзу молоді Закарпатської України. У ньому взяли участь 522 делегата і 218 гостей від Червоної армії і штабів українських партизанських загонів.

З’їзд обрав Центральний комітет Союзу молоді Закарпатської України з 19 осіб: І. Мешко, М. Опрендик, М. Симулик, М. Троян, В. Хайнас М. Бабідорич, В. Балога, В. Діянич, В. Звонар, Ю. Лакатош, В. Маргарита та інші. У їх числі були 2-й секретар ЦК КПЗУ Д. Тарахонич і член ЦК КПЗУ М. Мацканюк.

З’їзд затвердив програму СМЗУ, що зводилася до боротьби за вихід Закарпатської України зі складу федеративної Чехословаччини і її приєднання до Радянської України.

Створення Спеціального Суду при Народній Раді

Для боротьби з «ворогами народу» Закарпатської України і Червоної армії, 18 грудня 1944 року Народна Рада прийняла Декрет № 22 «Про створення Спеціального Суду при Народній Раді Закарпатської України», тобто при уряді. Члени Спецсуду призначалися Народною Радою.

У пунктах 5 і 8 Декрету № 22 сказано: «5. До прийняття кримінальних, кримінально-процесуальних і інших законів, Спеціальний Суд керується своєю народною правосвідомість і внутрішнім переконанням, що базуються на необхідності захисту суверенітету, уряду і особистих прав громадян … 8. Вирок Спеціального Суду виноситься ім’ям Народної Ради і не підлягає оскарженню».

Організація Народних Дружин

18 грудня 1944 був виданий Декрет № 23 «Про організацію Народних Дружин», у другому параграфі якого сказано, що дружини створюються для того, «щоб зі зброєю в руках захищати народ Закарпатської України від зазіхань зовнішніх і внутрішніх ворогів».

Таким чином, на дружинників покладалися функції поліції і армії. Очолив Народну дружину полковник Червоної армії А. Тканко, а в округах – офіцери Червоної армії: в Ужгородському – майор І. Стендер, Мукачівському – М. Головко, Свалявському – В. Мешко, Берегівському – В. Хотин, Іршавському – Г. Казначеєв, Хустському – І. Прищепа, Волівській (нині – Міжгірському) – П. Солодовніков, Севлюшське (нині Віноградовеком) – В. Александров. Тільки в Перечинськом окрузі начальником Народної дружини був призначений Ю. Вакула, член ЦК КПЗУ, а після його арешту – дезертир І. Фабрицій.

Все дружинники, в тому числі офіцери Червоної армії, як начальники окружних народних дружин, приймали присягу, яка починалася словами: «Я, народний дружинник, поступаю добровільно в Народну дружину і приношу урочисту присягу на вірність своїй Вітчизні, Народній Раді Закарпатської України і Маніфесту Першого з’їзду Народних комітетів про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною …».

Радянізація кадрами з Києва: міліція, залізниці, суди, лісгоспи

Зміцнювали надісланими фахівцями з Києва не тільки «народну» міліцію суверенної Закарпатської України, а й галузі її народного господарства. Наприклад, заступником начальника залізниць був призначений Федір Фомічов, інспекційно-торговий відділ управління лісів очолив Валерій Болдирєв, а Костянтин Мисенко, Опанас Бердников і Євген Михайлов були призначені референтами цього відділу. В земельний відділ референтами були призначені Василь Макаренко, Семен Гуляєв, Іван Без’язичний, Володимир Кузьмиченко, Володимир Рогачов і Михайло Лук’яненко. Аналогічне укомплектування кадрами здійснювалося і на периферії. Так, в Іршавському районі лісокомбінат в селі Довге 28 грудня 1944 роки очолив Борис Чарковський. І так повсюди.

Для зміцнення в міністерстві юстиції секції судів, 3 січня 1945 року на посаду референтів були призначені відряджений Києвом Михайло Калинів з Харкова, а також Геннадій Добряков і Віктор Бунін, що мали середню юридичну освіту і практику роботи суддями в радянській системі правосуддя.

Голова Народної Ради (уряду) І. Туряниця і Уповноважений (міністр) юстиції С. Борецкий 18 грудня 1944 року підписали постанову, якою затвердили нову Інструкцію «Про організацію і порядок діяльності Спеціального Суду». З цієї Інструкції головний прокурор Закарпатської України визначав, як розглядати конкретну кримінальну справу – на закритому чи відкритому засіданні, за участю прокурора і адвоката або без них. Хоча серед громадян Закарпатської України було чимало етнічних угорців, словаків і румунів, які взагалі не розуміли російської, тим більше української мов, Інструкція не передбачала перекладачів.

22 грудня 1944 року І. Туряниця і С. Борецкий підписали постанови «Про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у цивільних справах» і «Про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у кримінальних справах». Цими постановами були затверджені «Тимчасова інструкція про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у цивільних справах», а також «Тимчасова інструкція про порядок діяльності Народних Судів Закарпатської України у кримінальних справах». Вони були тимчасовими цивільними і кримінальними процесуальними кодексами Закарпатської України. У них було вказано, що судочинство ведеться двома мовами – українською або російською, а вироки і рішення суду приймаються від імені Закарпатської України.

Далі буде….

Станіслав Ганькович, Голова ГО “Наохтема в рокаши”

Попередні частини публікації:

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.1

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.2

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.3

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.4

Історія Закарпаття: Як Підкарпатська Русь стала Закарпатською областю УРСР. Ч.5