The Washington Post: Думка | Контури стійкої мирної угоди для України поступово промальовуються
Схильність Трампа до Росії не допомагає, але шлях до розумного завершення все ще існує.
Ось проста характеристика того, як має виглядати мир в Україні: суверенна нація, чиї кордони захищені міжнародними гарантіями безпеки, яка є частиною Європейського Союзу та відбудовує свою економіку за допомогою значних інвестицій зі Сполучених Штатів і Європи.
Такий результат здається досяжним — принаймні, з погляду Києва та європейських союзників. Але президент-елект Дональд Трамп, видно, має інше бачення, і його риторика та дипломатичні сигнали ускладнюють ситуацію.
Пан Трамп неодноразово заявляв, що може “завершити війну за 24 години”, але його недавні коментарі про Україну звучать як односторонній тиск на Київ, щоб той поступився Москві. У інтерв’ю Fox News минулого тижня він сказав: “Україна має повернутися за стіл переговорів. Вони мусять укласти угоду. Росіяни готові. Вони готові до угоди. А Україна — ні”.
Такий підхід не тільки спотворює реальність — бо це Росія напала на Україну, а не навпаки, — але й ризикує підірвати позицію Києва в переговорах. Кремль, звісно, сприймає слова Трампа як запрошення до подальшої агресії, поки не буде досягнуто вигідної для Москви угоди.
Проте є певні ознаки, що контури стійкого миру починають промальовуватися. У понеділок Зеленський провів переговори в Лондоні з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером, президентом Франції Емманюелем Макроном та канцлером Німеччини Олафом Шольцем. Ці лідери обговорювали “формулу миру” Зеленського, яка включає чотири ключові елементи: негайне припинення вогню, виведення російських військ, гарантії безпеки для України та план відбудови.
Європа, здається, усвідомлює, що час спливає. Європейський Союз нещодавно схвалив 50-мільярдний пакет допомоги Україні з прибутків від заморожених російських активів, а НАТО продовжує посилювати свою присутність на східному фланзі. Британія, Франція та Німеччина — три ключові гравці — сигналізують про готовність надати двосторонні гарантії безпеки, подібні до тих, що США надали Японії чи Південній Кореї.
З американського боку ситуація складніша. Трамп призначив як радника з національної безпеки Майка Волца, який має досвід переговорів з Росією, але також скептично ставиться до глибокої залученості США в Європу. Його держсекретар Марко Рубіо неодноразово закликав до “реалістичного” підходу, який включає прямі переговори з Путіним.
Але ось де з’являється надія: Трамп, попри свою риторику, є прагматиком, який любить “великі угоди”. Якщо європейці та українці зможуть продемонструвати, що інвестиції в Україну — це не благодійність, а стратегічна можливість (наприклад, через доступ до рідкісноземельних металів чи як хаб для технологій), то це може зацікавити його бізнес-інстинкти.
Крім того, Конгрес США, де республіканці матимуть більшість, але не тотальний контроль, може стати бар’єром проти будь-якої угоди, яка здаватиметься надто м’якою до Росії. Сенатор Ліндсі Грем, наприклад, є твердим прихильником України, а навіть деякі трампісти, як Мітч Макконнелл, підтримують подальшу допомогу.
Щоб цей шлях спрацював, Зеленському потрібно скоординувати зусилля з Європою та, можливо, навіть з адміністрацією Трампа в останні тижні. Метою має бути створення “коаліції охоронців” — групи країн, які нададуть юридично зобов’язуючі гарантії, доповнені американським “парасольковим” стримуванням.
Економічна відбудова — ключовий елемент. Світовий банк оцінює потреби України в 486 мільярдах доларів на найближчі 10 років. США та ЄС можуть профінансувати це через комбінацію грантів, позик та приватних інвестицій, прив’язаних до прозорості та антикорупційних реформ.
Путін, звісно, не здасться легко. Він продовжує стверджувати, що Україна — “штучна держава”, і його війська просуваються на сході. Але російська економіка стикається з санкціями, втратою людських ресурсів та внутрішнім невдоволенням. Якщо Захід продемонструє єдність, Москва може погодитися на “заморожений конфлікт” з перспективою майбутніх переговорів про Крим та Донбас.
Мир в Україні не буде ідеальним — кордони 1991 року можуть не відновитися одразу, — але він може бути стійким, якщо базуватиметься на принципах суверенітету та безпеки. Трампова схильність до Росії ускладнює справу, але якщо європейці візьмуть на себе більше відповідальності, а Київ покаже готовність до компромісів, то розумний кінець гри все ще в межах досяжності.
Девід Ігнейшес — колумніст The Washington Post і автор книг про розвідку та дипломатію.
