Чому неправі Андрій Шекета, Євген Жупан та Михайло Шелемба у своїх поглядах на русинське питання?
У сучасній Україні, особливо на тлі повномасштабної агресії Росії, питання національної ідентичності набуває особливої гостроти. Русинське питання, яке раптово спалахнуло в мережі після виступу русинської активістки та блогерки Габріелли Дерепи на Форуму ООН з питань меншин у Женеві, змушує переосмислити позиції ключових фігур Закарпаття. Андрій Шекета, Євген Жупан та Михайло Шелемба, коментуючи цю подію в статті на Varosh.com.ua, висловили скептичні погляди, які, на нашу думку, є помилковими.
Ця аналітична стаття розбере їхні аргументи, спираючись на історичний контекст та сучасні дослідження, і пояснить, чому визнання русинів як окремої етнічної меншини є не загрозою, а кроком до справжньої єдності.
Історичний контекст русинського питання в Україні: від етноніма до етнічної ідентичності
Щоб зрозуміти помилки Шекети, Жупана та Шелемби, спочатку звернімося до витоків.
Карпаторусини (самоназва — русини, руснаки) — один із корінних народів Карпатського регіону, що сформувався на території сучасного Закарпаття, Прикарпаття, південно-східної Польщі, Словаччини та Воєводини (Сербія). За різними оцінками, у світі проживає від 800 тисяч до 1,2 мільйона русинів, з яких близько 200–300 тисяч — в Україні, переважно на Закарпатті.
Русинська ідентичність сягає часів Великої Моравії (першої держави західних слов’ян) та пізнішого перебування під владою Угорського королівства, Австро-Угорщини, Чехословаччини. У 1919–1939 роках існувала автономна Підкарпатська Русь у складі Чехословаччини, в якій в переважній більшості шкіл викладання вилось русинською мовою
Після Другої світової війни Підкарпатська Русь, як Закарпатська область увійшло до УРСР, а русинів офіційно записували українцями. З 1991 року рух за культурне відродження та визнання русинів як окремої національної меншини активізувався. Наразі русинська меншина офіційно визнана в Словаччині, Польщі, Угорщині, Сербії, Хорватії, Чехії та навіть у США (штат Пенсільванія), але не в Україні.
В Україні ж ігнорування русинського питання призводить до фрагментації суспільства, особливо в Закарпатті, де економічні проблеми посилюють регіональні настрої.
Дослідження УНІАН підкреслюють: ігнорування етнічних меншин грає на руку російській пропаганді, яка використовує “русинське питання” для гібридної війни. Отже, позиції, які заперечують русинську ідентичність, не сприяють єдності, а навпаки – посилюють вразливість.
Помилки Андрія Шекети: чому “русини – це просто українці” не витримує критики
Андрій Шекета, перший заступник голови Закарпатської обласної ради, у коментарі для Varosh стверджує: “Русини – це етнонім для українців 200-300 років тому, а в Закарпатті вони автохтонне населення, не меншина”. Він відкидає звернення русинських організацій і називає твердження про утиски “вигадкою”.
Рекомендуємо прочитати:
Карпаторусини: невизнаний корінний народ Закарпаття, яка захищає свою ідентичність і Карпати
Габріелла Дерепа: Без коментарів, коментарів вже було досить…(відео)
Ця позиція хибна з кількох причин. По-перше, історично “русин” – не просто архаїзм, а жива ідентичність. Як пише Лонгин Цегельський у “Русь-Україна, а Московщина-Росія”, русини Закарпаття розвивалися окремо від галицьких українців через угорський вплив, формуючи унікальну культуру – фольклор, діалект, традиції. Заперечення цього ігнорує резолюцію Європарламенту 2017 року, яка закликає Україну визнати русинів меншиною.
По-друге, Шекета суперечить сам собі: як заступник голови Закарпатської обласної ради, він повинен підтримувати культурну автономію, а не заперечувати її. За даними Mukachevo.net, подібні заяви провокують конфлікти, а не вирішують їх. Нарешті, в контексті війни ігнорування меншин, як зазначає Радіо Свобода, грає на руку Кремля, який використовує “утиски русинів” для пропаганди.
Шекета помиляється, бо плутає етнічну ідентичність з політичним сепаратизмом. Визнання русинів посилить українську єдність, а не послабить.
Євген Жупан: відсторонення від проблеми чи втеча від реальності?
Євген Жупан, голова Народної ради русинів Закарпаття, дистанціюється від виступу Дерепи: “Ці заяви не відображають позицію ради, і підносити питання зараз – на руку ворогу”. Він наголошує на відкладанні дискусій до повоєнного часу, фокусуючись на культурних проєктах, як видання книг.
Ця обережність зрозуміла, але помилкова. По-перше, Жупан ігнорує, що русинське питання не зникне після війни – воно накопичується. За дослідженням Центру культурного розвитку, русини Закарпаття стикаються з дискримінацією в освіті та медіа, і відкладання лише посилює фрустрацію.
По-друге, його заява про “провокацію” повторює наратив, який використовує російська пропаганда, називаючи будь-які етнічні ініціативи “сепаратизмом”. Жупан, як лікар і активіст з 30-річним досвідом, який, на початку незалежності України, як депутат Закарпатського обласної ради, добився того, що рада прийняла рішення, яким русинів визнано окремою національністю, міг би стати мостом між спільнотою та державою, але обирає пасивність.
Нарешті, Конституція України (ст. 11) гарантує права меншин, і відмова від діалогу суперечить європейським стандартам. Жупан помиляється, бо страх перед “ворогом” блокує внутрішній діалог, необхідний для стійкості.
Михайло Шелемба: гібридна війна як виправдання ігнорування
Політолог Михайло Шелемба, доцент Ужгородського національного університету, бачить у сплеску “русинського питання” російський слід: “Путін використовуватиме це для гібридної війни, поряд з угорським питанням”. Він пов’язує дискусії з економічними проблемами Закарпаття.
Шелемба має рацію щодо ризиків, але його акцент на зовнішній загрозі сліпий до внутрішніх причин. Економічні проблеми – наслідок, а не причина; визнання меншин, як у Словаччині, стимулює туризм і культуру, вирішуючи ці ж проблеми.
По-друге, звинувачуючи Росію, Шелемба ігнорує, що справжня протидія – в інклюзії. Дослідження Ради Європи показують: визнані меншини менш вразливі до пропаганди. Його позиція, фокусуючись на “напрузі”, повторює стереотипи, які сама Росія поширює.
Шелемба помиляється, бо плутає симптом (пропаганда) з хворобою (відсутність прав). Інтеграція русинів – ключ до регіональної стабільності.
Висновок: шлях до визнання як основа єдності Закарпаття та України
Позиції Андрія Шекети, Євгена Жупана та Михайла Шелемби, хоч і мотивовані турботою про єдність, є помилковими, бо базуються на спрощеннях та страху. Русинське питання Україна – не загроза, а можливість для діалогу. Визнання русинів меншиною, як закликає Дерепа у своєму уточнювальному відео, відповідає Конституції та ЄС-стандартам, посилюючи антиросійську солідарність.
Закарпаття – мозаїка культур, і ігнорування русинів руйнує цю мозаїку. Час перейти від критики до дій: культурні програми, освіта рідною мовою, офіційне визнання. Тільки так Закарпаття русини стануть повноцінною частиною сильної України.
Степан Сікора
