Віктор Балога про проєкт угоди США щодо припинення війни в Україні: чи варто приймати як базовий?

21 листопада 2025 року відомий український політик Віктор Балога опублікував на своїй сторінці у Facebook пост, який швидко набрав тисячі реакцій. У ньому ексголова Секретаріату Президента та багаторічний впливовий політик  Закарпаття та України запитує у підписників думку щодо проєкту угоди про припинення війни, запропонованого адміністрацією Дональда Трампа. Балога перелічує ключові фактори, чому, на його думку, цей документ варто розглядати як базовий, попри необхідність коригувань.

Пост Балоги з’явився саме в той момент, коли західні ЗМІ (Axios, CNN, The Telegraph) оприлюднили деталі 28-пунктного “мирного плану” США, розробленого спецпосланцем Стівом Віткоффом та держсекретарем Марко Рубіо за таємними консультаціями з Росією. Цей план передбачає заморожування лінії фронту, територіальні поступки Україні, скорочення ЗСУ, відмову від НАТО, амністію для російських воєнних злочинців та зняття санкцій з РФ. Чи є позиція Балоги реалістичним прагматизмом, чи небезпечним сигналом про готовність до компромісів, які межують з капітуляцією? Розберемо критично.

Хто такий Віктор Балога і чому його думка важлива?

Віктор Балога — один з найдосвідченіших  українських політиків, який пройшов шлях від мера Мукачево до керівника Адміністрації Президента Віктора Ющенка. Він завжди позиціоював себе як прагматик, близького до бізнес-кіл Закарпаття та впливового в регіональній політиці. Балога відомий різкими заявами, але рідко коментує зовнішню політику так відверто. Його пост про проєкт угоди про припинення війни США став одним з перших публічних сигналів від українських еліт, що частина політичного класу готова обговорювати американські пропозиції серйозно, навіть якщо вони болісні.

Основні тези Балоги: прагматизм чи наївність?

Балога виділяє сім ключових факторів:

• Пункти угоди потребують коригування з урахуванням інтересів України та ЄС.
• Гарантії безпеки від США “аналогічні натівським” — безпрецедентний крок, рівнозначний приєднанню до Альянсу.
• Відсутність фінансування від США на 2026 рік як на оборону, так і на бюджет.
• Катастрофа з мобілізацією та комплектуванням ЗСУ.
• Завершення війни відкриє шлях до виборів та “перевантаження влади”.
• Жодна мирна угода не задовольнить всіх, але війну треба завершувати.

Ці аргументи звучать реалістично на тлі виснаження ресурсів. Дійсно, за даними Мінфіну України, бюджет-2026 залежить від зовнішньої допомоги, а США під адміністрацією Трампа вже скоротили пакети підтримки. Проблеми з мобілізацією підтверджують звіти Генштабу: дефіцит особового складу сягає критичних рівнів.

Але критика позиції Балоги очевидна: він ідеалізує “гарантії безпеки від США”. Згідно з витоками плану (Axios, 20.11.2025), американські гарантії — це лише декларація про “розгляд атаки на Україну як атаки на трансатлантичну спільноту”, без автоматичного вступу військ, як у статті 5 НАТО. Більше того, план прямо блокує вступ України до Альянсу та відмову від миротворців. Це не “рівнозначно НАТО”, а радше паперова обіцянка, подібна до Будапештського меморандуму 1994 року, який не зупинив агресію 2014 та 2022 років.

Реальні деталі “мирного плану” Трампа: чому це виглядає як капітуляція

Згідно з публікаціями в CNN та Axios, 28-пунктний проєкт угоди про припинення війни США включає:

• Заморожування фронту по поточній лінії з де-факто визнанням окупації Криму та частини Донбасу.
• Скорочення ЗСУ до рівня, що не загрожує РФ.
• Повна амністія за воєнні злочини.
• Зняття санкцій з Росії та її повернення до G8.
• Відмова України від НАТО в Конституції.
• Вибори в Україні через 100 днів після підписання (під контролем “Ради миру” на чолі з Трампом).

Європа вже відреагувала різко: міністри закордонних справ Польщі, Литви, Франції та Німеччини назвали план “неприйнятним”. Зеленський заявив, що “мир не може бути капітуляцією”. Навіть Марко Рубіо визнав, що потрібні “важкі поступки з обох боків”, але Росія не демонструє жодних поступок — лише повторює максималістські вимоги.

Балога правий, що війну треба завершувати. Але завершувати на умовах, які не залишать Україну вразливою до нового нападу через 5–10 років. Історія показує: Мінські угоди 2014–2015 не зупинили Росію, а лише дали час на переозброєння.

Альтернативи: чому не варто поспішати з американським планом

1. Європейські ініціативи. Франція, Британія та Німеччина пропонують розміщення миротворців та реальні гарантії, а не паперові.
2. Посилення ЗСУ. Замість скорочення армії — фокус на дронах, РЕБ та асиметричній війні, де Україна вже досягла паритету.
3. Тиск на США. Трамп залежить від Конгресу, де республіканці-хардлайнери (наприклад, Ліндсі Грем) виступають за продовження допомоги.
4. Внутрішні реформи. Проблеми з мобілізацією вирішуються не капітуляцією, а справедливою ротацією та мотивацією, а не примусом.

Висновок: пост Віктора Балоги — це голос прагматика, який бачить реальні проблеми. Але приймати проєкт угоди про припинення війни США як базовий без радикальних змін — небезпечно. Це може стати не миром, а паузою перед новою війною. Україна вже заплатила надто високу ціну, щоб погоджуватися на умови, які легітимізують агресора. Потрібен план, де поступки робить не лише Київ, а насамперед Москва. Інакше “мир” стане поразкою.

Степан Сікора