Блаженний Теодор Ромжа: Життя, мучеництво та вічна спадщина греко-католицького єпископа

У серці Закарпаття, де Карпати шепочуть молитви минулого, постає постать блаженного Теодора Ромжі – символ незламної віри та опору тоталітарному гніту. Теодор Ромжа, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, став жертвою радянських репресій проти УГКЦ, його вбивство 31 жовтня 1947 року в Мукачеві стало актом жорстокості НКВС. Беатифікований Папою Іваном Павлом II у 2001 році, він надихає мільйони вірян. Ця стаття розкриває біографію Теодора Ромжі, контекст його служіння та значення для сучасної України. Детальніше про життя блаженного Теодора Ромжі читайте в офіційній біографії на сайті УГКЦ.

Раннє життя та освіта Теодора Ромжі

Теодор Юрій Ромжа народився 14 квітня 1911 року в селі Великий Бичків на Закарпатті, яке тоді входило до Австро-Угорської імперії. Він був дев’ятою дитиною в родині залізничного службовця Павла Ромжі та Марії Семак, де панувала глибока християнська віра. З дитинства Юрій (хресне ім’я Теодора) виявляв схильність до церкви: прислужував на Літургіях, читав у храмі та співав у хорі. Навіть у селянській праці – косіння сіна чи догляді за худобою – він не забував про духовне покликання, натхненний єзуїтським місіонером Василем Бурзюхою.

Після чотирикласової народної школи в Великому Бичкові юний Теодор вступив до Хустської державної реальної гімназії, яку закінчив у 1930 році з відмінним атестатом. Володіючи угорською, русинською, чеською, латинською та французькою мовами, він блискуче опанував точні науки, але серце тягнулося до богослов’я. З благословення єпископа Петра Гебея 19-річний Ромжа вирушив до Риму, де спочатку навчався в Колегії Ґерманікум-Гунґарікум, а з 1934 року – у Папській Руській Колегії Русікум. Там, на філософському та богословському факультетах Папського Григоріанського університету, він здобув освіту magna cum laude, захистивши ліценціат з богослов’я у 1937 році.

Цей період формування не минув без випробувань: смерть Гебея у 1931 році залишила Ромжу без фінансової підтримки, а родина потерпала від політичних переслідувань батька. Проте, як згадують сучасники, Теодор Ромжа залишався взірцем східного обряду, вірно дотримуючись літургійних приписів. Його освіта в Римі заклала основу для майбутнього пастирства, роблячи його одним з найосвіченіших ієрархів УГКЦ. Більше про ранні роки – у Вікіпедії.

Священницьке служіння та єпископське призначення

Священницьке покликання Теодора Ромжі реалізувалося в Різдвяну ніч 1935 року, коли його висвятив на диякона болгарський греко-католицький єпископ Кирило Куртев. Наступного року, 24 грудня 1936-го, єпископ Олександр Євреїнов рукоположив його в священники в римській церкві Святого Антонія Великого. Першу Літургію молодий священик відслужив у базиліці Святого Павла за мурами, а згодом повернувся на Закарпаття, де мобілізація в чеську армію перервала навчання. Проходячи офіцерські курси в Празі, Ромжа мріяв про місіонерство, заявляючи: “Померти за Христа – це вічне життя”.

З 1938 року отець Теодор служив адміністратором парафій у Березівському та Нижньобистрянському деканатах Хустського району, а з 1939-го – професором філософії та спіритуалом Ужгородської духовної семінарії. Тут він критикував матеріалістичні підходи до пастирства, наголошуючи на самопожертві. Під угорською окупацією Закарпаття під час Другої світової війни Ромжа залишався вірним Ватикану, виховуючи семінаристів у дусі лояльності до Папи.

Смерть єпископа Олександра Стойки 31 травня 1944 року стала переломним моментом. 8 вересня Папа Пій XII призначив 33-річного Теодора титулярним єпископом Апамейським і апостольським адміністратором Мукачівської єпархії. Хіротонія відбулася 24 вересня в Ужгородському соборі, де головним висвячувачем став Микола Дудаш, а співсвященнослужителями – блаженний Янош Шеффлер та Іштван Мадараш. Ромжа став наймолодшим єпископом світу, обравши девіз з Псалма 17: “Полюблю Тя, Господи, крепосте моя”. З лютого 1946 року він офіційно очолив єпархію з 495 храмами та понад 500 тисячами вірних. Деталі призначення – у матеріалах Синоду УГКЦ.

Діяльність під час Другої світової війни

Період Другої світової війни для Теодора Ромжі був часом випробувань і пастирського подвигу. Підкарпатська Русь, нинішнє Закарпаття, переходило від чехословацького протекторату до угорської окупації, а з 1944-го – під радянські війська. Як професор семінарії, Ромжа готував священиків до опору атеїзму, цитуючи енцикліку Пія XII “Orientales omnes ecclesias” про вірність Риму. Він організовував поїздки по єпархії, проповідував проти секуляризації та підтримував монастирі, зокрема василіанський на Чернечій Горі.

Коли радянські сили увійшли в Ужгород у вересні 1944-го, єпископ Ромжа став оплотом греко-католиків. Він освячував храми, проводив паломництва – як-от на свято Іллі в Боронявському монастирі, де у 1946-му зібралося 4 тисячі прочан. Навіть після “возз’єднання” Закарпаття з УРСР у червні 1945-го, коли НКВС конфіскував транспорт і заборонив видання, Ромжа подорожував на селянських возах, зміцнюючи віру. Його проповіді надихали: “Зрадник марно чекає нагороди, бо влада гребує ним“. Ця діяльність дратувала радянську владу, яка бачила в УГКЦ “гніздо ватиканського терору”. Аналіз періоду – у статті на Espreso.

Опір радянському режиму

Радянські репресії проти УГКЦ на Закарпатті посилилися після 1945-го: заборона згадок про Папу, закриття семінарій, конфіскація храмів. Теодор Ромжа, як апостольський адміністратор, чинив активний опір. 13 травня 1946-го він посвятив єпархію Непорочному Серцю Марії, молячись за навернення “червоної імперії”. Паломництва, як на Успіння 1947-го (83 тисячі учасників), лякали владу. КДБ звинувачувало єпископа в “бандерівщині” та шпигунстві для Ватикану.

Звіт уповноваженого з церковних справ І. Ромера за 1947 рік прямо вимагав: “Ромжу та його вікарія треба усунути, бо вони тягнуть півмільйона до Риму”. Микита Хрущов, як перший секретар ЦК КП(б)У, звернувся до Сталіна, Молотов та Абакумова з пропозицією ліквідації, аргументуючи зв’язками Ромжі з “бандерівцями”. Операцію координував генерал НКВС Павло Судоплатов, який у мемуарах описав Ромжу як “небажаного каналу” інформації до Ватикану. Цей опір став причиною трагедії. Джерела про репресії – у аналізі на Першому.

Замах і мученицька смерть

27 жовтня 1947 року біля села Іванівці Мукачівського району  стався фатальний замах: радянський “Стьюдебейкер” навмисно врізався у фіякр єпископа під час поїздки з Лавок. Ромжа, отець Даниїл Бачинський, кучер Хома та семінаристи зазнали травм; нападники добивали їх металевими предметами, але втекли від поштового авто. Єпископа доставили до Мукачівської лікарні з переломом щелепи та забоями. Там він сповідався, причащався і сказав священнику Петру Васку: “Перетерпіти та пролити кров за Господа – велика милість”.

Одужування тривало недовго: пізно вночі 31 жовтня – 1 листопада “медсестра” Одарка (агентка НКВС) ввела ін’єкцію кураре, підготовлену в лабораторії МДБ. О 00:50 за московським часом Теодор Ромжа помер, вигукнувши “О, Ісусе!“. Офіційно – від крововиливу в мозок, але антропологічна експертиза 1998 року в Будапешті підтвердила отруєння. Похований 4 листопада в крипті Ужгородського собору після велелюдного прощання. Замовлення пов’язують з Хрущовим і Сталіним, як пише Судоплатов. Факти вбивства – у статті РІСУ.

Беатифікація та вшанування

Процес беатифікації Теодора Ромжі розпочався 1995 року: дієцезіальне розслідування в Мукачеві, визнання мучеництва у 2001-му. 27 червня 2001 року, під час візиту до України, Папа Іван Павло II проголосив його блаженним разом з 28 мучениками УГКЦ. День пам’яті – 1 листопада. Мощі зберігаються в Ужгородському соборі, де під час реставрації 1990-х їх знайшли в крипті. Беатифікація підкреслила роль Ромжі в опорі атеїзму. Процес – у матеріалах OSBM.

Спадщина Теодора Ромжі сьогодні

Спадщина блаженного Теодора Ромжі жива: Ужгородська греко-католицька богословська академія носить його ім’я, вулиці в Ужгороді, Мукачеві та Хусті – його честі. У 2025 році, 78 років по смерті, паломництва до мощів надихають на єдність. Ромжа – символ стійкості УГКЦ проти репресій, нагадавши про 75-річчя трагедії у 2022-му. Як писав отець Ласло Пушкаш у книзі “Кирило Теодор Ромжа: Життя і смерть єпископа”, його мучеництво – “свідчення для поколінь”. Сьогодні, в часи викликів, Теодор Ромжа кличе: “Полюблю Тя, Господи”.

У висновку, Теодор Ромжа – не лише історична постать, а вічний взірець віри. Його життя від Великого Бичкова до мученицької смерті в Мукачеві вчить опору злу. Дізнайтеся більше про греко-католицьких мучеників на сайті УГКЦ.

Степан Сікора