102 роки від дня народження Дмитра Чепура: видатний фізик і реформатор УжНУ

Сьогодні, 2 листопада 2025 року, виповнюється 102 роки від дня народження Дмитра Венедиктовича Чепура – видатної постаті української науки, чий внесок у розвиток фізики напівпровідників та вищої освіти на Закарпатті важко переоцінити. Народжений у скромній селянській родині на Полтавщині, Дмитро Чепур пройшов шлях від партизана Другої світової війни до доктора фізико-математичних наук, професора та п’ятого ректора Ужгородського державного університету (нині – Ужгородський національний університет, УжНУ). Його життя – це приклад непохитної волі, інтелектуальної глибини та відданості справі. Як ректор УжНУ з 1962 по 1977 рік, він перетворив університет на провідний науковий центр Карпатського регіону, започаткувавши нові напрями досліджень і розбудувавши інфраструктуру.

У цій статті ми зануримося в біографію Дмитра Чепура, його наукові досягнення та спадщину, спираючись на архівні матеріали та спогади сучасників. Якщо ви шукаєте інформацію про біографію Чепура, то тут знайдете все: від ранніх років до ролі в розвитку Закарпаття науки.

Дмитро Чепур не просто вчений – він був візіонером, який поєднував теоретичні знання з практичним менеджментом. Його роботи з електрофізичних властивостей напівпровідників досі цитуються в міжнародних виданнях, а реформи в УжНУ стали основою для сучасного університету. За даними Енциклопедії сучасної України, Чепур опублікував понад 400 наукових праць, підготував десятки докторів наук і тричі сприяв лауреатам Державної премії України. Сьогодні, коли УжНУ святкує столітні традиції, пам’ять про Дмитра Чепура надихає нові покоління.

Раннє життя та освіта: від Полтавщини до Києва

Дмитро Венедиктович Чепур народився 2 листопада 1923 року в селі Городище Чорнухинського (нині Лубенського) району Полтавської області. Сім’я була простою селянською: батьки займалися господарством, а освіта для хлопця стала єдиним шляхом до кращого майбутнього. Вже в шкільні роки Дмитро вирізнявся допитливістю, особливо до природничих наук. Він закінчив середню школу в рідному селі, де самотужки опанував основи математики та фізики, адже ресурси були обмежені.

Читайте також:

Видатна особистість, визначний фізик… Пам’яті Дмитра Венедиктовича Чепура

Після окупації Полтавщини нацистами юний Чепур не сидів склавши руки. У 1941–1943 роках він приєднався до підпільної партизанської мережі, де проявив себе як сміливий розвідник. Біографічні джерела підкреслюють, що війна загартувала його характер: Дмитро став лідером, здатним приймати рішення в екстремальних умовах. У 1944 році, виконуючи бойове завдання на Хмельниччині, він отримав важке поранення, але вижив і продовжив боротьбу. За мужність Чепур нагороджений орденами Вітчизняної війни та Червоної Зірки – нагородами, які супроводжували його все життя.

Після перемоги над нацизмом Дмитро Чепур обрав шлях науки. У 1945 році він вступив на фізико-математичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (КНУ). Тут, під керівництвом видатного фізика академіка Вадима Лашкарьова – засновника Інституту фізики напівпровідників НАН України, – Чепур відкрив для себе світ твердого тіла. Закінчивши університет у 1949 році з відзнакою, він залишився працювати асистентом. З 1949 по 1956 рік Дмитро займався дослідженнями електрофізичних та оптичних властивостей монокристалів йодистої ртуті та кадмію. Його перші статті, опубліковані в радянських і американських журналах, стали піонерськими для радянської фізики. Цей період заклав фундамент його докторської дисертації, захищеної в 1970 році.

Освіта Чепура – це не лише дипломи, а й саморозвиток. Він вільно володів українською, російською та німецькою мовами, що допомогло в міжнародних контактах. Спогади колег з КНУ, наведені в архівах УжНУ, малюють образ молодого вченого як ерудита з феноменальною пам’яттю: він міг цитувати цілі сторінки підручників. Раннє життя Дмитра Чепура – це історія подолання: від партизанських лісів до лекційних залів, де зароджувалася школа фізики напівпровідників.

Війна та партизанська діяльність: гартування характеру

Друга світова війна стала переломним етапом у біографії Чепура. У 17 років, коли німці окупували Полтавщину, Дмитро приєднався до партизанського загону на Хмельниччині. Як член розвідувальної групи, він виконував небезпечні завдання: нищення ворожих складів, порятунок полонених і передача даних радянському командуванню. У 1944 році під час операції біля Проскурова (нині Хмельницький) Чепур отримав важке поранення в ногу, яке ледь не коштувало йому життя. Лікарі казали, що він не зможе ходити, але воля до перемоги перемогла: Дмитро не лише одужав, а й повернувся в стрій.

Партизанський досвід сформував у Чепура лідерські якості. За спогадами побратимів, опублікованими в енциклопедичних джерелах, він був “месником” – безстрашним і справедливим. Війна забрала в нього близьких: брат загинув на фронті, а село Городище спалене. Ці втрати мотивували його до наукової кар’єри – як спосіб відбудови країни. Після демобілізації в 1945 році Чепур отримав бойові нагороди, які стали символом його патріотизму. У повоєнні роки, навчаючись у Києві, він часто розповідав студентам про партизанські будні, наголошуючи: “Наука – це теж війна, але за знання”. Цей епізод біографії Чепура надихає сучасних дослідників Закарпаття науки, де патріотизм переплітається з інноваціями.

Наукова кар’єра та досягнення: піонер фізики напівпровідників

Наукова спадщина Дмитра Чепура – це фундамент сучасної електроніки. З 1949 року в КНУ він досліджував властивості напівпровідників, зокрема кристалів типу SbSI та йодидів ртуті. Його роботи з оптичними властивостями монокристалів відкрили нові горизонти для фотоелектроніки. У 1956 році Чепур перейшов до Ужгородського університету, де створив кафедру фізики напівпровідників (1963–1983). Тут, як завідувач, він сформував наукову школу, яка вивчала синтез складних сполук для електроніки.

Ключові досягнення: у 1972 році за ініціативою Чепура створено Проблемну лабораторію синтезу напівпровідників, що еволюціонувала в Науково-дослідний інститут фізики і хімії твердого тіла (1992). Під його керівництвом опубліковано монографії: “Полупроводниковая электроника” (1971), “Сложные полупроводники” (1981, співавтор) та “Сложные халькогениды” (1983). Ці праці цитуються в дослідженнях НАН України. Чепур підготував 30 кандидатів наук, серед яких – члени-кореспонденти НАН, як Володимир Сливка. Його школа зробила вклад у госпдоговірні проєкти: 75% досліджень фізфаку в 1975 році фінансувалися промисловістю.

Досі актуальні теми Чепура – фотоелектричні властивості кристалів – застосовуються в сонячних батареях. У спогадах колег його називають “батьком закарпатської електроніки”. З 1970 року – доктор наук, з 1971 – професор, Чепур поєднував теорію з практикою, вводячи мікротрон М-10 – перший прискорювач електронів в Україні (1967).

Робота в Ужгородському університеті: від декана до проректора

Прибуття Дмитра Чепура до УжНУ в 1956 році стало поворотним. Як старший викладач, він одразу реорганізував кафедру загальної фізики (завідувач з 1957). З 1956 по 1958 – декан фізико-математичного факультету, де ввів українську мову викладання. Як проректор з навчальної роботи (1961–1962), Чепур оптимізував програми, відкривши спеціальності з електроніки.

Його стиль – вимогливий, але справедливий. Спогади випускників, наведені в архівах асоціації випускників УжНУ, описують, як Чепур особисто перевіряв лабораторії та лекції. Він читав механіку вечорами, попри ректорські обов’язки, демонструючи працездатність: “Робота – це життя”. Під його керівництвом фізфак став центром інновацій, з лабораторіями електронних зіткнень (1965) та космічних досліджень (1967).

Ректорство та реформи: трансформація УжНУ

Період ректорства Чепура (1962–1977) – “золотий вік” університету. Він розбудував інфраструктуру: головний корпус на “БАМі” (1974), три гуртожитки, житлові будинки, спорткомплекс “Буревісник” та табір “Скалка”. Особисто контролював будівництво, занотовуючи зауваження під час прогулянок.

Реформи: відкриття загальнонаукового факультету (1963) з економічним відділенням (очолив Іван Мешко), Виноградівського філіалу; факультету романо-германської філології (1966); поділ фізмату на фізичний і математичний. Створено консультпункти в Мукачеві, Міжгір’ї, Рахові. Міжнародні зв’язки: обміни з університетами Східної Європи. За 15 років чисельність викладачів зросла з 400 до 150 професорів, УжНУ став топвишем СРСР. Чепур – блискучий оратор, писав промови сам, з гумором і мудрістю.

Нагороди та визнання: лауреат і заслужений діяч

Дмитро Чепур – лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (за роботи з напівпровідниками), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1975), заслужений працівник вищої школи. Бойові ордени доповнювали академічні звання. Його внесок визнано в енциклопедіях та конференціях, як IX Українська з фізики напівпровідників (2023).

Спадщина та пам’ять: натхнення для Закарпаття

Спадщина Чепура живе в НДІ твердого тіла, школі напівпровідників та традиціях УжНУ. Учні – лауреати премій, члени НАН. Спогади онука в Instagram (2025) підкреслюють його тепло: “Дідусь вчив: наука – для людей”. Пам’яті присвячено статті в УжНУ та Фенікс Слово. 102 роки – нагода переосмислити його роль у науці Закарпаття.

Дмитро Чепур пішов 10 червня 1983 року, але його ідеї еволюціонують. Ця біографія – заклик для студентів: успіх – у праці та патріотизмі.

Степан Сікора, випускник фізичного факультету Ужгородського державного університету, 1973 рік.