Кінець людства “ближче, ніж ми думаємо”: математик назвав тривожний прогноз

Ми звикли уявляти історію людства як грандіозний епос, що тільки-но розпочинається, з нескінченними перспективами попереду. Космічні подорожі, безсмертя через технології, колонізація інших планет — все це здається реальним. Але наука, зокрема математична теорія “катастрофи Картера”, руйнує цю ілюзію. Цей аргумент Судного дня стверджує, що ми, ймовірно, вже пройшли половину шляху існування виду Homo sapiens. Кінець людства може настати набагато раніше, ніж ми припускаємо, — і це не фантастика, а статистична реальність. У цій статті ми розберемо теорію, її приклади та сучасні наукові прогнози, включаючи симуляції NASA, які дають ще похмурішу картину.

Що таке “катастрофа Картера” і чому вона лякає?

Теорія “катастрофи Картера”, або аргумент Судного дня, була запропонована астрофізиком Брендоном Картером у 1983 році на основі антропного принципу. Вона базується на простій ідеї: кожен з нас — типовий спостерігач у випадковий момент історії людства. Якщо припустити, що ймовірність народитися на початку, в середині чи наприкінці існування виду однакова, то ми найімовірніше перебуваємо посередині “фільму життя” Homo sapiens.

Цей принцип типовості, розвинений астрофізиком Дж. Річардом Готтом, перетворює абстрактну філософію на математичний прогноз. Готт застосував його до всього людства в 1993 році, враховуючи кількість людей, що вже народилися (близько 100 мільярдів), і поточний рівень народжуваності (понад 140 мільйонів на рік). Результат шокує: статистична “тривалість життя” виду може скласти менш як 19 тисяч років від сьогодення. Згідно з розрахунками, з 95% ймовірністю кінець людства настане протягом найближчих 7600 років.

Але чому це називають катастрофою? Бо теорія не пророкує конкретну дату, а лише ймовірність. Вона ігнорує “чорних лебедів” — непередбачувані події, як-от штучний інтелект, що перевершить людину, або глобальна пандемія. Критики, включаючи філософів як Нік Бостром, звинувачують модель у спрощенні: вона не враховує зростання популяції чи технологічний прогрес, що може розтягнути історію на мільйони років. Попри це, “катастрофа Картера” змушує замислитися: чи не є наш час піком, а не стартом?

Приклад з Берлінською стіною: як математика передбачила падіння

Щоб зрозуміти силу теорії, Дж. Річард Готт навів простий приклад зі свого життя. У 1969 році, під час візиту до Берліна, він побачив Берлінську стіну, яка існувала лише вісім років. Застосувавши принцип типовості, Готт припустив, що спостерігає її “посередині” існування. Його розрахунок: стіна впаде з 95% ймовірністю протягом 0,05 до 155 років після візиту. Реальність перевершила очікування — стіна впала у 1989 році, через 20 років, що ідеально вписується в модель.

Цей випадок не випадковий. Готт тестував метод на інших об’єктах: він передбачив довговічність Стоунхенджа (від 7000 років до 350 000) і навіть успіх мюзиклу “A Chorus Line”, який тривав 13 років після його візиту. Принцип Коперника, як його називають, стверджує: ми не в центрі Всесвіту, тож не можемо бути на краю історії. Це холодна логіка, що перетворює суб’єктивне сприйняття на об’єктивну статистику. Для Берлінської стіни прогноз спрацював, але чи спрацює для людства?

Шокуючий прогноз для Homo sapiens: скільки нам лишилося?

Застосовуючи логіку до людства, Готт у 1993 році оцінив загальну кількість людей, що народяться: від 3 до 178 мільярдів. З урахуванням нинішньої популяції в 8 мільярдів, ми вже пройшли 50-95% шляху, тож кінець людства — у межах 100-5000 років. Це не апокаліпсис завтра, але й не вічність.

Сучасні адаптації теорії враховують демографічні тренди. Якщо народжуваність впаде через урбанізацію та освіту жінок, прогноз скоротиться. Навпаки, колонізація Марса чи безсмертя через генетику можуть його подовжити. Але ключ — у наших діях: кліматичні зміни, ядерна загроза чи AI-ризик можуть прискорити “кінець людства”. PBS Space Time у своєму випуску підкреслює: статистика не ллється, але ігнорувати її — наївно.

Критика теорії: чому не всі вчені згодні?

“Катастрофа Картера” — не догма. Критики, як Кевін Келбі, вказують на “само-семплінг припущення”: ми не випадкові, бо еволюція фаворизує виживання. Теорія ігнорує умовну ймовірність: якщо ми існуємо, то в еру технологій, а не кам’яного віку. Крім того, вона не моделює катастрофи — від астероїдів до супервулканів.

Філософ Джон Леслі, прихильник, відповідає: ігнорування аргументу — як ігнорування лотерейного квитка з виграшем. У статті на JSTOR автори стверджують, що теорія жива, бо пояснює феномен “спостерігацького упередження”. Зрештою, критика робить теорію сильнішою: вона спонукає до етичних рішень, як-от Паризька угода чи регуляція AI.

Симуляції NASA та Тохо: неминучий кінець життя на Землі

Поки “катастрофа Картера” фокусується на статистиці, астрономи дивляться в космос. Дослідження NASA та Університету Тохо, опубліковане в 2021 році, провело 400 тисяч симуляцій: киснева атмосфера Землі зникне через 1 мільярд років. Провідний автор, Казумі Одзакі з Тохо, пояснює: еволюція Сонця зробить його яскравішим, океани випаруються, а біосфера перетвориться на пустелю, подібну до Меркурія.

Симуляції показують: життя стане неможливим за 500-800 мільйонів років через втрату кисню від фотосинтезу. Людство не доживе — кліматичні катастрофи, як потепління на 5-10°C, знищать нас раніше. The Next Web цитує Одзакі: “Земля стане непридатною для складного життя набагато швидше, ніж повне зникнення атмосфери”. Це нагадування: космічні загрози перевершують земні.

Висновок: час діяти, поки не пізно

“Катастрофа Картера” — не вирок, а дзеркало. Вона показує, що кінець людства ближче, ніж ми думаємо, бо ми — посередині історії. Від Берлінської стіни до сонячної еволюції, наука кричить: майбутнє залежить від нас. Інвестуймо в зелена технології, етику AI та космічну експансію. Бо якщо Готт правий, то наші рішення сьогодні — ключ до продовження “фільму”. Не ігноруйте статистику: робіть історію довшою.

Степан Сікора