Голодомор і золота лихоманка: як СРСР викрав 66 тонн золота, срібло, діаманти та життя 7 мільйонів українців

Геноцид і «золота лихоманка» — дві сторони однієї монети

Голодомор 1932–1933 років увійшов в історію як найбільший геноцид українського народу. Але мало хто знає, що цей трагічний період став також епохою масштабного економічного грабування. Під час штучного голоду радянська влада через мережу спеціальних магазинів — «торгзінів» — системно вилучала у виживаючих українців їхні останні коштовності: золото, срібло, діаманти, антикваріат.

Це був не просто обмін на хліб — це була організована «золота заготівля», де кожен грам золота коштував чиєсь життя. За оцінками, лише в Україні за 1932–1933 роки через цю систему було вилучено 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, а також діаманти та твори мистецтва на мільйони карбованців [^1].

Що таке «торгзін» і як він став інструментом геноциду?

Слово «торгзін» (або «торгсин») походить від «торговля с иностранцами» — формально це були магазини для іноземців, створені в СРСР у 1930 році при Наркоматі зовнішньої торгівлі [^2]. Але вже з 1932 року, особливо в Україні, вони почали працювати не з іноземцями, а з голодуючим селянством.

29 червня 1932 року Українська економічна нарада при РНК УСРР прийняла постанову про створення Всеукраїнської контори «торгзіну». У документі прямо зазначалося: «Побутове золото… необхідно зібрати за допомогою системи “торгзіну” і направити на службу інтересам пролетарської держави» [^3].

Це не було випадковістю. Саме в цей період радянська влада посилювала хлібозаготівлі, забороняла торгівлю продуктами в селах і вводила «закон про п’ять колосків». Усе це синхронізувалося з розширенням мережі «торгзінів» — система працювала за простим принципом: спочатку забирають хліб, потім — золото, а потім — життя.

Як працював механізм обміну: від каблучок до смерті в черзі

У «торгзінах» можна було купити продукти — але лише за золото, срібло або іноземну валюту. Замість грошей селяни отримували товарні ордери або з 1933 року — «заборні книжки». Проте процес отоварення часто затягувався на тижні, а іноді — на два місяці. Багато хто помирав, так і не отримавши хліба.

Очевидиця Галина Назаренко згадувала:

«Звечора займали чергу на хліб-“кирпичик”, який був, як тирса. Вистоювали цілу ніч… Золоті каблучки мами і батька з весілля мама здала в “торгсин”, за що отримала кілька кілограмів борошна і варила нам галушки» [^4].

Але навіть цей шанс вижити часто зривався. Біля магазинів чатували співробітники ГПУ, які арештовували «золотовалютчиків» і забирали куплений хліб. Іноді магазини просто закривали, щоб «гарантовано» позбавити людей останньої надії.

Свідчення з Києва: голодні скелети й церкви-могили

Галина Афанасьєва, мешканка Києва, описувала картину весни 1933 року:

«Київ був наповнений голодними й опухлими селянами… По вулиці Верхній Вал був хлібний магазин… Міліція розганяла черги й заганяла знесилених у церкву. Там вони й конали…» [^5].

Її мати врятувалася лише тому, що їхня родина мала золоті прикраси та мала можливість продавати дрова. Але більшість не мала нічого — навіть щоб обміняти.

Цифри, які говорять гучніше слів: 66 тонн золота і 1439 тонн срібла

За даними радянських архівів, у 1932 році «торгзін УСРР» отримав від населення 21 тонну золота і 18,5 тонни срібла. У 1933 році ці цифри стрибнули до 44,9 тонни золота і 1420,5 тонн срібла [^6].

Загалом за два роки через «торгзіни» в Україні було вилучено:

• 66 тонн золота
• 1439 тонн срібла
• Діаманти на 600 тисяч карбованців
• Антикваріат на 5,8 мільйонів інвалютних карбованців [^7]

Ці коштовності йшли на фінансування індустріалізації СРСР, закупівлю обладнання за кордоном і підтримку радянської економіки — за рахунок українських життів.

«Припек» і шахрайство: як золото перетворювалося на прибуток для держави

Одним із найбільш цинічних механізмів був так званий «припек» — різниця між реальною вагою золота, зданого селянином, і тією, що фіксувалася в документах. Працівники «торгзіну» навмисно занижували вагу або пробу, залишаючи собі «надлишок».

Крім того, ціни на коштовності були навмисно занижені. Наприклад, за 1 грам срібла в Україні давали 1 карбованець 25 копійок, тоді як на Нью-Йоркській біржі воно коштувало 1 карбованець 80 копійок [^8]. Ця різниця ставала чистим прибутком для держави.

Діаманти і антикваріат: останній крок до повного розграбування

Коли золото вже було майже повністю вилучене, а населення — вимиране, уряд у жовтні 1933 року дозволив скупку діамантів. Усю Україну обслуговував лише один пункт — у Харкові. Ціни були абсурдно низькими: за діамант з дефектами — 12 карбованців за карат, за чистий — 260 карбованців [^9].

Також активно вивозилися за кордон твори мистецтва та старовинні коштовності. Лише в 1932–1933 роках їх було продано на 5,8 мільйонів інвалютних карбованців — це були не просто предмети, а культурна спадщина українського народу.

Висновок: Голодомор — не лише геноцид, а й економічна катастрофа

Голодомор 1932–1933 років був не просто масовим голодом — це була спланована операція з фізичного знищення українського села та економічного розграбування його майна. Через «торгзіни» радянська влада вилучила десятки тонн дорогоцінних металів, діаманти та антикваріат, які стали паливом для сталінської індустріалізації.

Сьогодні ці факти — не просто історичні дані, а докази злочину проти людяності, який має бути визнаний і засуджений на міжнародному рівні. Пам’ять про 7 мільйонів загиблих — це не лише про жертви, а й про вкрадене майно, вкрадену культуру, вкрадене майбутнє.

Джерела:

[^1]: Institute of History of Ukraine, NASU – “The Famine of 1932–1933 in Ukraine: Causes and Consequences”
[^2]: Encyclopedia of Ukraine – “Torgsin”
[^3]: Central State Archives of Ukraine – Resolution of June 29, 1932
[^4]: “Samostiyna Ukraina”, October 1999 – Eyewitness accounts
[^5]: [Ibid.]
[^6]: Davies, R. W., & Wheatcroft, S. G. – “The Years of Hunger: Soviet Agriculture, 1931–1933”
[^7]: HDA SBU – “Torgsin Operations in Ukraine, 1932–1933”
[^8]: Gold and Silver Prices in the USSR vs. Global Markets, 1933 – Economic History Review
[^9]: Kharkiv Regional Archive – Diamond Purchases by Torgsin, 1933

Примітка: Усі посилання ведуть на авторитетні історичні, архівні та наукові ресурси, що підтверджують факти, наведені в статті.

Степан Сікора