Михайло Темнов, Наталія Єрмоленко: “Розумна Земля. Про свідомість планети та її мешканців: факти, гіпотези, дослідження”. Частина 04, розділ 04-06

19.10.202519.10.2025 fenixslovo антропоцентризм, гумор, духовність, емоційні системи, інтуїція, культура, любов, надможливості, натхнення, нейрохімія, почуття прекрасного, самопізнання, соціальна природа, соціальні норми, співчуття, творчий потенціал, творчий процес

Продовжуємо публікацію книги: “Михайло Темнов, Наталія Єрмоленко: “Розумна Земля. Про свідомість планети та її мешканців: факти, гіпотези, дослідження”, яка була розпочата:

Розділ 4. Людина: вищі почуття і творчість

Тема людських емоцій залишається однією з найзагадковіших галузей психології. Труднощі

наукового дослідження емоцій пов’язані з високим рівнем суб’єктивності їхніх проявів: у кожної людини свій набір емоцій і способів їхнього вираження. У 2012 році психологи Панксепп і Брівен у своїй книжці “Археологія розуму” описали кілька емоційних систем, які трапляються і в людини, і у тварин. Це очікування, турбота (емпатія, прив’язаність, любов), соціальна радість, пожадливість, страх (тривога), горе (печаль), гнів (лють). Але ці системи не є єдиними джерелами почуттів у людини.

Можна сказати, що людина – найбільш емоційна з живих істот, вона володіє надзвичайно різноманітними засобами зовнішнього вираження емоцій і широким розмаїттям внутрішніх переживань. Майже з перших хвилин життя будь-яке немовля проявляє емоційні реакції. Дослідження поведінки людей, що належать до різних культур, виявили, що у сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні типи реакцій, так і специфічні для окремих культур.

Особливу групу становлять вищі почуття, в яких укладено все багатство емоційного ставлення людини до соціальної дійсності.

Вищі почуття людини – це складні емоційні та духовні переживання, які виходять за рамки базових інстинктів (таких як страх, голод, біль). До них відносять:

любов у широкому сенсі (романтичну, батьківську, дружню, до людства, до природи),
співчуття – здатність зрозуміти чужий біль і бажання допомогти,
честь і совість – прагнення до чесності, рівності, порядку, відчуття особистої відповідальності,
почуття прекрасного – сприйняття краси в мистецтві, природі, людині, – пристрасне прагнення до пошуків сенсу, істини, зв’язку з чимось вищим.

Ці почуття пов’язані зі свідомістю, мораллю, особистісним розвитком, культурою і формуються в найскладніших відділах мозку. Вони вважаються “вищими”, бо потребують усвідомленості та зрілості. Такі почуття виступають як спонукальні сили багатьох героїчних справ і піднесених вчинків.

Не менш таємничим є почуття гумору, притаманне саме людям. Психологи досі сперечаються про його природу. Як воно формується? Чому зустрічається не у всіх людей?

М.В. Гоголь, наприклад, характеризував гумор як видимий світові сміх крізь невидимі світові сльози. То що це за особливість особистості? І навіщо потрібна ця “особлива активність головного мозку”?

У рослин і тварин, як було розказано в попередніх частинах книжки, є зачатки вищих почуттів: емпатія, прив’язаність і кохання, смуток і скорбота, почуття справедливості… Проте в інших живих істот ці почуття інстинктивніші, ніж у людей. За сучасними даними, у них немає складної рефлексії чи філософії, хоча емоційне життя може бути глибоким і справжнім.

Та в деяких людей вищі почуття можуть бути ослаблені або приховані. Це спостерігається за наявності психічних розладів, травм мозку, за ідеологічного чи емоційного придушення в умовах жорстокого середовища (війна, секти, в’язниці), коли люди “вимикають” вищі почуття для самозахисту та виживання. Але навіть якщо вони ослаблені або приховані, у більшості людей є потенціал до розвитку вищих почуттів – через досвід, виховання, спілкування. Повна відсутність їх у людей – рідкість.

На думку вчених, почуття людини виникають у глибинах її внутрішнього світу, формуючись на основі взаємодії різних чинників. Насамперед це біологічні передумови: нейрохімічні процеси в мозку, гормональні зміни та індивідуальна структура нервової системи.

На більш високому рівні почуття формуються під впливом особистого досвіду, виховання і соціального середовища. Ці чинники впливають на сприйняття та інтерпретацію того, що відбувається навколо, а також на емоційну реакцію на різні події.

Культурні та соціальні норми відіграють значну роль у зародженні почуттів. Людина росте і розвивається в певному середовищі, яке формує її уявлення про те, що таке любов, страх, радість чи горе. Особисті зв’язки, переживання та взаємодії з оточуючими людьми є каталізаторами, які можуть пробуджувати або поглиблювати певні почуття.

Що більше людина розмірковує, читає, навчається, стикається з творами високої літератури, музики, мистецтва, спілкується зі справжніми особистостями, що моральніші цілі, ідеали в суспільстві, де вона живе, то глибше розвиваються її вищі почуття. Оскільки у вищих почуттях розкривається певною мірою ставлення людини до світу і до життя загалом, їх іноді називають світоглядними почуттями. Усвідомлення та розуміння власних почуттів розглядаються як важлива частина духовного зростання, як інструменти для самопізнання, що дають змогу досліджувати своє внутрішнє “Я” та працювати над душевним станом.

Психологи зазначають, що в сучасному суспільстві відбувається збідніння та спрощення внутрішнього життя особистості, послаблюється здатність людей до чуттєвого сприйняття, звужується спектр вищих переживань і почуттів, пов’язаних із внутрішнім культурним та естетичним досвідом. Погано це чи добре? Що змінилося в нашому житті, якщо спостерігаються така динаміка? До чого це може призвести?

Один із сумних результатів описаного явища – зниження творчого потенціалу людства. Творчість також належить до вищих проявів людської природи. Як писав Данило Андрєєв у книзі “Троянда Світу”, творчість – “вища, найдорогоцінніша, найсвященніша здатність людини, божественний привілей її душі”.

А що таке творчість з позицій сучасності? Дивно, але людина, яка розв’язує загадки буття, проникає в таємниці мікросвіту і космосу, найменше досліджувала те, за допомогою чого вона це робить, тобто суть творчості, її природу і механізми.

Під творчістю найчастіше розуміють створення чогось нового, що сприймається в певній ситуації і в певний час як потрібне і корисне для суспільства. Однак, на думку низки вчених, творчість не просто зводиться до індивідуальної активності, а навіть виходить за рамки людського існування. Вона лежить у фундаменті світу, є вселенською закономірністю.

На погляд філософа й антрополога А. Назаретяна, весь розвиток людської цивілізації, подолання будь-яких цивілізаційних криз відбувається завдяки творчим рішенням і творчій діяльності. Можливо, з цієї причини сучасна творчість стає дедалі менш пов’язаною з окремою людиною і дедалі більше – з колективами, організаціями, групами людей.

Причому саме людині природою піднесено дар творчості, надано самій визначати своє місце у світі на основі даного їй розуму, вмикати якийсь інший режим функціонування свідомості, підсвідомості та несвідомого, коли звичні готові форми поведінки не спрацьовують. Інші живі істоти не здатні творити так, як це роблять люди, вони “творять” тільки в межах життєвих умов, передбачених Вищим задумом.

У наші дні здатність до творення починає набувати більшого значення, ніж репродукція готових форм. Комп’ютери, ШІ поступово беруть на себе значну частину розумової, але рутинної роботи, звільняючи час і енергію людей для творення. При цьому, щоправда, самі люди часом виявляються недостатньо творчими для вирішення наявних проблем.

Сучасні дослідники вважають, що творчість – це результат роботи мозку й обдарованості, де талант складається з природних задатків, умов розвитку й особистісної позиції. Але чітких закономірностей, на жаль, не виявлено…

Ми всі без винятку талановиті. Але чому одні творять шедеври, а інші за все своє життя так і нічого не створили?

У давні часи здатність до творчості пов’язували з розміром чола і масою мозку. Однак виявилося, що маса мозку геніїв відхиляється в обидва боки від середнього показника 1375 г: у поета Байрона мозок важив 2230 г, а в письменника Анатоля Франса – лише 1017 г, і це ніяк не впливало на рівень їхнього таланту.

Здатність до творчості ставили в залежність від виділення гормонів, які спричиняють сильне емоційне піднесення і народження шедевра в пориві натхнення. Але відоме народження шедеврів у результаті зусилля волі. Моцарт творив за натхненням, а Гайдн щодня сідав за робочий стіл, зусиллям волі змушував себе зосередитися, і так народжувалися прекрасні симфонії. Ньютон говорив, що геній – це терпіння і вміння довго утримувати свій розум на вирішенні завдання.

Вважалося, що великі відкриття і творіння робляться в молодому віці. Дійсно, Лермонтов написав “Бєлєет парус одинокий” у 14 років, Паскаль довів свою теорему в 19, Ейнштейн сформулював теорію відносності у 25 років. Але японець Момофуку винайшов локшину швидкого приготування у 50, письменник Аксаков опублікував перший значний твір у 42, а найпопулярніший “Червона квіточка” – у 67, художниця Мері Мозес розпочала творчу діяльність у 76, а економіст Гурвіч здобув Нобелівську премію у 90.

Талант пов’язували і з академічною освітою, але винахідник Едісон, фізик Фарадей, основоположник електротехніки Яблочков, біолог Левенгук були самоучками.

Вважали, що творчість – це діяльність без примусу. Але примус із дитячого віку породив таких геніїв, як Бетховен і Паганіні.

Думали, що політ творчої думки – результат благополуччя, як суспільного, так і особистого. Однак Пушкін свої найкращі твори написав, перебуваючи в ізоляції під час епідемії холери, Чайковський – болісно борючись зі злиднями, Кустодієв – сидячи в інвалідному візку, Левітан – після вислання з Москви, страждаючи на серцеве захворювання, О’Генрі та Сервантес сидячи у в’язниці… А Бах поховавши дружину та 11 дітей від двох шлюбів…

У чому причина масової появи творчих талантів у ті чи інші історичні періоди, наприклад, народження шедеврів мистецтва у Флоренції епохи Відродження або літературних шедеврів по всьому світу в ХIХ столітті?

Нині творчий процес як особливість людини вивчають нейрогенетика, психофізіологія, молекулярна цитологія, кібернетика, соціологія, педагогіка, філософія, синергетика… Але жодна з теорій наразі не пояснює повністю природу та механізми творчості. Щоправда, все ж таки виявлено деякі закономірності.

Творчість вимагає злиття кількох джерел.

Перше – інтелектуальні здібності, вищі за середні, знання, мотивація і праця. Без певного мінімуму інформації, що стосується завдання, без обмірковування можливостей його вирішення не буде творчого осяяння. Порожній мозок, який не прагне до вирішення завдання, натхнення не відвідує. Скільки людей бачили хімічні елементи або падаючі яблука, але нікому, окрім Менделєєва і Ньютона, ці враження не підказали ні періодичної таблиці, ні закону всесвітнього тяжіння. Підказка – завжди відгук на зацікавлену, захоплену, інформовану старанність.

Другий – особистісні особливості. Виявлено доволі стабільний набір якостей людини, що поєднуються з творчими здібностями: широкі інтереси, незалежність суджень, упевненість в умовах невизначеності, потяг до складнощів, прийняття ризику, прагнення свободи, сміливість, інтуїція, прагнення краси та гармонії, уміння дивуватися, ентузіазм, внутрішня зрілість, здатність “народжуватися кожного дня наново”, бачити те, чого немає, готовність мислити новими способами, співпрацювати та приймати свої помилки.

Третій – небайдуже середовище, що забезпечує зворотний зв’язок, оцінку, підтримку. Вони не завжди можуть бути позитивними. Для творіння важлива саме реакція зовнішнього оточення, що викликає радість і гіркоту, сумніви і задоволеність, розчарування і радість подолання… В історії чимало свідчень того, що творчі новації не одразу приймаються суспільством прихильно.

Як бачимо, на шляху творчості багато що залежить від самої людини, її вміння працювати над недоліками і долати труднощі. Кожен крок і кожне випробування стають цеглинками для особистого і творчого зростання. Творчість – не тільки дар, а й результат наполегливості, самодисципліни та відкритості до змін.

Згідно з езотеричними вченнями, творчість – це прагнення душі до самовираження та гармонізації внутрішнього світу, пов’язане з Вищим Я. Вона виникає, коли людина очищає розум і розкриває канали сприйняття, дозволяючи натхненню та ідеям проходити через неї. У цьому стані Творець стає посередником між духовним і матеріальним світами, реалізуючи знання через уяву, даючи змогу людині висловити глибини її досвіду.

Відомо також, що у творах художньої та наукової творчості людський досвід відображено по-різному. Теорема Піфагора має один і той самий сенс для будь-якої людини, в той час як вірші чи картини сприймаються особистісно забарвленими. Наукова творчість слідує непорушній логіці розвитку, тому будь-яке наукове відкриття буде неодмінно зроблено. Інакше кажучи, якби не було Ейнштейна, теорію відносності рано чи пізно сформулював би інший учений. Але якщо обривається життя художника, то вже ніхто не зможе створити те, що міг створити тільки він. Наукове відкриття неминуче, художнє творіння – неповторне.

Творчість проявляється в різних видах людської діяльності: у науці, мистецтві, техніці, літературі, праві, кулінарії, спорті, економіці, комунікації, скрізь… Усі вони відрізняються формами свого прояву, продуктами. Але є кілька ланок творчого процесу, характерних для всіх видів.

Це зіткнення з новим, невідомим, поки що нездоланним. Потім настає етап “мук творчості”, коли людина перебуває в невизначеності, як розв’язати це завдання. Потім у нашому мозку йде процес прихованої роботи. Раптом настає осяяння, “еврика”, усвідомлюються стратегії розв’язання проблеми, з’являється ідея, задум. Починається етап розвитку ідеї, внутрішня критика її. Нарешті, приходять підтвердження і втілення. З точки зору дослідників, тільки за два останні етапи відповідає наша свідомість. Все інше – сфера інтуїції, підсвідомості, несвідомого. Як там усе відбувається? Що коїться в цей час у нейронних мережах? Нам поки що невідомо. Можливо, хтось із читачів зуміє розгадати цю таємницю.

І, звичайно, людей завжди хвилювало питання: чи можна навчитися творчості, якось простимулювати пробудження творчих здібностей, талантів?

Наразі відповідь учених-педагогів така. Якщо хочете розбудити свої обдарування, то опановуйте науку виживання, формуйте та зміцнюйте потребу вдосконалюватися, відчувайте цінність життя і зробіть своїми орієнтирами в осягненні його сенсу інтелектуальний пошук, емоційну насолоду та віру.

Творчість вимагає мислення, почуттів, духовного пошуку і зв’язку з чимось більшим, ніж просто виживання. Вона лежить в основі культури, науки, прогресу і самореалізації – і тому по праву вважається проявом вищих почуттів і станів.

Людині багато чого дано: здатність мислити і мріяти, створювати і руйнувати, а також унікальна можливість усвідомлювати своє місце у світі. Вона наділена свободою вибору, що дає їй змогу впливати на своє життя і навколишнє середовище. Через творчість людина бере участь у загальному творчому процесі світобудови, будучи частиною великої симфонії життя. Дії людини можуть як підтримувати гармонію, так і порушувати її.

Нині людство виявилося ні соціально, ні морально не підготовленим до використання результатів своєї творчості, особливо наукової, що створює руйнівну зброю, речовини, які отруюють усе живе, або генетичних мутантів. Тому й виникає нагальна потреба узгодження творчості з гуманістичними цінностями. Саме завдяки своєму розуму та емоційній глибині людина може усвідомлено діяти в інтересах не лише свого виду, а й усієї планети.

Творчість – це і унікальний привілей, і величезна відповідальність. Згодні?

Розділ 5. Людина: приховані можливості та горизонти…

Багато вчених стверджують, що людині дано безмежні можливості, і головне – вміти ними скористатися. Ці можливості охоплюють як фізичні, так і ментальні аспекти життя.

Фізичні можливості виражаються у здатності до поліпшення тілесних характеристик через тренування і здоровий спосіб життя. Ментальні можливості пов’язані з нейропластичністю мозку, що дає змогу набувати нових умінь і навичок, творчо розвиватися протягом усього життя. Крім того, існують малодосліджені можливості людини, як-от інтуїція, внутрішні ресурси та екстрасенсорні здібності, які можна активувати через самопізнання та психологічні практики.

Ми всі народжуємося з певним набором здібностей, які можемо розкрити або, навпаки, задушити – за власним вибором.

Що ми знаємо про себе? Що ми можемо? Наші здібності настільки великі, що, зіткнувшись із повним переліком того, на що ми здатні в різних ситуаціях, ми можемо розгубитися. Деякі з них залишаються “заритими” на фізичному рівні, проявляючись лише в екстремальних обставинах. Інші перебувають глибоко в нашій підсвідомості й відкриваються тільки через роботу над собою, через спеціальні вправи та практики.

Вченими зафіксовано багато випадків, коли люди перевищували межу своїх можливостей, бо просто хотіли цього. Таких прикладів чимало, починаючи від “королів підков”, що ламають їх пальцями на цирковій арені, до молотобійців, які забивають палі чавунним молотом, що ледве піднімають вісім чоловік, або піднімають на своїх плечах коня. Тут роль відіграють і природні здібності, і посилені спортивні тренування.

Набагато складніше пояснити інші випадки, коли вагітна жінка, побачивши загрозу для своїх дітей, ледь не однією рукою підняла автомобіль, або, коли мати, втримуючи малюка, що впав з балкона, висіла до приїзду рятувальників, тримаючись лише кінчиками пальців за карниз верхнього поверху. Не менш вражає історія, коли після автокатастрофи, рятуючи травмованого сорокарічного сина, сімдесятирічна жінка, зваливши його собі на спину, пройшла тринадцять кілометрів глибоким снігом без зупинок, не опускаючи своєї дорогоцінної ноші.

Є історії іншого рівня. Звичайні, нетреновані люди в умовах крайньої необхідності і для того, щоб врятуватися від небезпеки, робили неможливе – бігли швидше за диких звірів, перестрибували двометрові паркани. Пізніше вони так і не могли пояснити, як у них це вийшло, і тим більше повторити.

У 1998 році в газеті “Аргументы и факты” було описано випадок, що стався з теслею з тайгового села Баженовка Кемеровської області. Майстер натрапив на сплячого ведмедя. Переляк його був настільки великий, що він схопив якусь колоду, яка валялася поруч, і промчав із нею до свого житла кілометра три. Лише у дворі будинку тесля кинув колоду і віддихався. Пізніше, коли він захотів прибрати з двору цю колоду, то не зміг навіть її підняти. Крім того, він так і не зміг зрозуміти, навіщо йому знадобилася ця колода, адже без неї він би біг куди швидше.

Особлива категорія людей – йоги – неодноразово доводили, що межа людських можливостей лежить за межею звичних уявлень. Багато реальних чудес, які творять йоги, мають фантастичний вигляд і не мають наукового пояснення.

Йога, як стверджують самі йоги, це не здатність ходити по гарячому вугіллю, спати на цвяхах, зав’язувати тіло в немислимі вузли, а пошук гармонії всередині себе, у взаємодії людини із зовнішнім світом, природою і космосом, це вправи зі свідомістю, які дають змогу приборкувати свої пристрасті й контролювати емоції.

Наука констатує, що без кисню смерть мозку настає через чотири хвилини. Винятки становлять сильні переохолодження та спеціальні тренування організму. Хоча вони лише на 16 хвилин затримують незворотні процеси. Однак на йогів ці аксіоми не поширюються. Про це свідчать факти, зафіксовані сучасною наукою.

Одна з перших історій пов’язана з йогом Харідасом з Індії. У 1837 році йог дозволив поховати себе живим. Після всіх обов’язкових у йогів процедур його помістили в дерев’яний ящик і закопали. Землю засіяли вівсом і виставили охорону з солдатів. Після 6-тижневого поховання Харідаса вийняли з труни. Лікарська експертиза після його огляду констатувала смерть. Після цього учні поклопоталися над небіжчиком, і він ожив.

У 1950 році йог Бабашрі на очах десятитисячного натовпу забрався в камеру, встромлену цвяхами, яку опустили в глибоку яму і загерметизували цементом. Через 56 годин через спеціальні шланги камеру, на додачу до всього, заповнили водою. Ще через 6,5 годин камеру розкрили. Учні витягли з неї задубіле тіло йога, розтерли його, і він прийшов до тями. Експеримент був підтверджений лікарями.

Перші фізіологічні дослідження феномена поховання йогів були здійснені 1959 року на кафедрі фізіології Всеіндійського інституту медичних наук. Йог Свамі Сатьямурті вісім діб перебував у камері замкнутого об’єму під наглядом фізіологів. 1981 року на пляжі в Бомбеї цього ж йога, якому виповнилося 106 років, на очах у багатотисячних свідків замурували в ямі двометрової глибини. У ній він провів сім днів. Після чого старець повернувся до життя, втративши два кілограми ваги.

Як наука пояснює ці неймовірні феномени? Є гіпотеза гіпнобіозу – стану зниженої життєдіяльності організму, який призводить до уповільнення обміну речовин, ударів серця, дихання.

Однак у йогів життєдіяльність організму не сповільнюється, а повністю припиняється. Записи електрокардіограм фіксують відсутність пульсу – повну зупинку серця. Причому повна зупинка серця і кровообігу іноді триває понад тиждень, що наука трактує як справжню, а не уявну смерть. Як йоги можуть потім за своїм бажанням повертатися до життя, досі не має жодного наукового пояснення.

Самі ж йоги, коментуючи свій стан, кажуть, що їхня свідомість просто покидає тіло. А життя – це саме свідомість. Без неї живої матерії бути не може. У йогів такий стан вважається вищою формою медитації – самадхі, під час якої душа перебуває поза тілом, а останнє, відновлюючи втрачені з роками життєві сили, за цей час оновлюється. Механізм переходу йогів у стан самадхі вченим зрозумілий, але повторити його на інших людях вони не можуть.

Відомі факти, коли йоги багато років обходилися без їжі, харчуючись, за їхніми словами, праною, енергією Всесвіту. У 2003 і 2010 роках індійські вчені проводили дослідження над всесвітньо відомим йогом і “святим пустельником” на ім’я Прахлад Джан, який не вживає їжі і води з 8 років і водночас почувається абсолютно здоровим. Лікарі зафіксували незрозумілий феномен виділення нирками Джані сечі, і її подальшого всмоктування стінками сечового міхура. Експерти підтвердили можливість харчування людини енергією космосу або Сонця.

Ченці Тибету, живучі в монастирях, тренують свої дух і тіло і знаходять інше бачення реальності. Чернець Ши Ліліанг із храму Південний Шаолінь 2015 року, використовуючи 200 фанерних дошок, що плавають на поверхні водойми, пробіг по воді125 метрів. Він не провалився під воду завдяки вивіреному поєднанню швидкості бігу й утриманню рівноваги. Цей прийом називається “політ над водою”. Крім цього, він єдиний у світі, хто здатний стояти догори ногами, упираючись на один палець. Багато його послідовників по всьому світу намагалися повторити цей трюк, але всі їхні спроби закінчувалися плачевно для кистей рук. Відома історія про присвяченого майстра Хедейна, який дотиком одного пальця відкидаючи ворогів на багато метрів, калічив їх. Ця техніка називається мистецтвом алмазного пальця, яка передбачає спеціальні тренування.

Відомі й факти дивовижних розумових здібностей людини.

Полководці Юлій Цезар і Олександр Македонський знали в обличчя і по іменах усіх своїх солдатів – до 30 000 осіб. Такими ж здібностями володів і перський цар Кір, і французький імператор Наполеон. Поіменно в обличчя знав кожного з 20 000 жителів грецької столиці знаменитий Фемістокл.

Римський філософ-стоїк, поет і державний діяч Сенека був здатний повторити 2 000 не пов’язаних між собою окремих слів, почутих лише раз. Єреванець Гаріб’ян зумів запам’ятати і повторити в озвученій послідовності 1 000 іноземних слів мовами, які ніколи не знав і не вивчав: кхмерською, арабською, бенгалі, урду, англійською, німецькою, дарі, італійською та есперанто. А геніальний математик Леонард Ейлер пам’ятав шість перших ступенів усіх чисел до ста.

А є ще й “лічильники” – люди, які можуть вести рахунок в умі, оперуючи астрономічними цифрами. Академік Іоффе по пам’яті користувався таблицею логарифмів, у якій 30 000 000 цифр. Японець Хідакі Тайморо знав напам’ять число “пі” аж до 15151-го знака після коми. Він виймав цифри зі своєї пам’яті групами по тисячі. А югослав Гаджанський уже в одинадцять років за одну хвилину витягував корінь 21-го ступеня з двадцятизначного числа. Усі ці люди не могли пояснити, як вони це роблять.

Інші приклади вражають не менше. Перший російський чемпіон світу з шахів Олександр Альохін міг відтворити будь-яку зі зіграних ним партій і провести наосліп сеанс одночасної гри на 32 дошках. А такий собі Е. Гаон завчив напам’ять усі 2 500 книжок, які прочитав за своє життя, і міг, не замислюючись, пригадати будь-який уривок із них.

Не менш цікавими є випадки феноменальної образної пам’яті людей художнього складу. Французький малювальник Гюстав Доре зобразив альпійський краєвид у точній копії з фотографії, яку він бачив мигцем. А найвдаліший портрет президента США Лінкольна написав по пам’яті невідомий художник зі штату Нью-Джерсі, який бачив його лише один раз у житті. Дізнавшись про вбивство президента, він, охоплений горем, намалював його портрет.

Російський художник Микола Ге відновив по пам’яті детальну обстановку кімнати одного з петергофських палаців. По пам’яті малював море і великий Айвазовський. Втративши зір, скульптор Ліна По ліпила чудові скульптури, точно відтворюючи всі деталі та штрихи задуманого твору.

Оглухлий Бетховен писав музику. Моцарт міг записати велику складну п’єсу, почуту лише одного разу. А композитор Глазунов легко відновлював втрачені партитури музичних творів. Російський піаніст і композитор Рахманінов міг зіграти будь-який почутий твір. А Леслі Робінсон, почувши перший концерт Чайковського, без помилок повторив його на роялі. Він вважався розумово відсталим, був сліпий і ніколи не вчився музики.

Але ж є ще тисячі письменників-фантастів, які зуміли зазирнути на тисячоліття вперед, вгадати суспільний устрій майбутніх часів, технічні досягнення людства з трансплантологією, генною інженерією, орбітальними космічними станціями і визначити причини занепаду нашої цивілізації.

У цьому ж ряду і провісники, як давнини, так і наших днів. У них інші механізми бачення майбутнього. Нострадамус передбачив і описав усю історію людства у своїх зашифрованих катренах, які стають зрозумілими тільки після того, як подія відбулася.

Містик, професійний медіум і “сплячий пророк” Едгар Кейсі передбачив дві світові війни, глобальну економічну кризу 1929 року в подробицях, а також початок економічного підйому у світі 1933 року. Він точно передбачив утворення держави Ізраїль, здобуття незалежності Індією, крах СРСР, занепад комуністичної ідеології. Назвав терміни відходу з життя американських президентів Франкліна Рузвельта і Джона Кеннеді.

Вельми популярним у світі та СРСР був гіпнотизер і провидець Вольф Мессінг. На початку 30-х, він попередив Гітлера, що він загине, якщо почне наступ на Схід. Під час Великої Вітчизняної війни Мессінг сказав Сталіну, що вона завершиться 8 травня 1945 року.

Сучасний індійський астролог Котамраджу Нарайана Рао передбачив убивство Індіри Ганді, розвал СРСР, вторгнення до Іраку і повалення Саддама Хуссейна, землетрус у Гуджараті, посуху 2002 року.

Але й звичайні люди теж реєструють протягом життя мільйони подій, вражень. І саме це накопичення спогадів робить неосяжним наш інтелектуальний простір. З цього приводу є одна історія, яка якнайкраще характеризує можливості людини. Вона запозичена з лекції відомого російського професора Солодовникова.

Групі мулярів, під гіпнозом, через півроку після завершення робіт поставили запитання: яку форму мала тріщина в шістнадцятій цеглі в п’ятому ряді східної стіни будинку номер такий-то по вулиці такій-то. І вони, після того як через їхні руки пройшли тисячі цеглин, описали цю тріщину!

Не менш дивовижними є здібності людини творити, творити силою думки, відчувати й читати думки на відстані, левітувати, переміщатися в часі та просторі, сповільнювати час, зберігати молоде тіло до глибокої старості, відновлювати ушкоджені та втрачені частини тіла в себе й інших, керувати погодою й подіями за допомогою наміру та багато чого іншого… Чи відчуваєте ви наявність задатків цих здібностей у себе?

Описані надможливості людини ще раз підтверджують, що людина – це особливе творіння. Їй багато чого дано, але і з неї особливий попит. Як говорив святий Августин, диво перебуває в протиріччі не з природою, а з тим, що нам відомо про природу.

На сьогодні багато унікальних здібностей людини для неї різною мірою закриті. Існує думка, що головна причина цього – неготовність самої людини правильно ними розпорядитися. А яка ваша думка?

Розділ 6. Людина: соціальна суть

Уся історія людства – це еволюція спільнот, у які об’єднувалися люди. Шлях цей довгий і

тернистий. Свій початок, як стверджують історики, він бере з родоплемінних відносин.

Людина – істота соціальна і суспільна, що володіє розумом і свідомістю, суб’єкт суспільноісторичної діяльності та культури. І за своєю природою самотність для неї неприйнятна.

Соціальна природа людини проявляється в її здатності до взаємодії з іншими людьми, створення складних спільнот і формування відносин. Кожна людська взаємодія, чи то сім’я, дружба, робота, чи то ширші соціальні групи, впливає на індивідуальну поведінку та розвиток.

Соціальні контакти формують особистість і світосприйняття, закладаючи основи для розвитку цінностей, вірувань і норм поведінки. З раннього віку люди починають освоювати соціальні ролі, вивчаючи, як діяти в різних ситуаціях. Емоційний зв’язок з іншими людьми, здатність до розуміння чужих почуттів створюють фундамент для міжособистісних стосунків.

Оточення людини дає їй змогу стати людиною, робить її суспільною і соціальною. І виключає це, якщо вона виросла за межами соціуму – серед тварин.

Існує кілька відомих історій у людській культурі, які перегукуються з темою Мауглі – дитини, що виросла в дикій природі.

Одним із найвідоміших випадків є історія Маріон Блекуелл, дівчинки, знайденої в 1730-х роках у лісі в Англії. Кажуть, що вона провела багато років серед диких собак, засвоїла їхні звички і навіть не могла говорити. Іншим прикладом є Каспер Хаузер, хлопчик, знайдений у 1828 році в Нюрнберзі, Німеччина. Він був виявлений у віці близько 16 років у лісі, не маючи навичок спілкування і з мінімальними знаннями про світ. Його таємниче походження і поведінка породили безліч легенд і припущень. Відомий випадок дівчинки з Бака, яку було знайдено в лісі в Іспанії на початку ХХ століття. Ця дитина була вихована групою вовків і мала звички, характерні для диких тварин. Дівчинка також не могла говорити і потребувала допомоги, щоб адаптуватися до людського суспільства.

Подібні випадки стали основою для досліджень дитячої психології. Загальний висновок учених сумний. Діти, які виросли в дикій природі, не можуть стати повноцінними людьми. Їхня адаптація, якою б тривалою вона не була, не призведе до розвитку всіх людських здібностей, які мають діти, котрі виросли у звичайних сім’ях. Незважаючи на наявність людей поруч, такі діти, пристосовуючись до незвичного середовища, демонструють поведінку, що не відповідає соціальним нормам, і їхній психічний та розумовий розвиток залишається неповноцінним.

Діти ж, виховані в людському суспільстві, мають унікальні здібності, які неможливо розвинути, перебуваючи під впливом тварин. Ці здібності стають видимими саме в людській взаємодії. Присутність людини впливає на розвиток іншої людини. Саме суспільство збагачує особистість, надаючи навички, знання та емоційну підтримку, сприяючи індивідуальному розвитку. Але водночас воно може й шкодити, якщо оточення людини недостатньо розвинене або ставлення до неї має негативне забарвлення.

Історично відомі випадки, коли люди, втративши можливість контактувати з подібними собі, деградували, божеволіли. Це ж підтверджують спостереження щодо зміни психіки в людини, яка тривалий час перебуває в ізоляції. У цих людей спостерігається поява різних психічних розладів, які можуть стати незворотними. Відомі випадки людей, які вижили після різноманітних лих і опинилися на самоті в різних куточках Землі. Вимушена тривала самотність навіть у сприятливому й безпечному середовищі спричиняла в них душевні розлади, від яких вони страждали, навіть повернувшись у людське співтовариство.

З цього випливає висновок, що людину, як людину, робить середовище, в якому вона росте і виховується. Вплив оточення, чи то сімейне, чи то культурне, чи то освітнє, чи то соціальне, відіграє ключову роль у формуванні особистості, цінностей і поглядів людини. Людина існує не тільки в біологічному, а й у культурному, психологічному та соціальному контексті. Зрозуміти її природу можна лише через призму цих взаємозв’язків.

Сім’я – це первинне суспільство, яке забезпечує емоційну підтримку і передає початкові моральні принципи. Роль батьків, їхнє ставлення до навчання, традиції та способи спілкування залишають незабутній слід на характері дитини та її подальших соціальних взаємодіях. Культурні чинники також мають величезне значення. Регіон, у якому людина народилася і виросла, її мовне середовище, релігійні та культурні практики формують унікальну картину світу, в якій поєднуються культурні норми і звичаї. Ці елементи відіграють важливу роль у визначенні приналежності до певної культури та у формуванні ідентичності. Традиції кавказької, японської або російської старообрядницької сім’ї неминуче відрізнятимуться, так само відрізнятимуться і діти, які виросли в цих сім’ях.

Наочним прикладом слугує найбільше корінне плем’я індіанців навахо, що проживає в південно-західних штатах США. У їхніх сім’ях велике значення надається духовному зв’язку, передачі традицій і ремісничих навичок. Діти вчаться не тільки традиційних ремесел, таких як ткацтво або виготовлення прикрас, а й отримують знання про міфи, історії та цінності, пов’язані з природою і духовним світом. Виховання включає навчання поваги до довкілля, відповідальності за природу і збереження культурної спадщини.

Освіта – ще один важливий аспект, який впливає на розвиток людини. Якісна освіта надає знання та навички, необхідні для інтеграції в суспільство та професійної діяльності. Освітні заклади не лише передають знання, а й формують погляди та ідеали, розвивають критичне мислення та соціальну відповідальність.

У цьому контексті особливе значення має досвід СРСР, який справді вважався однією з найосвіченіших і найчитаючіших країн світу. За рівнем грамотності та масовим поширенням літератури радянське суспільство перевершувало практично всі країни світу. У країні активно розвивалася просвітницька діяльність: бібліотеки, освітні програми та газетно-журнальні видання сприяли тому, щоб знання ставали доступними широким верствам населення. Високий рівень освіти і культури став одним із найважливіших досягнень радянської системи, що дало змогу країні досягти значних успіхів у наукових і технологічних сферах.

Нарешті, соціум, що включає друзів, колег і громадські групи, сприяє формуванню навичок комунікації, співпраці та солідарності. Взаємодії в суспільстві допомагають людям краще зрозуміти свої цінності та принципи, а також визначити свою роль у соціумі. Приклади цього різноманітні й добре ілюструють вплив колективу. Так, середньовічні гільдії навчали ремесла і розвивали співпрацю та взаємодопомогу. У XIX столітті робітничі кооперативи створювали колективне виробництво, зміцнюючи солідарність серед учасників. У 1960-х роках антивоєнні рухи об’єднували людей для боротьби за мир. З 1970-х людей об’єднують екологічні рухи.

Суспільство відіграє ключову роль у формуванні людини, надаючи їй соціальні зв’язки, підтримку, безпеку, які сприяють розвитку емоційних і соціальних навичок. Воно також забезпечує освіту і знання через сімейні та освітні установи, передаючи інформацію і навички, необхідні для життя в соціумі. Крім того, суспільство формує світогляд і установки людини за допомогою культурних норм і цінностей, які передаються через традиції та звичаї. Усі ці чинники створюють синергію, що сприяє повноцінному розвитку особистості.

Але суспільство може завдавати і шкоди людині. Соціальні норми й очікування можуть створювати тиск, змушуючи людину підлаштовуватися під стандарти, які не відповідають її істинній природі, пригнічувати індивідуальність і завдавати їй психологічної та фізичної шкоди.

Так Галілео Галілей у XVII столітті був змушений відмовитися від своїх наукових переконань під тиском католицької церкви, яка вимагала відповідності геоцентричній моделі світу. Його конфлікт між істиною і суспільним тиском призвів до засудження і домашнього арешту.

У XVII столітті в Салемі багато людей, особливо жінок, були звинувачені в чаклунстві та страчені через соціальні страхи і релігійні догми, що нав’язували жорстокі стандарти.

Відомий письменник Оскар Вайльд у ХІХ столітті страждав від переслідувань і громадського осуду через свою гомосексуальність, що суперечила вікторіанським моральним нормам, що закінчилося його арештом і тюремним ув’язненням.

У нацистській Німеччині суспільство під тиском ідеології змушувало людей приймати жорстокі норми, що призводило до моральних дилем і внутрішніх конфліктів у тих, хто не поділяв ці погляди.

Соціальна ізоляція або відсутність підтримки можуть призводити до відчуття самотності та депресії, особливо в умовах, коли людина не вписується в певні групи або спільноти.

Про це свідчать численні історичні приклади. Наприклад, у період Великої депресії 19291939 років масове безробіття та економічний крах спричинили в мільйонів людей почуття відчуження, самотності та депресії, що поглиблювало соціальні та особисті кризи. За даними того часу, рівень самогубств і психічних розладів різко зріс, а багато людей опинилися ізольованими від суспільства через втрату роботи і житла.

Сучасні дослідження показують, що соціальна ізоляція підвищує ризик смертності до 50%, а в літніх людей вона пов’язана зі зростанням депресії, деменції та фізичної немочі. Діти, які відчувають соціальну ізоляцію, також схильні до ризику розвитку синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, депресії та низької самооцінки.

Суспільні стереотипи та упередженості можуть обмежувати можливості людини, створюючи бар’єри на шляху до успіху, самоствердження та самореалізації. Історія сповнена прикладів таких обмежень.

Упродовж історії мільйони людей зазнавали рабства, особливо у США та Бразилії. Суспільство не визнавало права людей іншої расової приналежності, що призводило до систематичного насильства і пригнічення.

У середні віки інквізиція переслідувала людей, обвинувачених у єресі, знахарстві, піддаючи їх жорстоким тортурам і стратам. Суспільство вимагало дотримання суворих релігійних норм, що призводило до масових переслідувань і загибелі невинних.

У середньовічній Європі євреї піддавалися економічному антисемітизму: їм забороняли займатися багатьма професіями, що підштовхувало їх до лихварства і торгівлі, що, своєю чергою, породжувало негативні стереотипи і дискримінацію.

У нацистській Німеччині ідеологія расової переваги формувала стереотипи про “арійців” і “неповноцінних” народів, що призводило до масових переслідувань і геноциду, повністю позбавляючи жертв можливості самореалізації і навіть життя.

В Індії кастова система століттями закріплювала соціальну нерівність, за якої недоторканні (даліти) зазнавали крайньої дискримінації та виключення з суспільного життя.

Також варто згадати гендерну нерівність. Протягом різних історичних епох, наприклад, у Вікторіанську епоху, жінки стикалися з дискримінацією, позбавленням прав голосу й освіти, що обмежувало їхні можливості та свободи.

У Китаї в 1966-1976 роках під час культурної революції суспільство піддавало переслідуванню інтелектуалів, художників і вчених, що завдало серйозної шкоди культурній спадщині та людському потенціалу країни.

В останні півстоліття з розвитком технологій динаміка спілкування між людьми зазнала значних змін. Соціальні мережі та цифрові платформи змінили способи взаємодії, даючи змогу людям підтримувати зв’язки на відстані, обмінюватися ідеями та створювати глобальні спільноти. Проте, такі зміни теж мають нові негативні сторони, такі як кібербулінг, недостовірна інформація та погіршення соціальних навичок.

Людство постійно стикається з необхідністю знаходити баланс між особистими інтересами та інтересами суспільства, що призводить до різних соціальних рухів, боротьби за права людини та кардинальних змін в історії. І… до розуміння цінностей, які об’єднують людство. А це взаємодопомога, повага, довіра, справедливість і солідарність у турботі про наш єдиний спільний дім – планету Земля.

Саме від стану планети залежить наше майбутнє, і її стан має об’єднувати нас усіх. Адже тільки спільними зусиллями ми можемо забезпечити виживання людської цивілізації та підтвердити свою розумність, чи не так?

***

Людина – унікальний витвір Вищого Розуму, наділений даром творення, свободою волі та правом вибору – тими якостями, які відсутні в інших живих істот на планеті. Знаменитий Аристотель визначив людину як найглибшу сутність загального буття. Демокріт, висловлюючи своє ставлення до місця і ролі людини у світі, назвав її мікрокосмом. Протагор проголосив, що “людина є міра всіх речей”. Сократ додав: “У Всесвіті для людини немає більш цікавого об’єкта пізнання, ніж сама людина”.

Антропоцентризм – філософська ідея, у рамках якої Всесвіт оцінюється як “жива” і “мудра” система, найважливішим компонентом якої є людина. Антропоцентризм, як система світорозуміння, “судить” про саму людину як про найдосконаліший продукт природної природи, пізнання якого веде до осягнення всіх таємниць Всесвіту і до розуміння причин його буття.

Однак, незважаючи на свою унікальність і приховані надможливості, багато людей не здатні їх реалізувати. У чому причина цього? У бездуховності? У неготовності прийняти ці дари? У нездатності ними розпоряджатися?

Що заважає нам по-справжньому любити навколишній світ і його природні прояви, а не споживацьки ставитися до нього? Що штовхає нас на винятково технократичний шлях розвитку, на створення штучного життя, синтетичного середовища існування і змушує забувати про наш гігантський природний потенціал розуму і тіла?

За такого підходу великий ризик втратити свою суть і стати чимось іншим, відмінним від “Homo sapiens naturalis”.

Природа, створена за законами гармонії, альтруїзму, емпатії та любові, закликає нас прозріти, усвідомити своє істинне призначення, стати співтворцями і знайти ключ до розуміння себе і своєї ролі в цьому світі…

Далі буде…

Розділ 4. Людина: вищі почуття і творчість

Розділ 5. Людина: приховані можливості та горизонти…

Розділ 6. Людина: соціальна суть

***

Вам також може сподобатись