Михайло Темнов, Наталія Єрмоленко: “Розумна Земля. Про свідомість планети та її мешканців: факти, гіпотези, дослідження”. Частина 04, розділ 01-03

17.10.202517.10.2025 fenixslovo астральне тіло, аура, генетика, дарвінізм, ДНК, духовний розвиток, душа, еволюція, езотерика, ефірне тіло., інопланетна гіпотеза, інтуїція, карма, клітинне оновлення, людина, ментальне тіло, мозок, нейропластичність, Ноосфера, П. Гаряєв, пам'ять, релігія, свідомість, творчість, тонкі тіла, хвильова генетика, цивілізація

Продовжуємо публікацію книги: “Михайло Темнов, Наталія Єрмоленко: “Розумна Земля. Про свідомість планети та її мешканців: факти, гіпотези, дослідження”, яка була розпочата:

Частина четверта

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЛЮДЕЙ, АБО МАЙСТРИ ТВОРЕННЯ І СИЛИ ДУХУ

Люди – четверта розумна цивілізація Землі, представлена одним єдиним видом Homo

Sapiens – Людина розумна. чисельність якого становить близько 8 мільярдів живих істот. З цих 8 мільярдів 26% – діти у віці до 15 років і близько 9% – люди, старші за 65 років.

На Землі налічується понад 7000 національностей і народностей з різноманітною культурою і мовами, які давним-давно перемішалися і проникли одна в одну. І лише незначна частина всього близько 1 мільйона людського населення Землі – поки що зберігає свою самобутність. Це народи, загублені в джунглях Амазонки або Екваторіальної Африки, які проживають на невеликих тропічних острівцях або у відокремлених селищах високо в горах.

Представники людської цивілізації дотримуються різноманітних релігій, головними з яких є християнство, іслам, індуїзм і буддизм. Серед людського населення є дуже багаті люди і жебраки, високоосвічені і малограмотні, здорові і хворі, красиві і потворні, сильні і слабкі…

Як сказано в концепції трьох “Р”, сформульованій професором Толочком П.П. 2004 року, ми всі РІЗНІ, РІВНІ у своїх правах і обов’язках і РІДНІ завдяки своїм біологічним і соціальним родинним зв’язкам.

55% цього різноманіття народів живе в більш ніж 10 тисячах міст і в більш ніж 500 тисяч сіл, селищ і хуторів. Немає жодного місця на Землі – від найхолодніших до найспекотніших, від полюса до полюса, у будь-якій півкулі, де б не можна було знайти людину.

Коли і як люди з’явилися на Землі? Кілька сотень тисяч чи кілька мільйонів років тому. Точної відповіді немає, тільки гіпотези. Але протягом свого існування людство невпинно досліджує і перетворює цей світ. Створено чудові архітектурні споруди, мальовничі полотна, книжки, музику, театр, механізми, складні технології та водночас знищено ліси, спустошено неймовірні простори суходолу, начисто винищено цілі групи тварин, рослин, мікроорганізмів, зруйновано водойми, забруднено повітря, воду та ґрунти, в численних війнах стерто з лиця Землі мільйони собі подібних і продукти їхньої майстерності…

То хто ж ти, Людино? Творець чи руйнівник, творець чи вандал, святий чи виплодок пекла, сповнений благородства чи негідник, великий герой чи дрібний лиходій?!

Дослідження цих величезних тем представлено в четвертій частині книги…

Розділ 1. Людина: біологічна організація…

Людина – це цілісне єднання організменного, психічного та соціального рівнів, які формуються з двох: природного і соціального, спадкового та набутої протягом життя. При цьому людський індивід – це не проста арифметична сума перерахованого, а їхня інтегральна єдність – якісно нова людська особистість.

Так що ж таке людина? На перший погляд це питання здається до смішного простим: справді, хто ж не знає, що таке людина. Але в тому-то вся й річ, що те, що нам найближче, найкраще знайоме, виявляється і найскладнішим, щойно ми намагаємося зазирнути в його глибини.

На сьогодні існують три основні гіпотези походження людини: Божественна, дарвінівська та інопланетна. Вони взаємовиключні, і в кожної є свої аргументи.

Офіційно визнана версія походження людини заснована на теорії еволюції, запропонованій Чарльзом Дарвіном. Вона стверджує, що людина як вид походить від предків, спільних з іншими приматами. Для цього знадобилися мільйони років повільних генетичних змін у популяціях, поступова адаптація до умов довкілля, конкуренція з іншими організмами, боротьба за ресурси та природний відбір найбільш пристосованих. Таким чином, сучасна людина Homo sapiens є результатом тривалого еволюційного процесу.

Релігійна версія створення людини стверджує, що Бог створив чоловіка з праху земного і вдихнув у нього життя, а жінку – з ребра чоловіка, щоб вона була йому помічницею. Ця версія підкреслює унікальність людини та її особливий зв’язок із Богом.

Інопланетна версія появи людини на Землі, відома як “гіпотеза стародавніх астронавтів”, припускає, що розумні істоти з інших світів відвідали нашу планету в давнину й залишили тут своїх представителів або посприяли еволюції вже існуючих людиноподібних.

Оскільки Божественна і дарвінська версії досить відомі, ми трохи ширше зупинимося на інопланетній версії, на підтвердження якої в учених є свої аргументи. Викладаючи її, найпростіше розповісти про біологічні особливості людини.

Тварини і людина володіють фізичним тілом, що складається з безлічі клітин, тканин і органів, які виконують специфічні функції. Органи сформовані з хімічних сполук, що взаємодіють одна з одною і з навколишнім середовищем. У цьому, по суті, і вся схожість нашої біологічної організації.

На думку деяких учених, людина – це продукт генних інженерів більш розвиненої цивілізації, які за основу свого творіння взяли шимпанзе. Версія несподівана, але дослідники підкріплюють її доказами.

Вага, зріст, будова скелета людини вказують на те, що там, де її створювали, сила тяжіння менша, ніж на Землі. З цієї причини через підвищену гравітацію люди постійно страждають від болю в спині, у них слабкі колінні та ліктьові суглоби, ноги. Як наслідок – часті хвороби хребта. Вони не можуть довго стояти. Людині треба або сісти, або лягти, або частіше рухатися.

Тварини дуже довго можуть вільно бігати, стрибати з гілки на гілку без загрози для свого життя, і тільки люди, впавши з висоти свого зросту, часто ламають кінцівки. Недосконала гідравлічна кровоносна система загрожує інфарктами та інсультами.

На Землі для людей немає відповідного клімату. Буває так, що Сонце для них надто спекотне, тож вони змушені від нього ховатися або прикривати тіло й голову. У спеку їм некомфортно. Трохи похолодало – необхідно переодягатися. Люди абсолютно не пристосовані навіть до денних і нічних перепадів температур. Захищаючись від температурних перепадів, вони змушені виготовляти різний одяг, будувати житло.

Внутрішні біоритми людини розраховані на більш довгу тривалість доби, тому в людей легко збиваються цикли сну і неспання.

У людей немає потужних іклів, кігтів, копит, панцира. Вони не можуть швидко бігати, не витривалі, не здатні на блискавичні кидки. Багато тварин з легкістю наздоженуть найшвидшого з людей. Вона ж, маючи аналогічну масу, сильніша за найдужчого з них.

У людей поганий слух, а нюх у тисячі разів слабший порівняно з іншими видами тварин. Загалом людина значно слабша і беззахисніша за будь-якого хижака. Ці ж невідповідності проглядаються і в харчуванні людей. Їхній кишківник, судячи з довжини, спочатку планувався під рослинну їжу. Але творці його допрацювали, зробивши людей всеїдними.

Тільки у жінок з усіх видів приматів на Землі найважчі через вузький таз пологи, що тривають кілька годин. З усього тваринного світу тільки люди приходять у світ непристосованими до життя. Їхнє потомство дуже повільно дорослішає і довго залишається беззахисним, що ставить під сумнів їхню можливість вижити і розвинутися в агресивному зовнішньому середовищі. Таке відчуття, що ми чужі на Землі…

Усі люди схожі за статурою, будовою скелета, але в них різний колір шкіри, група крові, що може вказувати на те, що якусь їхню частину привезли з інших планет у різний час і різні цивілізації.

Вважається, що великою кількістю позаземних учасників пояснюється різноманітність людства, нестабільність політичного життя на Землі, релігійна роз’єднаність народів, агресивність і війни.

Цю версію підтверджують і міфи, що дійшли до нас. Згідно з шумерськими міфами, боги створили людину з глини, щоб та могла виконувати важку роботу, яку вони не бажали виконувати самі. В одному з найвідоміших міфів “Енума Еліш” бог Мардук створює людину, змішуючи глину з кров’ю одного з повалених богів. Виходить, що боги матеріальні, смертні, а їхня кров може бути використана як генетичний матеріал для створення людей, здатних до роздумів і дій. Шумерські міфи акцентують увагу на зв’язку між богами і людьми, демонструючи, що люди створені, щоб служити вищим сутностям, але при цьому наділені можливістю вільно мислити, відчувати почуття.

Але найсерйозніший аргумент на користь прихильників інопланетної версії створення людини був знайдений лауреатом Нобелівської премії Френсісом Кріком, який разом із групою вчених довів, що в ДНК людини присутні гени від двадцяти з гаком позаземних цивілізацій. Загалом же, як встановили генетики, у геномі понад 223 гени інопланетного походження. У всіх інших живих істот на Землі нічого подібного не спостерігається. При цьому 95% геному людини збігається з геномом шимпанзе. Як стверджують учені-генетики, у спіральних нитках ДНК людей ними виявлено 97% некодуючих послідовностей. На їхню думку, це і є не що інше, як код життя інопланетного походження, створений древніми генетичними майстрами.

На думку вчених, цим можна пояснити той факт, що з усіх видів, що мешкають на Землі, тільки люди зробили такий різкий еволюційний стрибок від дикого до розумного.

ДНК нагадує текст книжки, який можна зчитувати не тільки буква за буквою і рядок за рядком, а й з будь-якої літери, оскільки в ньому немає пробілів між словами. Зчитування тексту з кожної наступної літери дає змогу отримувати нові тексти. Текстову інформацію ДНК можна читати і у зворотний бік, якщо ряд плоский. А якщо ланцюжок тексту розгорнуто в тривимірному просторі, як у кубику, то текст читаємо в усіх напрямках. Він не стаціонарний, постійно рухається, змінюється, бо наші хромосоми дихають, колишуться, породжуючи величезну кількість текстів. За висновками лінгвістів і математиків МДУ структура людської мови, книжкового тексту і структура послідовності ДНК математично близькі. ДНК також можна порівняти із загальною інструкцією, як побудувати піаніно, заточене під програвання музичних творів у певному стилі. У якому стилі “гратиме” інструмент, залежить від “музиканта” – самої людини і людей, які її оточують. Людина сама може “читати” і змінювати тексти своєї ДНК, це ж можуть робити й інші ззовні. Наш генетичний апарат володіє інструментами і здатністю сприймати безліч мов, за допомогою яких хромосоми реалізують програму будівництва організму з яйцеклітини. Але поки деталі цих дивовижних можливостей ще не до кінця досліджені наукою

Як вважають учені, всередині яйцеклітини створюється польовий (світловий, акустичний, ефірний) динамічний образ майбутнього організму, його “абсолютний адрес”, за яким у процесі розвитку записуватиметься його соціопрограма – доля. А в прогресії – і всі наступні покоління, що частково містять програмні коди організму-джерела. Ця особливість генетичного апарату реалізовується за допомогою не тільки відомих фізичних полів, а й через структурування простору. Сам же генетичний апарат проявляє свої потенції через голографічну пам’ять. Генетична інформація, за висновками вчених, може передаватися на відстань – молекула ДНК існує не тільки у формі матеріальної молекули, а й у вигляді квантового поля.

Науковий співробітник Інституту фізико-технічних проблем АН СРСР Петро Гаряєв у середині вісімдесятих років минулого століття зробив відкриття, яке викликало справжній фурор у наукових колах того часу. Він вивчав особливості ДНК і виявив закономірності, що стали основою формування нової науки – хвильової генетики. Згідно з Гаряєвим, більша частина інформації міститься в ДНК у вигляді хвиль – акустичних, оптичних, “торсіонних”. ДНК здатна сприймати інформацію з голосової мови, включно з емоціями. Молекула ДНК сама здатна передавати інформацію через хвилі, які вловлює промінь лазера та інші “носії”, а також може приймати таку інформацію, що, за його припущенням, спричиняє морфогенетичні та фізіологічні ефекти, наприклад, одужання.

Після смерті цілого організму, окремої клітини або окремої ДНК протягом 40 днів зберігається їхній фантом, здатний впливати на інші тіла і поля. Основоположний досвід Гаряєва, за його твердженнями, полягав у тому, що спектр розсіювання ДНК зберігався і після того, як ДНК із приладу видаляли.

П. Гаряєва – вченого, який передбачив свій час, першовідкривача і мислителя, було висунуто на Нобелівську премію 20 жовтня 2020 року за свої революційні відкриття. Однак 17 листопада того ж року він пішов із життя.

ДНК стоїть за всіма процесами творення та оновлення клітин у нашому тілі. Як стверджує наука, кожного нового дня ми – це вже не зовсім ми. Щохвилини в нашому організмі помирає близько 300 мільйонів клітин, і за все життя клітинний склад органів змінюється багаторазово.

Клітини ротової порожнини, шлунка і кишківника зношуються швидко і потребують заміни кожні 2-10 днів. Повне оновлення елементів крові займає до 150 днів. Оновлення клітин нирок і селезінки залежить від загального стану органів і може зайняти від 300 до 500 днів. Повна заміна скелета займає близько 10 років, а клітини і тканини скелетних м’язів можуть жити до 15 років. Найповільніший процес оновлення спостерігається в мозку: деякі нейрони в гіпокампі оновлюються зі швидкістю всього лише 1,75 % на рік. Клітини кришталика ока живуть стільки ж, скільки і сама людина, поступово старіючи і стоншуючись. У середньому, на оновлення людського тіла йде сім років, оскільки трильйони клітин постійно старіють, помирають і замінюються новими.

Процеси оновлення клітин відбувається непомітно, і ми продовжуємо відчувати себе єдиним цілим, незважаючи на постійні зміни, що відбуваються в нашому організмі. Ці постійні метаморфози не створюють проблем для нашої особистості, оскільки наша свідомість і “я” не залежать від окремих клітин. Особистість формується на основі пам’яті, досвіду та взаємодії з навколишнім світом.

Хоча за своєю біологічною суттю ми тварини, але, на відміну від тварин, людина – істота з найрозвиненішим мисленням, мовленням, умінням виготовляти знаряддя праці, зі здатністю вірити й сподіватися, із прагненням зрозуміти себе й сенс свого життя, усвідомити свої думки й почуття, віднайти своє місце у світі. Спілкування з іншими допомагає нам ділитися досвідом і підтримувати одне одного на цьому шляху.

Можливо, є щось ще в цій загадковій істоті “Людина”?..

Розділ 2. Людина: тонка організація…

Сучасні дослідники з числа езотериків і метафізиків стверджують, що людина складається

з семи тіл.

Перше – щільне фізичне тіло, матеріальна оболонка, доступна для сприйняття.

Друге – ефірне тіло, близьке до фізичного, що сприймається як життєва енергія або “життєве дихання”.

Третє – астральне тіло, пов’язане з емоціями і почуттями, що відповідає за духовні переживання.

Четверте – ментальне тіло, відповідальне за мислення, інтелект і розумові процеси.

П’яте – кармічне (каузальне) тіло, що є тілом вчинків людини, її сприйняття та уявлень, здатне впливати на думки, дії та переконання людини й контролювати їх, коригує поведінку людини відповідно до задуму Вищої сили.

Розумна Земля

Шосте – інтуїтивне тіло (тіло душі) відповідає за інтуїцію та внутрішнє знання, може бути пов’язане з підсвідомістю і часто проявляється у вигляді інстинктивних почуттів або передчуттів.

Сьоме – тіло Духа, божественне начало, за допомогою якого людина має можливість підтримувати зв’язок із Вищою силою та отримувати інформацію.

Усі тонкі тіла мають свій власний енергетичний потенціал, що відрізняється своєю якістю, щільністю та вібраціями.

З ефірним або астральним тілом часто асоціюється поняття “аура”, яка відображає життєві енергії, емоції та загальний стан людини.

Аура людини в різних езотеричних вченнях і східних релігіях являє собою сяйво навколо голови й тіла, що сприймається як ознака містичної сили. Перші свідчення про існування аури можна знайти ще в дохристиянську епоху. Ореоли, подібні до гало, які на практиці зображують ауру, трапляються у творах мистецтва Стародавнього Єгипту, Індії, Греції та Італії.

Це сяйво також згадується в Біблії в історії про Мойсея, чиє обличчя світилося після спілкування з Богом. Перші згадки про ауру з’явилися в працях піфагорійців близько 2600 років тому. Гомер описував ауру як “світний серпанок, що випромінюється Божественною сутністю і символізує могутність”.

Споконвіку люди були впевнені в тому, що аура є областю зосередження життєвої сили. Індуси називали цю енергію “праною”, гуни – “маною”, Парацельс – “муною”, Месмер “тваринним магнетизмом”.

Цілком очевидно, що аура високодуховних людей мала вельми значні параметри, що і було помічено, а потім зображено стародавніми художниками.

Першим ауру описав відомий швейцарський філософ і лікар Парацельс (1493 – 1541 рр.). Він зробив висновок про існування якоїсь життєвої сили, “внутрішні та зовнішні еманації якої подібні до сфери, що світиться”. Своє відкриття Парацельс став застосовувати на практиці під час лікування пацієнтів. Але його вчення зрештою було визнано єретичним.

Великий фізик, математик і філософ сер Ісаак Ньютон 1666 року висунув концепцію силового поля або “силових хвиль”, що оточують тіла живих істот. Його роботи з оптичними феноменами дають змогу назвати вченого одним із перших дослідників аури.

Віденський лікар Фрідріх Антон Месмер (1734 – 1815 рр.), стояв біля витоків теорії “тваринного магнетизму”, яку застосував на практиці під час лікування різних хвороб впливом магнітних полів. Він вважав, що сила, притаманна магніту, аналогічна енергетичному полю людини. У 1775 році він опублікував роботу під назвою “Дисертація з приводу відкриття тваринного магнетизму”. Але ця теорія науковими колами того часу була відкинута, сам Месмер був оголошений шахраєм і шарлатаном.

Барон Карл фон Рейхенбах (1788-1869) досліджував ауру і вселенську енергію, названу ним “од”. У своїх роботах він показав, що чутливі люди, такі як медіуми, можуть взаємодіяти з кристалами, змінюючи їхні аури. Він також виявив полярні енергетичні потенціали людського тіла: лівий бік має негативний заряд, а правий – позитивний, що викликало неабияку зацікавленість та експерименти серед людей, які прагнули зрозуміти одичну силу.

1908 року доктор Дж. Волтер Кілнер (1847-1920) розробив методику для візуалізації аури, описану в його книзі “Людська аура”. Він використовував фільтри з диціаніном, що дають змогу бачити ультрафіолетове випромінювання. Незважаючи на глузування медичної спільноти, Кілнер, ввівши термін “аура здоров’я”, стверджував, що його пристрій може допомогти лікарям у діагностиці. Після його смерті експерименти продовжилися, а 1921 року було опубліковано його книгу “Атмосфера людського тіла”.

У 1937 році було видано наукову працю Оскара Бегнелла, присвячену дослідженню аури. Це була книга “Природа і властивості людської аури”. Вчений модернізував фільтр Кілнера, що дало змогу носити його як сонцезахисні окуляри.

Наприкінці 30-х років російський учений Семен Кірліан випадково відкрив спосіб фотографування аури, спостерігаючи за електричним розрядом під час лікування душевнохворого. Його результати привернули увагу, і 1960 року Міністерство охорони здоров’я СРСР фінансувало дослідження. Одним із вражаючих експериментів було фотографування двох листків, де живий лист випромінював яскравий ореол, свідчачи про здоров’я, а мертвий випромінювання не давав.

1953 року ленінградський хірург Михайло Гайкін, ознайомившись із методом Кірліана, згадав про свої зустрічі з китайськими лікарями, які використовували голковколювання. Вони показали йому понад 700 точок на шкірі, що впливають на життєві сили пацієнта. Після вивчення фотографій Кірліан Гайкін дійшов висновку, що яскраві світні ділянки відповідають цим акупунктурним точкам. У співпраці з інженером Владиславом Міхалевським він розробив електронний прилад, що дає змогу точно визначати ці точки з точністю до однієї десятої міліметра.

Російські вчені не були першими, хто сфотографував ауру. У дев’ятнадцятому столітті в Німеччині існував “пристрій Шлірена”, який міг фіксувати ауричне світіння, хоча тоді його ефекти називали конвекційними течіями. Сьогодні вчені та парапсихологи можуть спостерігати ауру на відеозаписах, ідентифікуючи її як “пульсуюче польове світіння навколо людського тіла”.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок про те, що сьогодні вже науково доведено й обґрунтовано існування низки фізичних полів, які оточують тіло людини. Їх можна вимірювати, аналізувати, а інформацію, отриману з їхньою допомогою, застосовувати для діагностування хвороб.

Людина посідає вершину піраміди тваринного світу і містить у собі не менше таємниць і загадок, ніж навколишні тварини, про яких ми говорили раніше. Однією з найбільш великих таємниць є людські душа і дух, які стали предметом тисяч праць у релігії, філософії та природничих науках.

Сучасна наука досліджує душу в рамках фізичного, біологічного та психологічного аналізу, але на сьогоднішній день не має в своєму розпорядженні інструментів, що дозволяють об’єктивно підтвердити її існування в традиційному розумінні. Це відкриває тему душі для суб’єктивного розуміння й особистих інтерпретацій.

У філософії та релігії душу трактують як нематеріальну сутність, що асоціюється зі свідомістю, особистістю та емоціями людини. Вона відображає божественну природу і сутність людського існування, являючи собою складний спектр енергій. Ці енергії мають властивість інтегруватися в біологічні тіла, що розвиваються, сприяючи процесу самовдосконалення душі.

Душа визначає життя людини, її здатність відчувати, мислити, усвідомлювати, відчувати, любити, обирати, творити, насолоджуватися і проявляти волю. Вона унікальна, зберігаючи в собі індивідуальні переживання, характер і прагнення, і здатна відчувати широкий діапазон емоцій. Крім того, душа має моральні та етичні якості, спрямовані на прагнення до самовдосконалення і розрізнення добра і зла.

Багато хто вірить, що душа або дух пов’язані з вищим началом. Душа прагне до внутрішньої гармонії, а також до виконання свого призначення. При цьому вона перебуває в постійному розвитку й еволюції протягом усього життя, збагачуючись новим досвідом і усвідомленням, що сприяє її трансформації та поглибленню розуміння свого місця у світі.

Душа не ідентична фізичній сутності людини, вона перевершує її, перебуваючи на власному плані, який в езотеричній традиції називається Тонким планом.

Душа має певний енергетичний потенціал, який дає їй змогу впливати на матерію і простір. За дуже великого потенціалу душі відкриваються так звані надздібності, коли можна спрямовувати цей потенціал на зцілення, зміну структури матерії, ясновидіння, телепатію тощо.

За всіх часів про людей, наділених потужним душевним чи духовним потенціалом, ходили легенди й перекази: мовляв, вони здатні бачити крізь стіни, читати думки, розповідати про предмети, що раніше були в кімнаті, але зараз їх немає, впливати на фізичні об’єкти силою думки. Здатні ставати невидимими, вміють запалювати якийсь “внутрішній вогонь”, що зігріває не тільки їх самих, а й тих, хто перебуває з ними поруч. Під час медитації можуть йти в нірвану, зупиняючи життєдіяльність свого “грубого” фізичного тіла і повертатися назад.

Як стверджують езотерики, душу має будь-яка розумна істота у Всесвіті, а також тварини, рослини, дерева, бактерії та віруси. У різних типів живої матерії, душа відрізняється своєю структурою і властивостями. Вона має властивість залишати власне біологічне тіло й усвідомлено переміщатися Всесвітом.

Після смерті біологічного тіла душа залишає його і прямує в певні енергетичні простори, які в земних релігійних і міфологічних джерелах мають назву “потойбічний світ”, “духовний світ” тощо. Тут діє закон резонансних енергій: душа після смерті автоматично опиняється в тих енергетичних просторах, які відповідають її унікальним енергетичним параметрам.

Перед новим життям у черговому біологічному тілі душа, що перебуває в енергетичних просторах, будує план на своє майбутнє життя з урахуванням розвитку тих чи інших якостей і набору нових енергій у вигляді того чи іншого досвіду. Це необхідно для постійної еволюції душі.

На відміну від наукового підходу, який розглядає свідомість і особистість як продукти роботи мозку і нервової системи, релігійні вчення стверджують, що душа є безсмертною субстанцією, яка визначає життя людини.

Різні культури та релігії пропонують різні уявлення про душу. Багато з них говорять про її безсмертя, зв’язок із вищими силами та загробним життям. Одна з ранніх згадок про душу міститься у Святому Письмі, з якого ми дізнаємося, що Бог, після створення людини, з “…з пороху земного, і вдихнув в обличчя її подих життя, і стала людина душею живою” (Бут. 2:7). Ці рядки підкреслюють божественну природу душі як джерела життя.

Душу зазвичай протиставляють тілу, підкреслюючи відмінність між духовним і матеріальним аспектами людського існування. Першими на це звернули увагу давньогрецькі філософи та лікарі Емпедокл, Анаксагор і Демокріт.

Вони дійшли висновку, що душа являє собою якусь найтоншу субстанцію, що перебуває в кров’яному руслі. А смерть настає насамперед тому, що разом із самою кров’ю тіло залишає і душа, звана ними Психеєю. Не випадково античні художники зображували її у вигляді метелика, що вилітає з похоронного багаття, або птахом, що летить.

Згідно з Платоном, душа існує до народження тіла, що стосується як людського, так і тіла Всесвіту. Він стверджує, що “душевні задоволення і страждання випереджають тілесні”, це передбачає, що матеріальні зміни в тілі є наслідком душевних переживань. На його думку, душа “змушена осягати суще через тіло, немов через ґрати в’язниці”, що призводить до невігластва. Кожна радість або печаль “приковує душу до тіла”, змушуючи її приймати за істину все, що говорить тіло.

Платон також говорить про перехід душі з одного тіла в інше, що передбачає її фізичну реальність. У давньогрецькій філософії існують два основні напрямки в розумінні душі: ідеалістичний, представлений Сократом і Платоном, які вважали душу безсмертною і такою, що передує фізичному існуванню, та матеріалістичний, який підтримували стоїки, що вважали душу матеріальною і такою, що складається з атомів.

Аристотель же розглядав душу як безсмертну і нематеріальну сутність, що виявляється тільки через тлінне тіло. Він визначав душу як форму тіла, що надає йому організацію і життєдіяльність. Таким чином, життя людини відбувається на межі тілесного і духовного, де активно діючий розум є вістрям душі, проте не всі володіють цією здатністю.

Поняття “душі” можна застосувати до всіх рівнів життя і царств природи з різним ступенем індивідуалізації. Як стверджують езотерики, у рослин і тварин душа є груповою, не індивідуальною. Троїчність людської істоти передбачає три рівні душі: рослинну, пристрасну і розумну. Остання дає змогу з’єднатися зі Світовою Душею або Космічною Свідомістю.

Арабський філософ Ібн Рушді сформулював дві гіпотези. Перша – про множинність, роздробленість нематеріальної душі в людях і про єдність матеріальної душі – Бога. Через тлінність усього матеріального ця теорія була визнана єретичною, оскільки не пояснювала вічності християнського Бога. Друга свідчила, що розумна душа чисельно єдина у всіх людях, смертна ж множинна. І хоча Рушді в усі часи вважався небезпечним єретиком, ідея про смертність душі припала до вподоби Середньовічній Венеції. Однак її не злюбили любителі вогнищ, для яких все було гранично просто: місце душі після смерті тіла людини – або чистилище – пекло, або Рай. У підсумку цю ідею Римська церква відкинула. Такий підхід католицької церкви не давав змоги провести будь-які вимірювання, бо вага голуба – образу Духа Святого – явно не відповідає бажаному обсягу.

Інтерес до душі, цієї таємничої складової живої істоти, не змінився і в наступні століття. Їй приписувалося все найкраще, що є в людині. Тому цілком закономірно, що більшість релігій вважають душу божественною та вічною.

Світовий фольклор також багатий на згадки про душу. Особливо багато їх у слов’ян. У їхній лінгвістичній скарбничці можна знайти красномовні прислів’я та приказки про душу. У них слово “душа” обігрується в різних варіантах: маленька, велика, важка або легка, зняти тягар із душі, душа плаче, душа радіє, відпочити душею, покривити душею, віддати Богові душу, який він бездушний, душа-людина.

На запитання ж, де в людини знаходиться душа, відповідь неоднозначна. Стародавні єгиптяни вважали, що душа в людини міститься в кількох органах – головному мозку, серці та печінці. В індіанців – у носі, у папуасів – у крові, полінезійці душу “оселили” в живіт.

В останні десятиліття завдяки лікарю-психіатру Полу Пірселлу серед дослідників більш популярна “серцева” версія, яка отримала своє життя в його книзі “Код серця”. На підставі розповідей ста сорока пацієнтів, яким було пересаджено чуже серце, вчений зробив висновок, що місце “прописки” душі – серце, яке контролює діяльність мозку, а не навпаки. Почуття, страхи, мрії, думки – все кодується в клітинах серця. А після його пересадки від однієї людини іншій, “клітинна пам’ять” – душа – переходить до нового власника, що нерідко змінює його особистість. Однак не лише серце, а й інші пересаджені органи впливають таким же чином.

Ще складніше виявилося для вчених вирішити, до якого виду матерії належить безсмертна душа, хоча, з точки зору діалектики, вона тривимірна і рухається як у часі, так і в просторі.

Фізики та біофізики, які підкоряються закону збереження енергії, вважають, що це специфічні електромагнітні хвилі, згусток квантової матерії продуктів життєдіяльності головного мозку, що перебуває в концентрованому вигляді в нейронах.

Інші стверджують, що душа має протонно-нейтронну природу. У момент смерті тіла ця енергія вивільняється і приєднується до “абсолютного інформаційного поля”, що складається з міріад таких самих згустків, які складають пам’ять Всесвіту.

Спроби визначити вагу душі почалися 1854 року з виступу німецького анатома Рудольфа Вагнера на фізіологічному конгресі в Геттінгені. Однак основну увагу цьому питанню приділив доктор Дункан Макдугалл зі США на початку XX століття. Він створив спеціальну систему з ліжка і високочутливих ваг, використовуючи смертельно хворих пацієнтів у своїй клініці. Результати показали, що душа людини в середньому важить 22,4 грама, що відповідає раптовій втраті ваги тіла в момент смерті.

Подібні експерименти на собаках не дали аналогічних результатів. Дослідження продовжилися в другій половині XX століття, коли вчені різних країн провели безліч дослідів. У Швейцарії було встановлено, що під час сну вага людей зменшувалася на 4-6 грамів . В окрузі Кук у штаті Іллінойс зазначалося, що вага тіла під час клінічної смерті знижувалася на 912 грамів, які поверталися, коли людина оживала.

Антрополог Лайелл Вотсон також проводив експерименти і виявив, що в момент смерті вага “біоплазмового двійника”, який залишає тіло, становила від 2,5 до 6,5 грамів.

Щоправда, отримані результати не дають однозначних доказів щодо маси душі, оскільки можуть пояснюватися втратою рідини або іншими біохімічними процесами. Доктор Еугеніус Кугіс спростував дослідження Макдугалла, провівши в 2001 році експерименти в Прінстонському університеті, які показали, що зниження маси тіла вмираючого пов’язане з втратою рідини, а не з душею. Він установив, що в момент смерті людина втрачає від 3 до7 грамів, а інтенсивність дихання не впливає на вагу. Встановлено, що в людей у момент смерті відбувається стрибок температури та різке потовиділення, що призводить до втрати ваги. У собак, навпаки, охолодження відбувається через дихання, тому змін у вазі не спостерігається.

Різними вченими в момент клінічної смерті людини фіксувалася раптова втрата у вазі, що, на їхню думку, могло свідчити про вихід душі, астрального тіла з фізичного. А потім, коли людину реанімували, спостерігалося відновлення втраченої ваги. Що повернулося у фізичне тіло хворого: душа, астральне тіло чи щось інше?

Є інформація про те, що зростання маси тіла відмічається і в йогів, коли їхні душі відлітають в інші світи. Але офіційні публікації про ці дослідження відсутні. Тому характеристика “вага” стосовно “душі” або “астрального двійника” – поняття вельми специфічне і поки що важко зрозуміле. Наприклад, 1987 року було виявлено ефект антигравітації душі в експериментах, які проводили в СРСР на лабораторних мишах, поміщених у герметично запаяну посудину. Після смерті вага піддослідних тварин зростала приблизно на 10^-4-10^-5від початкової. У перерахунку на середню вагу людини порядку 70 кг, вага “життєвого флюїду” становила приблизно7 грамів, причому, з негативним знаком.

Вчений з атеїстичного СРСР Павло Госьков вважав, що душа індивідуальна і неповторна, як відбиток пальця. Перевіряючи свою гіпотезу, наприкінці ХХ століття він провів тестування. Біля кожної людини, яка погодилася на експеримент, розташовувалася на десять хвилин чаша з водою. Після проводилося дослідження рідини. У результаті виявилося, що вода зазнала змін. У кожній ємності вона мала свою неповторну структуру. Що змінило структуру води: душ чи інші випромінювання тіла, наука однозначно відповісти не може.

У 2013 році вчені зі США та Японії заявили, що зафіксували момент, коли душа залишає тіло під час смерті, та визначили, що вона складається з протонно- нейтронної структури, що нагадує людську фігуру. Обговорювалася концепція, згідно з якою душа є фрагментом надсвітової реальності, пов’язаної з Богом і повертається до Нього після смерті.

Британські вчені, вивчаючи пацієнтів після інфарктів і катастроф, виявили, що свідомість або душа людини може продовжувати існувати навіть у стані клінічної смерті за повної відсутності мозкової активності. Пацієнти описували ясні та деталізовані переживання після констатації смерті мозку, включно з відчуттям спокою, світла і спілкування з померлими родичами. Деякі запевняли, що провели в “іншому вимірі” близько тижня, тоді як у реальності минуло лише кілька секунд.

Вчені пояснювали це передсмертними баченнями згасаючого мозку, хоча подібні спостереження ставили під сумнів прив’язаність душі до фізичного тіла і відкривали можливість її існування окремо від нього. Дослідження показало, що під гіпнозом пацієнти згадували минулі життя і говорили зниклими мовами, що наштовхувало на думки про загадки еволюції душі.

У результаті цих дослідів у науковому співтоваристві заговорили про можливість великого відкриття, здатного змінити уявлення про людину і Всесвіт.

У наступні роки з’явилися публікації про намір учених створити плазмові пастки для утримання душ із негативним полем, що нібито дасть змогу контролювати їхній перехід до потойбічного світу. Однак такі заяви сприймаються як ілюзія, оскільки таємниці Творця недоступні для розуміння людини. Втручання в ці таємниці може призвести до серйозних проблем для людства, а “древо пізнання” добра і зла містить знання, які можуть прискорити загибель цивілізації.

Чи можна пізнати власну душу, оцінити її потенціал і навчитися його застосовувати? Як стверджують різні джерела, це досягається шляхом очищення власної свідомості, абсолютною щирістю і чистотою намірів, повагою до навколишнього світу, любов’ю до ближніх, шляхом духовно-морального вдосконалення, досягнення гармонії людини із собою та навколишнім світом… Чи під силу цей шлях кожній людині? Чи варто осягати глибини своєї душі? Чи достатньо хоча б познайомитися з нею?

Як би ви відповіли на ці запитання?

Розділ 3. Людина: сховище розуму?..

Протягом року у світі публікується близько мільйона наукових статей з питань, пов’язаних із вивченням мозку. Мозок – дивовижний орган, сповнений неймовірних можливостей і загадок, які людство прагне розгадати. На сьогодні ця одна з найбільших таємниць, порівнянних зі знаннями про будову Всесвіту.

Наш розумовий центр зберігає в собі близько 86 мільярдів нейронів і трильйони синапсів, ядер, гангліїв, формацій і систем із властивими їм енергоінформаційними підсистемами. Мозок посідає центральне місце в забезпеченні життєдіяльності людини і вважається основою свідомості, мислення, поведінки, мовлення та емоцій.

Він виконує безліч функцій, включаючи когнітивні, емоційні та рухові аспекти. Когнітивні функції – це мислення, навчання, пам’ять і ухвалення рішень, що відбуваються завдяки взаємодії різних ділянок мозку. Мозок отримує, обробляє та інтерпретує інформацію від усіх органів чуття, забезпечуючи сприйняття навколишнього світу. Він керує рухами тіла через моторні нейрони, а спеціалізовані ділянки відповідають за планування та координацію цих рухів. Мозок – це не просто біологічна машина. Це джерело пристрасті, уяви та роздумів, які надихають науку, мистецтво та літературу. У цьому контексті він – символ складності та краси природи, а також безперервного прагнення людини зрозуміти свої внутрішні механізми та способи взаємодії зі світом.

Незважаючи на безперервні дослідження мозку вченими всього світу, запитань про нього набагато більше, ніж відповідей! Ось ці запитання…

Чим є пам’ять? Адже це не лише процес збереження інформації, а й спосіб її емоційного та контекстуального розуміння. За тим, як ми пам’ятаємо людей, місця та події, криється неймовірна складність. Як саме ми створюємо зв’язки між подіями, які відбуваються з нами? Як формуються нейромережі, щоб створити наш унікальний досвід спогадів?

Як пов’язані емоції та мислення? Емоції сильно впливають на поведінку і прийняття рішень, але механізм цього зв’язку все ще під питанням. Чому одні емоції можуть відключати або посилювати певні аспекти нашого мислення? Як стани, такі як біль, щастя або страх, призводять до різних реакцій у мозку?

Як працює інтуїція? Вважається, що інтуїтивні рішення і так зване “шосте чуття” виникають завдяки роботі нейронних мереж на підсвідомому рівні. Які чинники спонукають людину “відчувати”, що вона має щось зробити або, навпаки, утриматися від дії? Як обробляється інформація в мозку, що призводить до інтуїтивних відгуків?

Як народжується творчість? Як нові погляди на старі ідеї з’єднують різні нейронні мережі? Дослідження показують, що креативні особистості можуть мати відмінності в активності та структурі мозку під час розв’язання завдань. Однак, що саме пробуджує творчість, і як вона проявляється в різних культурах, все ще залишається темою для вивчення.

Не менш цікавий напрям – пошук розуміння механізмів, що стоять за такими захворюваннями, як депресія, шизофренія та біполярні розлади. Як різні екологічні, генетичні та біологічні чинники взаємодіють, призводячи до психічних захворювань? Точні причини хвороб і способи їх лікування все ще неясні. Зрозуміти це – означає знайти ключі до більш здорового людства.

Однією з унікальних особливостей мозку є нейропластичність – його здатність змінювати структуру і функції у відповідь на навчання, досвід і навколишнє середовище. Це надзвичайно важливо для процесу навчання та відновлення після травм. Після травми одних ділянок мозку деякі їхні функції можуть бути перенаправлені та відновлені за рахунок інших. Як це відбувається, які механізми явища, поки остаточно не зрозуміло.

Кожен мозок унікальний, і ця індивідуальність впливає на здатність вчитися, діяти і справлятися з життєвими труднощами. Без відповіді на питання про те, як різні підходи до виховання, культура та емоційний досвід формують індивідуальні особливості людини, неможливо домогтися прориву в педагогіці та психології.

Стан сну – ще один аспект, який залишається таємничим. Хоча відомо, що сон сприяє відновленню нейронних мереж і пам’яті, механізми цих процесів до кінця не зрозумілі. Чому ми бачимо сни, і яку роль вони відіграють у нашому психічному та емоційному здоров’ї? Чи можна керувати сном і сновидіннями? Відповідей поки що немає.

Однак найбільшою загадкою для науки залишається природа свідомості. Як індивідуальний досвід і самосвідомість можуть виникати з нейронної активності? Існує безліч теорій, але остаточної відповіді ще не знайдено. Вчені століттями препарують мозок, намагаючись з’ясувати, як він функціонує. А центр, у якому знаходиться розум, так і не змогли знайти. Виникає запитання: звідки з’являються думки? Їх генерує мозок чи він є лише приймачем?

Існує концепція, що мозок працює в нерозривному зв’язку з навколишньою енергоінформаційною дійсністю і більше схожий на “мислячий приймач”.

Першим російським ученим, який відкрито засумнівався в можливості мозку думати самостійно, був видатний медик, професор В.Ф. Войно-Ясенецький. Свої думки з цього питання медик виклав у праці “Про дух, душу і тіло”, не призначеній для друку. У цій книзі Валентин Феліксович стверджував: “Дух виступає за межі мозку, визначаючи його діяльність і все наше буття, мозок же працює лише як комутатор, приймаючи сигнали і передаючи їх абонентам. Він не керує нашими вчинками, а працює як пристрій, що виявляє думки”.

Трохи пізніше австралійський нейрофізіолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини Еккс Джон Кер’ю запропонував гіпотезу, згідно з якою мозком керує певний “психічний принцип”, що перебуває поза людиною.

Про це ж сказав і геній електрики, сербський інженер Нікола Тесла: “Мій мозок – це тільки приймач. У Всесвіті є якесь ядро, з якого ми отримуємо знання, силу і натхнення. Я не осягнув таємниць цього ядра, але абсолютно точно знаю, що воно існує”.

Побічно це підтверджують й інші вчені. Історія донесла до нас одне вагоме медичне відкриття. У 1940 році на засіданні Болівійського Антропологічного товариства доктор Аугусто Ітурріча зробив доповідь про те, що разом із доктором Ортізом він тривалий час спостерігав за хворим 14-річним хлопчиком із пухлиною мозку. Хлопчик зберігав розум і свідомість до самої смерті. Його мучив тільки сильний головний біль. Після смерті патологоанатом розкрив черепну коробку. Мозкова маса була повністю відокремлена від внутрішньої сторони черепної коробки, нарив вразив мозочок і велику частину головного мозку. Перша думка, яка спала на думку вченим, була, а “чим думав підліток?”.

Ще один приклад до цієї ж теми. Німецький дослідник Хуфланд розкрив черепну коробку людини, яку раптово розбив параліч. Замість мозку у трупа було виявлено 300 мл води. При цьому хворий до самої смерті зберігав ясний розум….

Гіпотезу про те, що свідомість існує незалежно від мозку, підтверджують і дослідження, проведені нещодавно голландськими фізіологами під керівництвом ван Ломмеля. Вони стверджують: є незаперечні докази того, що свідомість існує навіть після того, як мозок перестав функціонувати! Іншими словами, свідомість живе сама по собі, абсолютно самостійно. Що ж стосується головного мозку, то це зовсім не мисляча матерія, а орган, що виконує строго певні функції. “Дуже може бути, мислячої матерії, навіть у принципі, немає”, – заявив ван Ломмель. Дещо раніше таких самих висновків дійшли англійські дослідники П. Фенвік і С. Парнія.

Парнія. Вони обстежили пацієнтів, які повернулися до життя після зупинок серця, і встановили: деякі з них точно переказували зміст розмов, які вів медичний персонал під час перебування пацієнта в стані клінічної смерті. Інші давали точний опис подій, що відбулися в цей часовий відрізок.

Парнія стверджує, що мозок, як будь-який інший орган людського тіла, що складається з клітин, не здатний мислити. Однак він може працювати як пристрій, що виявляє думки. Невже людина – лише біоробот, а її мозок – індикатор думок, що виходять із душі або з навколишнього інформаційного поля?

Згідно з думкою деяких учених, ми, люди, “думаємо” не тільки головою, а частиною простору, яка знаходиться над нею. Вони припускають, що саме душа керує мозком. Він, своєю чергою, за її командами посилає електричні імпульси до підсилювачів, які виконують роль нервових закінчень. Мозок обробляє всі електричні сигнали до необхідної величини і потім здійснює безконтактну передачу інформації в пристрій сполучення з душею. Важливо зазначити, що мозок людини має певне “розуміння”, яке дає йому змогу інтегрувати й інтерпретувати дані, що надходять, для ухвалення рішень і реагування на навколишній світ.

Кожна клітина, кожен орган людини функціонують як живий біологічний міні-комп’ютер. Уся інформація від них передається в головний комп’ютер – мозок, який контролює все, що відбувається в тілі. Як і процесор у комп’ютері, мозок має підвищені енерговитрати. За ваги мозку близько 2 % від маси тіла до нього в стані спокою надходить 17 % від усієї енергії тіла і 20 % кисню, що надходить. За підвищеної мозкової активності енерговитрати зростають.

Вважається, що мозок, як і комп’ютер, має два види пам’яті: 5 % використовується в поточному режимі, а решта 95 % зберігаються в підсвідомості людини, включно з її генами, а це близько 15 трильйонів одиниць інформації.

Мозок оснащений пристроєм перегляду і прослуховування записуваної інформації. Усе, що ми бачимо навколо, відображається на спеціальному “екрані” мозку, який поки що ніхто не знайшов, але вважається, що він є. На цей же “екран” проектується інформація у вигляді снів. Про що вона – про життя в інших світах і в інший час – нам невідомо.

Згідно з іншою точкою зору, властивість пам’яті покладено не тільки на мозок, а й на біоенергетичну оболонку людини, яка, ймовірно, має необмежений запас генетичної, загальнолюдської та долюдської пам’яті за мільярди років.

З точки зору сучасних уявлень про анатомію, фізіологію, генетику та інформаційні технології, можна провести переконливу аналогію між процесом запуску комп’ютера і розвитком людини від моменту зачаття до формування повноцінного дорослого організму.

У комп’ютерах першим етапом увімкнення є запуск BIOS або UEFI – програми, яка перевіряє обладнання та запускає завантажувач операційної системи. У тілі людини аналогом цього процесу можна вважати ДНК – носій спадкової інформації, що міститься в яйцеклітині та сперматозоїді.

Згідно з даними сучасної молекулярної біології, обсяг інформації в одній клітині людини становить приблизно 850 Мб, що можна порівняти з обсягом даних на компакт-диску. Ця інформація містить інструкції з формування основних тканин і органів, генетичні настанови щодо метаболізму, імунітету, базових фізичних параметрів, інформацію про схильності та можливі патології.

Це можна порівняти з ініціальним завантажувачем – мінімальним набором інструкцій, необхідних для старту системи. Однак, як і у випадку з комп’ютером, одного тільки вмісту жорсткого диска недостатньо для повноцінної роботи. Необхідні додаткові дані, драйвери, оновлення – тобто постійне поповнення інформації із зовнішнього середовища.

Щойно початкова програма завантажена, починається запуск ядра операційної системи. У біологічному контексті це відповідає ембріогенезу – процесу формування зародка, коли ДНК активується, починається ділення клітин, закладаються тканини й органи.

Згідно з концепцією інженера-хіміка і психолога Олександра Глаза, викладеною в книжці

“Сфера розуму”, у цей момент відбувається не тільки формування фізичного тіла, а й розгортання польової оболонки, що слугує енергетичною та інформаційною матрицею організму. Польова оболонка, подібно до операційної системи, керує всіма функціями тіла, забезпечує цілісність структур і регулює потоки енергії та інформації.

Після завершення завантаження операційної системи користувач починає використовувати комп’ютер: відкриває програми, працює з даними, отримує інформацію з інтернету. Подібно до цього, людина після народження починає накопичувати досвід, навчатися, розвивати мислення і сприйняття.

Комп’ютер потребує регулярних оновлень безпеки, драйверів і програмного забезпечення. Без цього він стає вразливим, повільним, несумісним із новими технологіями. Тож організм через сенсори (очі, вуха, шкіру), через мову та мислення, через емоції та інтуїцію постійно завантажує нові дані, будуючи з них складну ієрархічну структуру. Так само, як сучасний комп’ютер використовує хмарні технології та штучний інтелект, щоб компенсувати обмеженість своїх локальних ресурсів, так і людина використовує зовнішні джерела інформації: освіту, спілкування, культуру, духовні практики.

Ця аналогія дає змогу краще зрозуміти, чому людині необхідно навчатися все життя, чому важливо зберігати гнучкість мислення і сприйняття, і чому духовний розвиток не менш важливий, ніж фізичний. Тільки через постійне поповнення інформаційного багажу, через взаємодію з навколишнім світом і з самою собою людина може реалізувати свій потенціал як живої та розумної системи. Реалізувати всі свої можливості – явні та приховані…

Коротше, вчені зробили висновок: ми не зовсім те, чим здаємося собі й оточуючим.

То все-таки що ж таке людина? Основа, на якій творить мозок, чи щось інше, незрозуміле, що знаходиться поза тілом і володіє всією інформацією про середовище проживання, про минуле, сьогодення і майбутнє? Чи є взаємозв’язок пам’яті й таланту, емоцій і раціональності, розумових здібностей і характеру? Ми справді ретранслятори думок чи їхні перетворювачі? А можливо, наше завдання – матеріалізація думок, що надходять до нас?

Таким чином, безліч загадок, пов’язаних із мозком, живлять не тільки науковий інтерес, а й філософські роздуми про те, що означає бути людиною. Мозок, як орган, створений Вищим розумом, з’єднує не тільки фізичні аспекти, а й глибинні переживання, що формують наше розуміння реальності та нашого місця в ній. Ця багаторівнева система дає змогу людині не тільки сприймати й адаптуватися до довкілля, а й брати участь у ширших інформаційних та еволюційних процесах, які відбуваються на рівні Ноосфери й Космосу.

Адже людина пов’язана з ними? У цьому немає сумніву. Але яким чином? Деталі ще належить дослідити…

Ці таємниці спонукають нас звертатися до глибших і філософських запитань про наше існування, наше місце у світі та про наші зв’язки з навколишнім. Це мандрівка у світ науки та самопізнання, що розкривають вищі почуття людини, її вражаючу здатність до творчості та її величезний прихований потенціал.

Далі буде…

Частина четверта

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЛЮДЕЙ, АБО МАЙСТРИ ТВОРЕННЯ І СИЛИ ДУХУ

Розділ 1. Людина: біологічна організація…

Розділ 2. Людина: тонка організація…

Розділ 3. Людина: сховище розуму?..

Вам також може сподобатись