Елітні корпуси України: військові бренди, бізнес-моделі та майбутні політики

Дуже цікава та багатошарова стаття з The Economist. Розберім її пошарово, додавши контекст і можливі наслідки.

1. «Військові як бізнес» — нова модель війни?

Стаття підкреслює, що «Третій», «Хартія» та «Азов» функціонують не як класичні радянські/пострадянські військові структури, а як ефективні організації з корпоративною культурою: KPI, HR-відділи, брендинг, клієнт-орієнтованість (тут — «солдат-клієнт»), логістика, PR. Це не просто армія — це соціальний проєкт з елементами start-up’у.

Чому це важливо для Заходу?
У Європі, де військова служба вважається анахронізмом, а ухиляння — нормою, така модель може стати альтернативою. Якщо війна стане тривалою реальністю, треба буде не просто мобілізувати, а мотивувати, створити смисл і соціальний престиж. Україна показує, як це робити.

2. Політичний підтекст: хто буде після війни?

Ти абсолютно правий: ці корпуси — не просто військові формування, а політичні проєкти в зародку.

• Андрій Білецький — колишній лідер «Свободи», засновник «Азову», потім «Національного корпусу». Тепер — обережний, але впливовий. Його «Третій штурмовий» — це м’який ребрендинг радикального минулого: замість «кров і земля» — «ми тут, щоб жити».
• Всеволод Кожемяко — аграрний олігарх, який вкладає в оборону не лише гроші, а й імідж. Його «Хартія» — це бізнес-патріотизм, який може легко перетворитися на політичну платформу («ефективний менеджер, який врятував село і країну»).
• «Азов» — складніший випадок. Після Маріуполя він перетворився з добровольчого батальйону з ідеологічним багажем на елітне формування з міжнародним брендом. Його нинішнє керівництво уникає радикальної риторики, але політичний капітал залишається.

Повідомлення українському політикуму:
Війна створює нових лідерів. Ті, хто сьогодні керує корпусами, завтра можуть керувати країною. І вони вже будують електорат — через брендинг, соціальні послуги, медіа, емоційний зв’язок.

3. Від «мачо-героїв» до «солдатів-батьків»: еволюція образу

Це ключовий момент статті. Ранні кампанії — агресивні, героїчні, насичені зброєю. Тепер — людяні, родинні, життєстверджуючі.

• «Ми тут, щоб жити» — це відповідь на виснаження. Люди втомлені війною. Новий меседж: служба — не смерть, а спосіб захистити майбутнє.
• «Зростай у Хартії» — це інвестиція в себе, як у корпорацію чи університет. Служба = розвиток, кар’єра, гідність.

Це глибока психологічна робота. Вони не просто вербують — вони створюють нову національну ідентичність, де солдат — не жертва, а актор майбутнього.

4. Чому це тривожить?

Така модель має темну сторону:

• Паралельні структури влади: три корпуси з 20 000+ бійців кожен — це армії всередині армії. Хто ними керує? Чи підпорядковані вони Генштабу на 100%?
• Приватизація війни: якщо бізнесмен може створити власний корпус, чи не стане війна полем для особистих амбіцій?
• Ідеологічна неоднозначність: «Азов» досі викликає запитання в ЄС і США. Його «очищення» від радикалів — справжнє чи PR?

Небезпека: після війни ці структури можуть не розпуститися, а перетворитися на політичні або навіть парамілітарні сили — як «Хізбалла» в Лівані чи «Сільські захисники» в Індонезії.

5. Висновок: Україна як лабораторія майбутньої війни

The Economist не просто хвалить Україну — він фіксує новий феномен:

Війна XXI століття — це не лише технології, а й соціальний дизайн, брендинг, управління людьми, створення сенсу.

Для Заходу це урок: якщо ви хочете, щоб ваші громадяни воювали — не загрожуйте їм, а запропонуйте їм майбутнє.

Для України — попередження:

Такі структури можуть врятувати країну від агресора, але після війни — загрожувати її демократії, якщо не інтегрувати їх у єдину державну вертикаль.

 Підсумок у трьох реченнях:

Українські елітні корпуси — це гібрид війська, стартапу та політичного руху. Вони ефективні, престижні й глибоко вкорінені в суспільство. Але їхній успіх — це не лише сила, а й виклик для майбутньої держави: чи зможе вона поглинути цих «воїнів-брендів» без втрати контролю?

Степан Сікора