«Ми прирівняємо корупцію до державної зради»: як слова Зеленського розсипались у пил реальності

Коли Володимир Зеленський у 2019 році проголошував: «Ми прирівняємо корупцію до державної зради», це звучало як гучний постріл передвиборчої гармати. Обіцянка була настільки амбітною, що здавалась майже кінематографічною — немов сцена з серіалу, де головний герой кидає виклик системі. Але, як і в багатьох серіалах, реальність виявилась куди менш героїчною.

Сьогодні, у 2025 році, розрив між словами президента та діями його оточення настільки великий, що його не приховати ні «єдиним марафоном», ні гучними заявами про «диджиталізацію».

Корупція як стиль життя: оборонні контракти та відкупи

Останні справи НАБУ та ВАКС малюють невтішну картину: розкрадання на оборонних контрактах — не виняток, а правило. І що найцікавіше — покарання за ці злочини виглядає як насмішка над справедливістю. Візьмімо, наприклад, нардепа від «Слуги народу» Олексія Кузнєцова, якого підозрюють у розкраданні на закупівлі дронів і засобів РЕБ. Застава? Сміховинні 8 мільйонів гривень. Або Сергій Гайдай, ексголова Луганської ОДА, якого планували перекинути на нову «хлібну» посаду — 10 мільйонів гривень.

Для простого українця це космічні суми, але для тих, хто орудує бюджетами на сотні мільйонів, це ціна хорошого джипа. Не кара, не справедливість — відкуп.

Тим часом бойові офіцери, які ризикують життям на фронті, отримують зовсім інший «сервіс» від системи правосуддя. Генерал Дмитро Марченко — 76 мільйонів гривень застави. Генерал Ігор Павловський — 475 мільйонів і 115 днів у СІЗО. Полковник Роман Червінський — понад рік за ґратами, без права застави, а коли право з’явилось — нова справа. Пілот Руслан Розенберг — два місяці в СІЗО. Ці люди, на відміну від «слуг», точно не тікали за кордон під час слідства. Але, видно, в Україні легше посадити того, хто воює, ніж того, хто краде.

Вибіркове правосуддя: коли патріотизм — лише слово для ефіру

Якщо за розкрадання на армії можна відбутись заставою у 8 мільйонів, а бойових офіцерів тримають без альтернативи — це вже не про закон. Це про політику. І ця політика має чіткий почерк Офісу Президента. Поки Зеленський розповідає про «нульову толерантність до корупції», його оточення демонструє, що толерантність таки є — і вона пропорційна близькості до влади.

Скажімо, коли звільняли головнокомандувача Валерія Залужного, разом із ним «пішли» 28 генералів. Водночас десятки депутатів і чиновників, навіть після вручення підозр, отримали «зелене світло» на виїзд за кордон. Розкрадання в Міноборони? Не припинилось, а лише стало більш витонченим, прикритим гучними словами про «диджиталізацію» та піар-кампаніями.

Чому корупцію так і не прирівняли до держзради? Бо вона процвітає в найближчому оточенні президента. Імена на кшталт Чернишова, Міндіча чи Стефанішиної регулярно спливають у контексті скандалів, але їхні справи або гальмуються, або тихо зникають. Жертвують пішаками, щоб зберегти ключові фігури. І якщо хтось думає, що Зеленський сприятиме розслідуванню корупції серед своїх, подумайте ще раз. Скоріше за все, він робитиме все, щоб захистити «своїх» — навіть якщо це означатиме чергову порцію піару про «реформи».

Диджиталізація як ширма: корупція в нових декораціях

О, «диджиталізація»! Це слово стало справжньою мантрою для влади. Мовляв, усе стане прозорим, ефективним, сучасним. Але за блискучими презентаціями ховається стара добра схема: контракти на сотні мільйонів розподіляються між «правильними» людьми, а НАБУ та ВАКС працюють у режимі «лови дрібну рибу». Справа «Харківобленерго» — яскравий приклад. Керівництво компанії, за даними НАБУ, укладало контракти на закупівлю трансформаторів і лічильників за завищеними цінами. Результат? Матеріали передані до суду, але чи побачимо ми реальні вироки? Історія з Павлом Вовком і ОАСК, де справа тягнеться роками, дає чітку відповідь: навряд чи.

 Система не карає тих, хто потрібен системі. І це не одиничний випадок. Поки Зеленський розповідає світові, що «все чисто» і корупція в Україні не пов’язана з міжнародною допомогою, реальність кричить протилежне.

Коли застава — це просто «податок»

Уявіть: ви крадете на оборонних контрактах, вас ловлять, але замість реального покарання вам пропонують сплатити «податок» у вигляді застави. 8 мільйонів? 10? Для тих, хто розпилює мільярди, це як дати офіціанту чайові. А тепер уявіть бойового генерала, який місяцями сидить у СІЗО без права застави, бо «система» вирішила, що він небезпечніший за корупціонера. Це не правосуддя. Це цирк, де клоуни сидять у високих кабінетах, а глядачі — це ми з вами, українці, які вірили в «нульову толерантність».

Transparency International ще у 2023 році розкритикувала ідею прирівнювання корупції до держзради, бо це могло б дати СБУ більше повноважень, ніж НАБУ. І що ми бачимо? Законопроєкт так і не став реальністю, а корупція в Україні залишається безкарною, якщо ти маєш правильні зв’язки.

Висновок: слова проти цифр

Коли Зеленський говорить про «реформи», «демократію» чи «боротьбу з корупцією», перевірте цифри. Сума застави, імена фігурантів, їхня близькість до ОП — це те, що говорить правду. Поки один генерал сидить без суду, а «кум» чи «друг» сміється із зали ВАКС, патріотизм залишатиметься лише словом для ефіру. І якщо президент хоче, щоб його обіцянки сприймали серйозно, йому варто почати з власного оточення. Але, судячи з усього, це не входить до сценарію.

Тож наступного разу, коли почуєте про «нульову толерантність», просто порахуйте, скільки коштує застава для чергового корупціонера. Цифри не брешуть. На відміну від промов.

Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”