Фарисейство Андрія Єрмака: як демократія в Україні стала ширмою для політичних маніпуляцій
Демократія чи цинічна гра в демократію?
Уявіть собі: Україна, країна, що героїчно бореться з російською агресією, раптом дає світові “урок демократії”. Принаймні, так стверджує Андрій Єрмак, керівник Офісу Президента України, у своїй статті, написаній у співавторстві з французьким філософом Бернаром-Анрі Леві для видання Le Point. Але чи справді це урок демократії, чи лише чергова вистава фарисейства, приправлена чорним гумором і цинічними маніпуляціями? Розберімось, що ховається за блискучими фразами про “демократичну прозорість” і чому ця стаття більше схожа на антикризовий піар, ніж на щирий аналіз.
Контекст: криза, яку намагалися приховати
Щоб зрозуміти, чому стаття Єрмака викликає стільки питань, повернімося до подій, які її спровокували. У липні 2025 року в Україні розгорнулася чергова політична буря, пов’язана зі спробою обмежити незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Законопроєкт №12414, який передбачав ці зміни, спричинив хвилю протестів, обурення громадянського суспільства та занепокоєння західних партнерів. І не дивно: адже незалежність НАБУ та САП — це не просто внутрішня справа, а ключова умова для європейської інтеграції України та отримання міжнародної підтримки.
Протести, які Єрмак так красномовно описує як “урок демократії”, не виникли на порожньому місці. Це була реакція на дії влади, зокрема Офісу Президента, який, за численними повідомленнями, стояв за розробкою цього скандального законопроєкту. Українські та західні медіа вказали на пряму причетність Єрмака до організації голосування за цей закон, а також на тиск на депутатів для його ухвалення. Проте в статті для Le Point про це — ані слова. Натомість Єрмак і Леві малюють картину героїчної влади, яка “почула народ” і дійшла до “компромісу”. Компромісу? Скоріше, до відступу під тиском вулиці та міжнародної спільноти.
Стаття в Le Point: урок демократії чи антикризовий піар?
Стаття під назвою “Україна знову дала світу урок демократії” виглядає як спроба переписати історію. Єрмак і Леві стверджують, що протести проти обмеження повноважень НАБУ та САП є прикладом демократичної прозорості. Вони пишуть: “Вулиці мобілізувалися, українська преса бурчала, західні союзники занепокоїлися, але всі ці дебати аж ніяк не призвели до какофонії та кризи, на яку сподівалися зовнішні вороги”. О, як зручно! Виходить, що криза, яку спровокувала сама влада, була не кризою, а “демократичним процесом”. А “фальшиві друзі”, про яких згадує Єрмак, — це, мабуть, ті, хто посмів вказати на справжніх винуватців?
Ця риторика — класичний приклад фарисейства. Замість того щоб визнати помилки, Єрмак обирає тактику “переведення стрілок”. У статті немає жодної згадки про те, що ініціатором кризи був саме Офіс Президента. Немає вибачень перед народом чи західними партнерами, які, до речі, відкрито заявляли про неприпустимість таких дій. Наприклад, представник французького уряду чітко вказав, що обмеження незалежності НАБУ та САП суперечить європейським цінностям. Але в статті Єрмака про це — тиша. Натомість він говорить про 170 реформ, які нібито відбулися під час війни. Цікаво, де цей перелік? Чи, може, туди включили все, що відбувалося з часів Майдану, як це люблять робити в Офісі Президента?
Чорний гумор: 170 реформ під бомбардуваннями?
Єрмак із гордістю заявляє, що Україна під час війни здійснила 170 реформ, включаючи створення “цифрової економіки”, “стійкої енергетики” та “виробництва FPV-дронів”. Це звучить як сценарій для комедії з елементами чорного гумору. Стійка енергетика? Це коли Україна стикається з енергетичною кризою, а влада розглядає купівлю реакторів у Болгарії? Цифрова економіка? Може, йдеться про “Дію”, яку почали розвивати ще до приходу Єрмака до влади? А виробництво дронів — це, безумовно, досягнення, але чи варто записувати його виключно на рахунок Офісу Президента, коли волонтери та приватні компанії роблять левову частку роботи?
Такий підхід — це не лише фарисейство, а й цинічна спроба привласнити чужі заслуги. Єрмак намагається представити себе та владу як героїв, які “рухаються вперед під вогнем”. Але реальність набагато прозаїчніша: багато з цих “реформ” — це або продовження попередніх ініціатив, або вимушені кроки під тиском обставин. А справжні реформи, які могли б зміцнити демократію, як-от децентралізація чи судова реформа, буксують через брак політичної волі. І хто, цікаво, стоїть за цією “відсутністю волі”?
Бернар-Анрі Леві: друг України чи інструмент піару?
Окремий момент, який викликає подив, — це участь у статті Бернара-Анрі Леві, відомого французького філософа та публіциста. Леві — щирий друг України, який з перших днів війни підтримує нашу країну, пише статті на її захист і збирає кошти для допомоги. Його внесок у формування позитивного іміджу України в Європі важко переоцінити. Але чому він погодився стати співавтором цього матеріалу?
Ймовірно, Офіс Президента, з яким Леві співпрацював під час своїх візитів до України, попросив його долучитися до створення статті. Для Леві це могло виглядати як чергова можливість підтримати Україну, підкресливши її демократичні досягнення. Але в результаті його ім’я використали для легітимізації антикризового піару Єрмака. Це як якби відомий режисер зняв рекламу для сумнівного продукту, думаючи, що рекламує мистецтво. Леві, мабуть, не до кінця усвідомив, що його ім’я стало ширмою для спроби відбілити репутацію Офісу Президента.
Фарисейство як стиль правління
Стаття в Le Point — це не просто разовий піар-хід. Це відображення ширшої тенденції, яку можна назвати “фарисейством Андрія Єрмака”. Його стиль управління характеризується кількома ключовими рисами:
Маніпуляція фактами. Єрмак уникає згадок про власну роль у кризах, натомість представляючи їх як “демократичні процеси”. Криза з НАБУ та САП — це не помилка влади, а “компроміс”, досягнутий завдяки “чудовому громадянському суспільству”.
Перекладання відповідальності. У статті протести подаються як спонтанне явище, а не як реакція на дії Офісу Президента. Єрмак не визнає, що саме його ініціативи спричинили обурення. Натомість він хвалить народ за “демократичність”, ніби влада тут ні до чого.
Використання західних партнерів. Стаття явно розрахована на західну аудиторію, яка може не знати всіх деталей української політики. Але європейці, зокрема французи, чудово розуміють, хто стояв за кризою. Представник французького уряду одним із перших розкритикував дії української влади, що суперечить тезам Єрмака про “урок демократії”.
Самовихваляння. Заяви про 170 реформ і “лабораторію майбутнього демократії” звучать як спроба створити образ прогресивної влади. Але де конкретика? Де перелік цих реформ? І чому парламент, який Єрмак називає “зміцненим”, насправді двічі використовували для просування сумнівних ініціатив?
Ці риси вказують на те, що Єрмак не просто намагається виправдати свої дії, а будує цілу систему маніпуляцій, де правда замінюється гучними гаслами, а відповідальність — пафосними заявами про демократію.
Чому протести врятували демократію, а не Єрмак?
Справжній урок демократії в цій історії дав не Єрмак і не Офіс Президента, а український народ. Протести, які спалахнули через спробу обмежити незалежність НАБУ та САП, показали, що громадянське суспільство в Україні залишається пильним і готовим захищати свої права. Саме люди, які вийшли на вулиці з чіткими вимогами, змусили владу відступити. Саме їхній тиск спричинив “компроміс”, який Єрмак так хвалить.
Ба більше, ці протести мали міжнародний резонанс. Західні партнери, які спочатку висловлювали “занепокоєння”, посилили тиск на українську владу після того, як побачили реакцію громадян. Якби не вулиця, Європа могла б обмежитися формальними зауваженнями, а скандальний закон залишився б у силі.
Тож хто тут справжній герой демократії? Не Єрмак, а українці, які, попри війну, знаходять сили боротися за справедливість.
Єрмак як “сірий кардинал”
Не секрет, що Андрія Єрмака часто називають “сірим кардиналом” української політики. І стаття в Le Point лише підтверджує цей образ. Поки президент Зеленський підписує закони, Єрмак пише статті, дає інтерв’ю і, за даними Financial Times, навіть впливає на військові операції, як-от у Бахмуті. Чи не забагато повноважень для людини, чия офіційна посада — “керівник Офісу Президента”?
Ця стаття — лише один із прикладів того, як Єрмак намагається формувати образ України як “лабораторії демократії”, водночас уникаючи відповідальності за власні дії. Іронія в тому, що він робить це настільки відкрито, що навіть західні медіа починають втомлюватися від його впливу. Як пише Politico, Єрмак викликає роздратування у Вашингтоні, а його постійні спроби “продати” себе як головного реформатора виглядають дедалі менш переконливо.
Фарисейство як загроза демократії
Стаття Андрія Єрмака та Бернара-Анрі Леві в The Point могла б стати сильним меседжем про силу української демократії. Але замість цього вона стала прикладом фарисейства — цинічної спроби прикрити власні помилки гучними словами про реформи та компроміси. Єрмак не визнає своєї ролі в кризі з НАБУ та САП, не просити вибачення перед народом чи партнерами, а натомість намагається переконати світ, що все було задумано як “урок демократії”.
Справжній урок цієї історії — це сила українського народу, який, попри війну та політичні маніпуляції, продовжує боротися за свої права. Саме громадяни, а не Офіс Президента, врятували незалежність антикорупційних органів і показали Європі, що Україна — це не лише Зеленський чи Єрмак, а насамперед її народ. Тож, пане Єрмак, можливо, наступного разу варто написати статтю про те, як просити вибачення за помилки? Це було б набагато чесніше. А поки що ваше фарисейство залишається лише темою для саркастичних жартів і критичних аналізів.
За матеріалами: Le Point
Степан Сікора
