Аналіз президентства Володимира Зеленського: системна корупція, політичні помилки та боротьба України за реформи
«Слуга народу» в корумпованій системі
Відомий вислів часів Людовіка XIV, «Свита робить короля», як ніколи актуальний для сучасної України, яка веде боротьбу проти російської агресії. Обраний у 2019 році з величезною підтримкою, Володимир Зеленський, колишній комік і політичний аутсайдер, обіцяв знищити корупцію та привести Україну до демократичного, прозорого майбутнього. Його передвиборча кампанія, натхненна серіалом «Слуга народу», викликала надію, що він поставить інтереси нації вище за особисті чи кланові зв’язки. Проте через шість років його президентства дії Зеленського викликають серйозну критику: інтереси його «свити» — близького оточення — часто переважають над потребами країни, яка бореться за виживання.
Ця стаття пропонує всебічний, критичний аналіз президентства Зеленського, зосереджуючись на його підході до боротьби з корупцією, суперечливих законодавчих рішеннях та їхніх наслідках для демократії України, міжнародного іміджу та війни з Росією. Спираючись на останні події, зокрема скандал із антикорупційним законом (законопроєкт №12414) та масові протести, ми досліджуємо, як дії Зеленського відображають глибші системні проблеми, які укорінюють корупцію, підривають демократичні інститути та загрожують глобальним альянсам України. Стаття стверджує, що виклики України походять не лише від окремих зрадників, а від токсичної системи, яка відтворює корупцію як норму, що вимагає радикальних структурних реформ для забезпечення демократичного майбутнього.
«Синдром 95 кварталу»: лояльність над національними інтересами
Шлях Зеленського до влади був нетиповим. Комік і продюсер без політичного досвіду, він використав свою медійну платформу, «Квартал 95», щоб створити образ близького до народу, антисистемного лідера. Його переконлива перемога у 2019 році була спричинена розчаруванням українців корумпованою елітою та прагненням системних змін. Однак критики стверджують, що Зеленський приніс у президентство «синдром 95 кварталу» — тенденцію ставити лояльність до друзів, соратників і союзників вище за інтереси українського народу.
Цей синдром проявляється в кількох аспектах:
Призначення за лояльністю: Адміністрація Зеленського часто критикується за призначення близьких соратників із «Кварталу 95» та інших особистих мереж на ключові посади, ігноруючи більш кваліфікованих кандидатів. Наприклад, Андрій Єрмак, голова Офісу Президента, звинувачується у надмірному впливі на політику та захист союзників від розслідувань. Критики стверджують, що такі призначення створюють замкнене коло влади, схоже на олігархічні мережі, які Зеленський обіцяв знищити.
Нездатність боротися з системною корупцією: Незважаючи на передвиборчі обіцянки викорінити корупцію, результати Зеленського є неоднозначними. Гучні справи, як-от ув’язнення олігарха Ігоря Коломойського, подаються як перемоги, але критики вважають їх вибірковими та політично вмотивованими. Водночас системні проблеми, такі як судова корупція та відсутність люстрації (перевірки держслужбовців на зв’язки з корупційними чи проросійськими мережами), залишаються невирішеними.
Централізація влади: Президентство Зеленського характеризується спробами консолідувати владу, що викликає занепокоєння щодо демократичного відступу. Нещодавня перестановка в уряді, зокрема призначення Юлії Свириденко прем’єр-міністром, розцінюється як спроба оточити себе лояльними особами, а не незалежними реформаторами.
Ці тенденції свідчать, що стиль керівництва Зеленського віддає перевагу особистій лояльності над інституційною чесністю, що підживлює розчарування суспільства та підриває довіру до його адміністрації.
Скандал із антикорупційним законом: зрада обіцянок реформ
У липні 2025 року Зеленський підписав законопроєкт №12414, який підпорядкував Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) генеральному прокурору, якого призначає президент. Цей крок викликав негайну реакцію як усередині країни, так і за кордоном, оскільки його розцінили як прямий напад на незалежність антикорупційних інститутів України.
Передумови: значення НАБУ та САП
НАБУ та САП були створені після Революції Гідності 2014 року для боротьби з корупцією, що було ключовою вимогою українців і міжнародних партнерів, таких як Європейський Союз і США. Ці органи мали працювати незалежно від політичного впливу, розслідуючи та переслідуючи високопоставлених корупціонерів. Їхня автономія вважалася наріжним каменем демократичних реформ України та умовою для західної фінансової та військової допомоги.
Суперечливий закон
Законопроєкт №12414 фактично передав контроль над НАБУ та САП генеральному прокурору, підриваючи їхню незалежність. Критики, зокрема опозиційні депутати, як Ярослав Железняк, стверджували, що це дозволяє президентові впливати на розслідування, потенційно захищаючи союзників, таких як ексвіцепрем’єр Олексій Чернишов, якого звинувачували у хабарництві.
Високопоставлені американські чиновники, зокрема помічники конгресменів, попереджали Зеленського не підписувати закон, називаючи його «нерозумною ідеєю», яка може поставити під загрозу міжнародну підтримку України. The Telegraph повідомила, що ці попередження були проігноровані, і Зеленський підписав закон, незважаючи на заклики накласти вето.
Реакція суспільства та міжнародної спільноти
Підписання закону викликало масові протести в Києві, Львові та Дніпрі — перші великі демонстрації проти Зеленського з початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Протестувальники тримали плакати з гаслами «Демократія зникла» та «Закон 12414 — прямий шлях до Росії», звинувачуючи Зеленського у централізації влади та підриві демократичних інститутів.
На міжнародному рівні цей крок викликав різку критику. Помічники конгресменів США висловили розчарування, попереджаючи, що закон може підірвати довіру до відданості України реформам, ускладнюючи отримання подальшої військової та фінансової допомоги. Один із республіканських джерел сказав The Telegraph: «Зеленський справді напортачив… він сам собі підрізав крила». Інші зазначили, що закон дав аргументи ізоляціоністським групам у США, таким як MAGA, які давно стверджують, що американська допомога Україні розкрадається через корупцію.
Під тиском протестів і міжнародної критики Зеленський здійснив різкий розворот, оголосивши про новий законопроєкт для відновлення незалежності НАБУ та САП. Він заявив, що «почув голос народу» і наголосив на необхідності захисту антикорупційної системи від «російського впливу». Однак цей крок багато хто сприйняв як спробу зменшити шкоду, а не як щиру відданість реформам, що ще більше заплямувало репутацію Зеленського як непохитного лідера воєнного часу.
Системна корупція: корінь проблем України
Скандал із законопроєктом №12414 — не ізольований випадок, а симптом глибшої системної проблеми в управлінні Україною. Як зазначено у одному з дописів в соціальних мережах, «Україну руйнують не окремі зрадники. Її руйнує форма влади, в якій зрадник може не лише вижити, а й процвітати».
Система, що відтворює корупцію
Система управління в Україні характеризується такими рисами:
Непідзвітні спецслужби: Служба безпеки України (СБУ) та інші спецслужби діють із мінімальним парламентським наглядом, часто виконуючи політичні замовлення під виглядом національної безпеки. Відсутність підзвітності дозволяє їм переслідувати опонентів або захищати союзників.
Неповна люстрація: Незважаючи на обіцянки люстрації після Революції Гідності, Україна не здійснила систематичного очищення державних інститутів від посадовців із корупційними чи проросійськими зв’язками. Це дозволило старим елітам зберегти вплив, підриваючи реформи.
Судова корупція: Судова система залишається осередком корупції, де судді часто підконтрольні політичним чи олігархічним інтересам. Рішення Конституційного Суду у 2020 році, які послабили повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) та НАБУ, є прикладом того, як суди можуть блокувати антикорупційні зусилля.
Фасадна демократія: Хоча в Україні проводяться вибори та діють демократичні інститути, реальна влада зосереджена в руках небагатьох. Відсутність реального впливу громадян на рішення перетворює демократію на «виставу», як зазначено у запиті.
Корупція як норма: Замість покарання корупція часто перерозподіляється між лояльними особами. Антикорупційні механізми, якщо вони існують, недофінансовані або підпорядковані політичним інтересам, що робить їх неефективними.
Роль оточення Зеленського
Залежність Зеленського від вузького кола лояльних радників погіршує ці системні проблеми. Зокрема, Андрій Єрмак звинувачується у ключовій ролі в суперечливих рішеннях, включаючи антикорупційний закон. Джерела в Конгресі США звинувачують Єрмака у введенні Зеленського в оману, що призвело до дипломатичних прорахунків, які напружили відносини з США та іншими союзниками.
Цей ізольований підхід обмежив доступ Зеленського до різноманітних точок зору, що призвело до політики, яка віддає перевагу короткостроковим політичним вигодам над довгостроковими національними інтересами. Нещодавня урядова перестановка, яка привела лояльних осіб на ключові посади, ще більше закріпила цю динаміку, викликаючи занепокоєння щодо демократичного відступу.
Міжнародні наслідки: підрив глобального статусу України
Рішення Зеленського щодо антикорупційного закону мало значні міжнародні наслідки, особливо в контексті залежності України від західної підтримки для протистояння російській агресії.
Напружені відносини зі США
США є ключовим союзником України, надаючи мільярди доларів військової та фінансової допомоги з 2022 року. Однак рішення Зеленського підписати законопроєкт №12414 посилило скептицизм серед американських законодавців, особливо республіканців, які вже ставлять під сумнів подальшу підтримку. Помічники конгресменів попередили, що закон може поставити під загрозу майбутні пакети допомоги, особливо за адміністрації Трампа, відомої своєю недовірою до іноземної допомоги.
Час цього рішення був особливо шкідливим, адже воно відбулося невдовзі після того, як президент Трамп схвалив пакет військової допомоги на 10 мільярдів доларів і висловив готовність співпрацювати з Україною. Підриваючи антикорупційні інститути, Зеленський дав аргументи критикам, таким як конгресвумен Вікторія Спартц, яка звинуватила його у створенні «поліцейської держави» на кшталт Росії.
Занепокоєння Європи
Європейські лідери, зокрема прем’єр-міністр Великобританії Кір Стармер і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, також висловили стурбованість законом, наголошуючи на важливості незалежних антикорупційних органів для інтеграції України до ЄС. Європейський Союз пов’язує свою фінансову підтримку з прогресом у антикорупційних реформах, і дії Зеленського поставили під сумнів надійність України як кандидата на членство в ЄС.
Пошкодження іміджу Зеленського як лідера воєнного часу
Глобальний імідж Зеленського як рішучого лідера воєнного часу був ключовим активом у залученні міжнародної підтримки. Однак скандал із антикорупційним законом заплямував цю репутацію, зобразивши його як лідера, готового пожертвувати демократичними принципами заради політичної доцільності. The Telegraph процитувала помічника конгресмена: «Зеленський сам собі підрізав крила», підкреслюючи самоушкоджувальний характер його дій.
Потреба в системних реформах: шлях уперед
Центральний аргумент запиту — що проблеми України походять від токсичної системи, а не окремих осіб — пропонує рамки для розуміння поточної кризи та визначення шляху вперед. Для боротьби з корупцією та відновлення довіри суспільства Україна має здійснити комплексну ревізію своєї системи управління.
Ключові необхідні реформи
Нові правила та підзвітність: Встановлення чітких, прозорих правил управління, включаючи незалежний нагляд за спецслужбами та антикорупційними органами, є критично важливим. Це включає відновлення повної незалежності НАБУ та САП і забезпечення їх належного фінансування та захисту від політичного втручання.
Ретельна люстрація: Україна повинна впровадити прозорий і неупереджений процес люстрації для усунення посадовців із корупційними чи проросійськими зв’язками. Цей процес має бути під наглядом громадянського суспільства для забезпечення довіри.
Судова реформа: Реформування судової системи є ключовим для розриву циклу корупції. Це включає перевірку суддів, підвищення прозорості в їхніх призначеннях і забезпечення верховенства закону над політичним впливом. Окремим розділом тут має йти й Національна асоціація адвокатів України, яка потребує кардинальної реформи. Сьогоднішній стан в адвокатурі дозволяє нелегітимну керівництву узурпувати владу на невизначений час.
Посилення демократичних інститутів: Україна має вийти за межі фасадної демократії, надаючи громадянам реальний вплив на політику. Це може включати децентралізацію влади, зміцнення місцевого самоврядування та забезпечення справжнього відображення волі народу на виборах.
Культура відповідальності: Формування культури підзвітності вимагає просвітницьких кампаній, захисту викривачів і стимулів для етичного управління. Як зазначено у запиті, «немає республіки без очищення», і це очищення має бути системним, а не поверхневим.
Стратегія перемоги: Боротьба України з корупцією нерозривно пов’язана з війною проти Росії. Чітка національна стратегія, що поєднує суверенітет, демократичну цілісність і економічну стійкість, є необхідною. Це включає узгодження антикорупційних зусиль із військовими та дипломатичними цілями.
Роль громадянського суспільства
Протести проти законопроєкту №12414 демонструють силу українського громадянського суспільства у притягненні лідерів до відповідальності. Рішення Зеленського змінити курс було прямою відповіддю на суспільний тиск, що підкреслює важливість активної громадянської позиції. Надалі громадянське суспільство має відігравати центральну роль у просуванні та моніторингу реформ, щоб вони не були зірвані політичними чи олігархічними інтересами.
Республіка, що потребує оновлення
Президентство Володимира Зеленського розпочалося з величезних обіцянок, але було затьмарене системними невдачами та політичними помилками. Скандал із законопроєктом №12414 є суворим нагадуванням, що виклики України походять не лише від окремих помилок, а від системи управління, яка укорінює корупцію та підриває демократію. Як сказано у одному з дописів в соціальних мережах: «Ми не можемо виграти війну, залишаючись внутрішньою колонією власної корумпованої системи».
Для забезпечення майбутнього Україна має здійснити радикальну ревізію своєї системи управління, віддаючи пріоритет підзвітності, прозорості та демократичній цілісності. Це завдання не для нових облич у старій системі, а для нової архітектури влади, яка дає змогу громадянам, карає корупцію та відповідає прагненням України до суверенітету та європейської інтеграції. Лише через такі системні реформи Україна зможе розірвати цикл зрад і побудувати республіку, гідну жертв свого народу.
Шлях вперед складний, але не неможливий. Як зазначено у одному з дописів в соціальних мережах: «Не буває свободи без гніву. Не буває республіки без очищення. Не буває майбутнього без розриву зі страхом минулого». Виживання України залежить від її здатності прийняти цю візію системного оновлення, щоб «свита» більше не визначала короля, а служила нації.
Лариса Криворучко ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”
