Як “вбити” судову реформу? Чому не можна просто скопіювати досвід ЄС

Відмова від участі міжнародних експертів у конкурсах на посади суддів – пропозиція, яка дедалі частіше звучить від окремих політиків і представників правничої спільноти в Україні. Головний аргумент: у Європі таких вимог немає, а отже, Україна повинна сліпо слідувати “європейським стандартам”. На перший погляд, це звучить логічно, але насправді це небезпечне спрощення, яке може підірвати судову реформу в Україні.

Чому європейський досвід не можна просто скопіювати? Чи дійсно в ЄС немає аналогів міжнародних експертів? І як Україні досягти справжньої незалежності судової системи, не втрапивши в пастку корупції та кругової поруки? Ця стаття розбирає ці питання, спираючись на факти, приклади та аналіз.

Чому європейські стандарти не є універсальними?

Відсутність жорстких стандартів у ЄС

У сфері правосуддя Європейський Союз не встановлює жорстких стандартів, які країни-члени зобов’язані впроваджувати. Існують лише загальні принципи: верховенство права, незалежність суддів, доступ до правосуддя. Рекомендації Ради Європи, зокрема від Консультативної ради європейських суддів чи прокурорів, є так званим “м’яким правом”. Це означає, що вони не є обов’язковими до виконання, а лише пропонують орієнтири.

Ці рекомендації розроблені для країн з усталеними правовими системами, де суди вже довели свою ефективність. Наприклад, у Данії 88% громадян довіряють судам, у Німеччині – понад 70%. Такий рівень довіри став можливим завдяки мінімальному політичному впливу, високій доброчесності суддів і прозорим механізмам добору кадрів. У цих країнах судді самостійно обирають колег, що гарантує незалежність і якість суддівського корпусу.

Контекст України: низька довіра і системні проблеми

На відміну від країн Західної Європи, в Україні судова система стикається з серйозними викликами. За даними досліджень, 69% українців не довіряють Верховному Суду, а корупція, хабарництво та політичний тиск залишаються системними проблемами. Механічне перенесення європейських моделей, таких як “судді, обрані суддями”, в український контекст лише консервує ці проблеми, а не вирішує їх.

Що пішло не так із судовою реформою в Україні?

Невдача суддівського самоврядування

У 2016 році Україна спробувала впровадити модель суддівського самоврядування. Законодавчо закріпили, що 11 із 21 члена Вищої ради правосуддя (ВРП) мають бути суддями, обраними іншими суддями. У Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) частка суддів складала дві третини. Проте результати виявилися невтішними:

• Провал добору кадрів: лише 0,5% суддів було звільнено за результатами кваліфікаційного оцінювання.

• Скандали у ВРП: попередній склад ВРП не зміг відсторонити навіть одіозних суддів, таких як Павло Вовк, ексголова Окружного адміністративного суду Києва, відомий корупційними скандалами.

• Кругова порука: замість реформ система зберегла старі практики, де “свої” призначали “своїх”.

Досвід інших країн

Подібні проблеми спостерігалися в країнах Центрально-Східної Європи, таких як Словаччина, Польща, Грузія та Молдова. Впровадження моделі “судді, обрані суддями” часто призводило до корупції, політичної залежності та замкненого кола корпоративних інтересів. Венеційська комісія у висновку щодо Молдови (CDL-REF(2019)031-e) зазначила, що надмірна незалежність суддів у посткомуністичних країнах може створювати парадокс: судді, які не є доброчесними, отримують додаткові гарантії захисту.

Чому міжнародні експерти – ключ до успіху?

Успішні приклади в Україні

Моделі, які передбачають залучення міжнародних експертів, показали значно кращі результати в Україні:

• Вищий антикорупційний суд (ВАКС): завдяки Громадській раді міжнародних експертів (ГРМЕ) до складу ВАКС не потрапили недоброчесні кандидати. Суд уже виніс понад 200 вироків у справах топкорупції.

• Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС): за останні півтора року ВККС, сформована за участю міжнародних експертів, рекомендувала звільнити 51 недоброчесного суддю.

• Вища рада правосуддя (ВРП): нова ВРП, сформована з участю міжнародників, звільнила 52 суддів, включно з Павлом Вовком.

• Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП): чесний конкурс на керівника САП став можливим завдяки міжнародним експертам, які забезпечили прозорість і незалежність від політичного тиску.

• Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК): конкурс за участю міжнародних експертів у 2024 році підвищив довіру до відбору керівника та сприяв покращенню роботи агентства.

• Бюро економічної безпеки (БЕБ): міжнародні експерти запобігли призначенню кандидатів із сумнівною репутацією, хоча уряд, на жаль, не затвердив переможця конкурсу.

Чому це працює?

Міжнародні експерти діють поза межами української системи, що дозволяє уникнути впливу місцевих еліт та корупційних схем. Вони забезпечують об’єктивність, прозорість і відповідність кандидатів критеріям доброчесності.

Невдалі кейси без міжнародних експертів

Відсутність міжнародних експертів у конкурсах призводить до провалів:

• Верховний Суд (2019): чверть суддів, призначених до ВС, мали негативні висновки Громадської ради доброчесності. Серед них – ексголова ВС Всеволод Князєв, спійманий на хабарі в $3 млн.

• Державне бюро розслідувань (ДБР): конкурси без міжнародних експертів супроводжуються політичним тиском і кулуарними домовленостями, що підриває ефективність органу.

• Перша НАЗК, БЕБ, переатестація прокуратури та поліції: усі ці процеси відбувалися без міжнародних експертів і завершилися низькою довірою та неефективністю.

Чому відмова від міжнародних експертів – це помилка?

Заклики відмовитися від міжнародних експертів лунають дедалі гучніше, але вони передчасні. Українські інституції ще не довели спроможності проводити доброчесний добір самостійно. Наприклад, Рада суддів та Рада адвокатів, які пропонуються як альтернатива міжнародним експертам, часто делегують недоброчесних кандидатів. Зокрема, Раду адвокатів очолює Лідія Ізовітова, пов’язана з Віктором Медведчуком.

Відмова від міжнародників без належної підготовки означатиме повернення до кругової поруки, коли недоброчесні представники професії призначатимуть “своїх”. Це не шлях до ЄС, а дорога до стагнації.

Що кажуть європейські документи?

Коли йдеться про “європейські стандарти”, важливо розрізняти рекомендації Ради Європи, створені для країн з усталеними демократіями, та вимоги, які ЄС висуває до України в контексті євроінтеграції. Зокрема, у звіті Єврокомісії про розширення та “семи пунктах” для статусу кандидата чітко зазначено необхідність залучення міжнародних експертів до реформ Конституційного суду, ВККС і ВРП. Ці вимоги базуються на аналізі українських реалій і попередніх невдач.

Шлях уперед: законопроєкт №13382

У червні 2025 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №13382, який пропонує продовжити повноваження міжнародних експертів у Конкурсній комісії з добору ВККС щонайменше на три роки. Цей документ, ініційований нардепами від “Слуги народу” та “Голосу”, є логічним кроком для збереження ефективної практики. Він підтверджує, що справжній шлях до ЄС – це не сліпе копіювання стандартів, а адаптація перевірених інструментів до українських реалій.

Висновки

Механічне копіювання європейських стандартів без урахування українського контексту – це шлях до провалу судової реформи. Досвід країн Західної Європи не працює в Україні через низьку довіру до судів, системну корупцію та політичний тиск. Натомість залучення міжнародних експертів довело свою ефективність у формуванні ВАКС, САП, НАЗК і нових складів ВККС та ВРП.

Відмова від міжнародних експертів можлива лише після того, як українські інституції доведуть свою спроможність проводити доброчесний добір. Поки цього не сталося, міжнародні експерти залишаються ключовим інструментом для забезпечення прозорості, незалежності та успіху судової реформи.

Справжній шлях до ЄС – це не сліпе слідування чужим стандартам, а рішучі кроки до створення ефективної та доброчесної судової системи. Законопроєкт №13382 – один із таких кроків, і його підтримка може стати вирішальною для майбутнього правосуддя в Україні.

Головне зображення:  фото статуї Lady Justice у Лондоні

За матеріалами: