Закон про заборону Московської церкви: судовий наступ УПЦ МП та боротьба за релігійну незалежність України

У серпні 2024 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», який став ключовим кроком в обмеженні діяльності релігійних організацій, пов’язаних із країною-агресором. У відповідь на це Київська митрополія Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) на чолі з митрополитом Онуфрієм розпочала активну судову боротьбу проти держави. Ця стаття аналізує дії УПЦ МП, їхні правові та політичні мотиви, а також потенційні наслідки для релігійного ландшафту України.

Судовий позов УПЦ МП: суть конфлікту

Київська митрополія УПЦ МП подала позов до Київського окружного адміністративного суду проти Кабінету міністрів України, вимагаючи скасувати постанову № 543 від 9 травня 2025 року. Цей документ встановлює порядок проведення досліджень щодо афільованості релігійних організацій з іноземними структурами, діяльність яких заборонена в Україні, зокрема з Російською православною церквою (РПЦ). Позов, що міститься на 37 сторінках, розглядає суддя Альона Кушнова, відома своїм рішенням від 15 травня 2023 року, яке підтвердило зв’язок УПЦ МП з РПЦ.

Позивачі, до яких входять Київська митрополія та її єпархії, не змогли переконливо довести свою незалежність від РПЦ. Суддя Кушнова у своєму рішенні зазначила: «Оцінена відповідачем інформація стверджує про входження УПЦ як релігійного об’єднання до структури РПЦ». Це рішення стало прецедентом, який ускладнює позицію УПЦ МП у нинішньому судовому процесі.

Тактика УПЦ МП: затягування часу чи стратегія?

Окрім основного позову, УПЦ МП подала три додаткові заяви до Держслужби з етнополітики та свободи совісті, вимагаючи зупинити дію постанови Кабміну, заборонити проведення досліджень щодо афільованості та обмежити публікацію їхніх результатів. Дві заяви були відхилені, а третя ще перебуває на розгляді. Така тактика, за словами джерела у Держслужбі, нагадує «спам» і, ймовірно, спрямована на створення судової історії для подальшого використання у вищих інстанціях чи апеляціях.

Ці дії свідчать про намір УПЦ МП затягнути час, адже дослідження щодо її афільованості з РПЦ перебуває на завершальному етапі. Очікується, що до кінця червня 2025 року будуть оприлюднені остаточні висновки, які можуть стати підставою для заборони діяльності УПЦ МП в Україні.

Історичний контекст і релігієзнавча експертиза

У січні 2023 року експертна група з богослов’я провела релігієзнавчу експертизу Статуту УПЦ, дійшовши висновку, що УПЦ МП перебуває у відносинах підпорядкування з РПЦ і не є автокефальною церквою. Цей вердикт став ще одним ударом по позиціях УПЦ МП, яка, попри програш у першій судовій інстанції, продовжує боротися в апеляційних судах.

Така позиція УПЦ МП викликає запитання: чи є ці судові дії спробою захистити релігійну свободу, чи лише інструментом для збереження впливу РПЦ в Україні? У контексті війни та суспільного запиту на деукраїнізацію релігійного простору дії УПЦ МП виглядають як спроба уникнути відповідальності за зв’язки з країною-агресором.

Суддя Кушнова: ключова постать у процесі

Суддя Альона Кушнова, яка розглядає позов УПЦ МП, уже має досвід у справах, пов’язаних із цією церквою. Її рішення 2023 року про афільованість УПЦ МП з РПЦ стало важливим прецедентом. Це робить її центральною фігурою у нинішньому процесі, адже її об’єктивність і послідовність можуть визначити результат справи. Водночас враховуючи тиск із боку УПЦ МП, судовий процес може стати ареною для маніпуляцій і спроб дискредитації судової системи.

Політичні та суспільні наслідки

Судові дії УПЦ МП мають не лише правовий, але й політичний вимір. У контексті війни з Росією питання афільованості релігійних організацій із РПЦ є надзвичайно чутливим для українського суспільства. Закон про захист конституційного ладу відображає прагнення держави обмежити вплив іноземних структур, які можуть загрожувати національній безпеці. Успіх чи провал позову УПЦ МП матиме далекосяжні наслідки для релігійного ландшафту України.

Якщо суд визнає постанову Кабміну протиправною, це може послабити позиції держави у боротьбі з впливом РПЦ. Натомість підтвердження афільованості УПЦ МП може прискорити процес її заборони, що стане важливим кроком до зміцнення релігійної незалежності України.

Висновки

Судовий позов УПЦ МП проти Кабміну є частиною ширшої стратегії, спрямованої на збереження статус-кво та уникнення відповідальності за зв’язки з РПЦ. Тактика затягування часу, подання численних однотипних заяв і спроби вплинути на судовий процес свідчать про прагнення УПЦ МП виграти час, а не довести свою незалежність. У контексті війни та суспільного запиту на деукраїнізацію релігійного простору ці дії виглядають як виклик державі та суспільству.

Очікувані висновки дослідження щодо афільованості УПЦ МП з РПЦ, а також рішення суду стануть визначальними для майбутнього цієї релігійної організації в Україні. На тлі історичних і політичних реалій УПЦ МП опинилася перед складним вибором: або адаптуватися до нових умов, або остаточно втратити легітимність в очах українського суспільства.

Степан Сікора