Кравчук відмовився від НАТО, а Росія вкрала тактичну ядерну зброю: передумови Будапештського меморандуму (відео)

5 грудня 1994 року в Будапешті Україна, Росія, Великобританія та США підписали Будапештський меморандум, який став поворотним моментом в історії незалежної України. Цей документ, покликаний гарантувати безпеку Україні в обмін на відмову від ядерної зброї, залишив країну без третього за потужністю ядерного арсеналу у світі. Але що передувало цій угоді? Чому президент Леонід Кравчук відмовився від пропозиції вступу до НАТО, а Росія безкарно вивезла тактичну ядерну зброю з території України? У цій статті ми детально проаналізуємо історичні події, політичні рішення та їх наслідки, спираючись на факти та свідчення того часу.

Декларація про суверенітет і початок ядерного нейтралітету

16 липня 1990 року, ще за існування Радянського Союзу, Українська РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Один із ключових пунктів документа проголошував намір України стати в майбутньому нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти та не набувати ядерної зброї. Ця заява, зроблена в умовах радянської системи, стала юридичною основою, яку Росія згодом використала проти України.

Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року та розпаду СРСР 25 грудня того ж року Україна стала однією з чотирьох нових ядерних держав разом із Росією, Білоруссю та Казахстаном. На її території залишався третій за величиною ядерний арсенал у світі, який включав:

• 176 міжконтинентальних балістичних ракет (СС-19 і СС-24);

• 30–43 стратегічних бомбардувальників;

• Понад 1500 ядерних боєзарядів стратегічної зброї;

• Від 2800 до 4200 тактичних ядерних боєзарядів.

Цей арсенал викликав занепокоєння як у Заходу, так і в Росії. США наполягали на знищенні ядерної зброї, тоді як Кремль прагнув привласнити її собі, посилаючись на Декларацію про суверенітет 1990 року.

Росія вкрала тактичну ядерну зброю

Уже восени 1991 року, 24 жовтня, Верховна Рада України ухвалила заяву про безядерний статус, підтвердивши намір знищити ядерну зброю. 30 грудня того ж року Україна підписала Мінську угоду СНД, яка передбачала, що ядерна зброя на території України перебуває під контролем Об’єднаного командування стратегічних сил до її повного знищення. Зокрема, тактичну ядерну зброю планувалося ліквідувати до 1 липня 1992 року.

Проте навесні 1992 року тактична ядерна зброя зникла з території України. За словами Юрія Костенка, який очолював спеціальну депутатську групу з підготовки до ратифікації договору СТАРТ-1, вивезення відбувалося без узгодження з українською владою. Президент Леонід Кравчук навіть не був поінформований про ці дії. У відповідь на запит Кравчука Міністерство оборони України повідомило, що рішення про вивезення ухвалило 15-те управління Генштабу СРСР — структури, яка на той час уже не існувала.

У листопаді 1992 року Костенко відвідав російське підприємство, де нібито знищували тактичну зброю. Йому показали корпуси боєголовок, але на запитання про долю урану та плутонію представник ФСБ лише посміхнувся, назвавши це державною таємницею. Таким чином, тактична ядерна зброя України не була знищена, а поповнила арсенал Росії. Ця крадіжка стала можливою через брак політичної волі в українського керівництва та радянський менталітет, який усе ще домінував у владних колах.

Відмова Кравчука від НАТО

У 1992 році США запропонували Україні вступ до НАТО як ефективну гарантію безпеки. Заступник держсекретаря США Френк Уїзнер через посла України в Вашингтоні Олега Білоруса передав Кравчуку офіційний лист, у якому йшлося, що ядерна зброя не захистить Україну від Росії, а членство в НАТО стане надійним щитом. Проте Кравчук проігнорував цю пропозицію.

Чому Україна відмовилася від НАТО? Ексміністр закордонних справ Володимир Огризко вважає, що тодішнє керівництво України не мало достатньої політичної волі та все ще діяло в рамках радянської парадигми, підкоряючись командам із Москви. Крім того, США запропонували альтернативний план:

• Стратегічне партнерство з Україною;

• Посередництво в переговорах із Росією щодо знищення ядерної зброї;

• Створення міжнародного фонду для фінансування ліквідації ядерного арсеналу (вартістю 4–6 мільярдів доларів);

• Передача ядерних матеріалів Україні для використання в ядерній енергетиці.

Ці пропозиції також залишилися без відповіді. Натомість Кравчук продовжував рухатися до підписання угод, які передавали ядерну зброю Росії.

Тристороння заява та Будапештський меморандум

14 січня 1994 року президенти України, США та Росії підписали тристоронню заяву, у якій Кравчук підтвердив приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей документ став підготовкою до Будапештського меморандуму, який 5 грудня 1994 року підписав уже новий президент України Леонід Кучма.

Будапештський меморандум гарантував Україні безпеку в обмін на відмову від ядерного статусу. Однак ці гарантії виявилися лише формальними. Росія, одна з країн-гарантів, почала використовувати отриману ядерну зброю для шантажу, а Захід довгий час ігнорував порушення меморандуму, зокрема після анексії Криму в 2014 році.

Наслідки та уроки

Україна остаточно втратила ядерний статус 2 червня 1996 року, коли з її території вивезли останню боєголовку. За оцінками експертів, країна могла вимагати компенсацію в розмірі десятків мільярдів доларів за уран і плутоній, але цього не сталося. Наприклад, Юрій Костенко зазначав, що одна тонна плутонію коштує до 1 мільярда доларів, а тактична ядерна зброя могла принести Україні щонайменше 10 мільярдів доларів компенсації.

Росія, отримавши український ядерний арсенал, почала підготовку до агресії проти України. У 2014 році, порушивши Будапештський меморандум, вона анексувала Крим і розв’язала війну на Донбасі. Захід, попри формальні гарантії, не вжив рішучих заходів, вважаючи, що з Росією ще можна домовитися. Лише повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року змусило Захід переглянути свою позицію.

Сьогодні Будапештський меморандум частково діє через військову та фінансову підтримку України з боку США, Великобританії, Німеччини та Франції. Проте експерти наголошують, що справжньою гарантією безпеки для України могло б стати членство в НАТО. У рамках програми Nuclear Sharing Альянс дозволяє розміщення ядерної зброї на території країн-членів, що може стати реальним стримуючим фактором для Росії.

Висновок

Будапештський меморандум став трагічною сторінкою в історії України. Відмова Леоніда Кравчука від вступу до НАТО, крадіжка Росією тактичної ядерної зброї та відсутність політичної волі в українського керівництва призвели до втрати ядерного статусу без адекватної компенсації. Ці події підкреслюють важливість відстоювання національних інтересів і необхідність інтеграції України до НАТО як єдиної ефективної системи безпеки.

Чи могла Україна діяти інакше? Історія не має умовного способу, але уроки минулого мають стати основою для майбутнього. Сьогодні Україна бореться за свою незалежність, спираючись на підтримку Заходу, але лише повноцінне членство в НАТО може гарантувати їй довгострокову безпеку.

За матеріалами українських медіа