Закон про множинне громадянство: виборча обгортка чи реальна підтримка діаспори?
Чому закон про множинне громадянство знову на слуху?
Тема множинного громадянства в Україні періодично спливає в політичному дискурсі, викликаючи бурхливі дискусії. Після кількох невдалих спроб парламент нарешті підтримав президентський законопроєкт, який дозволяє подвійне громадянство. На перший погляд, це прогресивний крок, спрямований на об’єднання українців у всьому світі, зокрема діаспори, яка після 2022 року стала ще активнішою. Проте за красивою риторикою про «єдність нації» криються серйозні питання: чи є цей закон продуманим рішенням, чи лише виборчою обгорткою для залучення голосів? У цій статті ми детально розберемо, що не так із законом, як він може вплинути на діаспору та суспільство, а також які альтернативи могли б бути ефективнішими.
Законопроєкт: прогресивна ідея чи популістський хід?
Конституційні ризики та невизначеність
Одна з ключових проблем закону про множинне громадянство – його потенційна невідповідність Конституції України. Стаття 4 Основного закону чітко встановлює принцип єдиного громадянства. Ще у 2021 році 99 народних депутатів звернулися до Конституційного Суду України (КСУ) з проханням роз’яснити, чи можливо легалізувати множинне громадянство без порушення Конституції. У квітні 2023 року КСУ розглянув це питання, але рішення досі не оприлюднено. Мало того, з січня 2025 року Суд працює у неповному складі (лише 11 суддів), що унеможливлює ухвалення рішень Великою палатою.
Попри це, Офіс президента та окремі депутати активно просувають ідею множинного громадянства, уникаючи при цьому широких громадських обговорень. Відсутність чіткого правового підґрунтя створює ризик тисяч судових позовів, що може ще більше перевантажити державну систему в умовах війни. Чи готова Україна до таких викликів? Поки що відповідь неочевидна.
Кулуарна підготовка та брак прозорості
Замість публічних дискусій та експертних оцінок закон готувався кулуарно. Це викликає підозри, що його поява – не відповідь на реальний суспільний запит, а політичний маневр, спрямований на електоральне розширення. Подібний підхід нагадує «турборежим», коли важливі рішення ухвалюються поспішно, без належного аналізу. У результаті закон виглядає як декларація, а не як продумана реформа, здатна реально зміцнити зв’язки з діаспорою.
Виборча доцільність замість інституційних змін
Українська діаспора, особливо після 2022 року, стала потужним гравцем: вона активно підтримує Україну через волонтерство, мітинги та соціальні мережі. Приклад Молдови, де голоси діаспори забезпечили перемогу Майї Санду на президентських виборах, показує, що українські політики можуть розглядати діаспору як потенційний електорат. Проте чи є закон про множинне громадянство щирою спробою залучити діаспору, чи лише популістським жестом для майбутніх виборів? Схоже, що друге.
Діаспора: підтримка чи електоральний інструмент?
Потенціал діаспори та її роль
Українська діаспора – це не лише потенційні виборці, але й активна сила, яка може сприяти розвитку країни. Замість того, щоб зосереджуватися на спрощенні отримання громадянства, держава могла б інвестувати в програми культурної, освітньої чи економічної співпраці. Наприклад:
Культурні програми: організація фестивалів, мовних курсів чи обмінів для молоді діаспори.
Інвестиційні стимули: спрощення умов для інвестування в українську економіку.
Проєкти відбудови: залучення діаспори до відновлення інфраструктури після війни.
Такі ініціативи могли б зміцнити зв’язки з діаспорою без ризику правової невизначеності чи популізму.
Проблеми реалізації та бюрократія
Нинішній закон, видно, більше спрямований на створення красивого образу, ніж на реальну інтеграцію діаспори. Наприклад, він полегшує отримання громадянства для тих, хто має українське коріння, але живе за кордоном. Водночас люди, які роками працюють в Україні, сплачують податки чи воюють на фронті, стикаються з бюрократичними перешкодами. Процес набуття громадянства залишається складним, непрозорим і часто залежить від політичної волі.
Приклади, коли громадянство надавали «екстерном» (наприклад, Наталії Яресько чи Олександру Невзорову), лише підкреслюють нерівність системи. Чому одним громадянство надають за лічені дні, а інші чекають роками? Це питання справедливості, яке держава ігнорує.
Альтернативи: як зробити політику громадянства справедливою?
Реформа системи набуття громадянства
Замість поспішного впровадження множинного громадянства Україна могла б зосередитися на реформуванні чинної системи. Наприклад:
Спрощення процедур: створення чітких і прозорих стандартів для отримання громадянства.
Недискримінаційні умови: рівні можливості для всіх, хто працює на благо України, незалежно від походження.
Пріоритет для захисників: спрощення громадянства для іноземців, які воюють за Україну.
Справедлива політика для діаспори
Замість використання діаспори як електорального інструменту держава могла б:
Розвивати програми репатріації, пропонуючи економічні стимули для повернення.
Створювати цифрові платформи для взаємодії з діаспорою, наприклад, для участі в проєктах відбудови.
Забезпечити доступ до голосування за кордоном без прив’язки до громадянства.
Прозорість і громадські обговорення
Перш ніж впроваджувати такі чутливі реформи, варто провести широкі громадські обговорення. Це допомогло б врахувати інтереси всіх груп: від діаспори до громадян, які живуть в Україні. Прозорість також зменшила б підозри щодо політичних мотивів закону.
Висновки: час для чесної політики
Закон про множинне громадянство мав би стати кроком до об’єднання українців у всьому світі. Натомість він виглядає як поспішний політичний хід, який ігнорує конституційні ризики, бюрократичні проблеми та потреби тих, хто вже працює на благо України. Замість декларативних жестів держава має зосередитися на справедливій і прозорій політиці громадянства, яка враховує інтереси як діаспори, так і громадян всередині країни.
Чи стане цей закон реальним інструментом підтримки, чи залишиться виборчою обгорткою? Відповідь залежить від того, чи готова держава перейти від популізму до системних змін. Поки що, схоже, ми отримали чергову красиву обіцянку, яка ризикує залишитися лише на папері.
Степан Сікора
