Руслан Кравченко: від скандальної приватизації до крісла Генпрокурора – тріумф лояльності чи крах доброчесності?

Черговий політичний маневр чи компетентний вибір?

Президент Володимир Зеленський вніс подання про призначення Руслана Кравченка, чинного очільника Державної податкової служби, на посаду Генерального прокурора України. Це рішення, оголошене спікером Верховної Ради Русланом Стефанчуком, викликало шквал критики та саркастичних коментарів у суспільстві. Чому? Бо кар’єра Кравченка – це справжній калейдоскоп сумнівних рішень, політичних зв’язків і провалів на відкритих конкурсах. Чи справді людина, яка не пройшла перевірку на доброчесність для НАБУ, гідна очолити ключову правоохоронну інституцію країни? Розберімось, спираючись на факти з відкритих джерел.

Кар’єрний шлях Кравченка: від Сєвєродонецька до податкової

Руслан Кравченко народився в Сєвєродонецьку Луганської області й, здавалося б, має солідний послужний список. Закінчивши військово-юридичний факультет Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» у 2012 році, він отримав диплом магістра та звання «лейтенант юстиції». Його кар’єра почалася зі скромної посади слідчого Севастопольської прокуратури, а згодом він обіймав різні посади у військових прокуратурах Рівного, Львова та Генеральної прокуратури України. У 2014–2015 роках Кравченко брав участь в АТО, отримавши статус учасника бойових дій за роботу в Дебальцевому та Артемівську (Бахмуті).

З 2015 по 2021 рік він працював у різних підрозділах військової прокуратури, зокрема на посаді керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області. У 2023 році Кравченко очолив Київську обласну військову адміністрацію, а з грудня 2024 року – Державну податкову службу. На папері – вражаюча кар’єра. Але істина, як завжди, ховається в деталях.

Скандал із приватизацією квартири: етика чи її відсутність?

Одним із найгучніших скандалів, що переслідують Кравченка, є історія з приватизацією службової квартири у 2018 році. Під час конкурсу на посаду директора НАБУ у 2023 році цей епізод став каменем спотикання. Кравченко приватизував службове житло, яке отримав від держави, і продав його через п’ять днів за 816 тисяч гривень, інвестувавши кошти в новобудову. Цікаво, що на момент приватизації його дружина вже володіла двокімнатною квартирою, тож про «потребу в поліпшенні житлових умов» годі й говорити.

На конкурсах Кравченко намагався виправдатися, стверджуючи, що квартира дружини – це її приватна власність, на яку він «не має прав». Справді? Невже прокурор, який роками працював у правоохоронних органах, не знає, як виглядає маніпуляція з майном? Цей епізод не лише кидає тінь на його доброчесність, але й викликає запитання: чи може людина з такими етичними стандартами очолювати Генеральну прокуратуру?

Провали на відкритих конкурсах: некомпетентність чи політична гра?

Кравченко неодноразово намагався отримати посади через прозорі конкурси, але щоразу зазнавав невдачі. У 2023 році він брав участь у відборі на посаду директора НАБУ, але не пройшов співбесіду на доброчесність. Раніше він подавався до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), але комісія, до складу якої входила Дар’я Каленюк, відхилила його кандидатуру. Чому? Через сумнівні дії з майном та брак прозорості.

Ці провали контрастують із його стрімким кар’єрним зростанням у політичних призначеннях. Від керівника Київської ОВА до очільника податкової, а тепер – до Генпрокурора. Виникає логічне запитання: чому людина, яку незалежні комісії визнають непридатною для ключових антикорупційних посад, раптом стає фаворитом Офісу Президента? Відповідь, здається, лежить на поверхні.

Політичні зв’язки: тінь Єрмака та Татарова

Економічна правда, посилаючись на джерела серед депутатів, повідомляла, що призначення Кравченка на посаду керівника податкової служби забезпечило Офісу Президента, зокрема Андрію Єрмаку та його заступнику Олегу Татарову, контроль над цією структурою. Це не просто чутки – це сигнал, що Кравченко може бути зручною фігурою для політичних маніпуляцій. Його тесть, член партії «За майбутнє», та дружина, яка працювала помічницею нардепів від Партії регіонів і «Батьківщини», лише додають олії у вогонь підозр про політичну лояльність Кравченка.

Чи є це випадковістю? Навряд чи. Призначення на посаду Генпрокурора – це не лише про професійність, але й про контроль над ключовими кримінальними провадженнями. Історія з Януковичем, де Кравченко брав участь як старший прокурор у справі про державну зраду, виглядає як єдиний яскравий пункт у його резюме. Але чи достатньо цього, щоб довірити йому всю систему правосуддя?

Генпрокурор чи виконавець волі ОП?

Призначення Кравченка на посаду Генпрокурора викликає серйозні сумніви в його незалежності. Генеральна прокуратура – це не лише про нагляд за законом, але й про боротьбу з корупцією, яка є чи не головною проблемою України. Людина, яка не пройшла перевірку на доброчесність і має тісні зв’язки з політичними елітами, навряд чи стане символом справедливості.

Ба більше, його стрімке просування від однієї високої посади до іншої виглядає як добре спланована політична гра. Офіс Президента, видно, не має питань до Кравченка, але суспільство – має. Чому людина, яка не витримує конкуренції на відкритих конкурсах, отримує найвищі посади через політичні призначення? Чи не свідчить це про те, що Кравченко – лише зручна маріонетка для виконання вказівок зверху?

 Що чекає Україну з Кравченком на чолі ГПУ?

Призначення Руслана Кравченка на посаду Генерального прокурора – це не просто кадрове рішення, а черговий тест на міцність української демократії. Його сумнівна репутація, провали на конкурсах, зв’язки з політичними елітами та скандали з майном роблять його вкрай контроверсійною фігурою. Замість незалежного борця з корупцією Україна ризикує отримати чергового виконавця політичних замовлень.

Чи зможе Кравченко довести, що він гідний цієї посади? Поки що його кар’єра більше нагадує історію про те, як політична лояльність перемагає професійність. Суспільству варто пильно стежити за діями нового Генпрокурора, адже від нього залежить, чи стане прокуратура інструментом справедливості, чи черговим важелем у руках влади.

Лариса Криворучко, Голова ГО “Антикорупційний Фронт Лариси Криворучко”