Припинення вогню в Україні: чому ультиматум Європи провалився
Чи здатна Європа зупинити війну?
Візит лідерів Франції, Німеччини, Британії та Польщі до Києва 10 травня 2025 року мав стати поворотним моментом у війні Росії проти України. Названий «Коаліцією охочих», цей візит супроводжувався гучними заявами про безумовне 30-денне припинення вогню та ультиматумом до Путіна. Проте вже через кілька годин стало зрозуміло: Росія проігнорувала пропозицію, а Дональд Трамп, чиєї підтримки так чекали європейці, зайняв неоднозначну позицію. Чому ж ініціатива провалилася, і що це означає для України? У цій статті ми розберемо ключові аспекти ситуації, роль міжнародних гравців і виклики, які стоять перед Україною.
Візит європейських лідерів до Києва: амбіції та реальність
10 травня 2025 року Київ відвідав квартет європейських лідерів: прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер, президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини та прем’єр-міністр Польщі. Їхня мета була чіткою: підтримати пропозицію України про припинення вогню та показати світу, що Росія — єдина сторона, яка хоче війни. Стармер назвав ініціативу України «найбільшим кроком до миру за останні три роки».
Цей візит мав також переконати Дональда Трампа посилити тиск на Кремль. Проте вже наступного дня Путін у телевізійному зверненні відкинув ультиматум, запропонувавши замість цього прямі переговори в Стамбулі. Європейська ініціатива втратила свою силу, а реакція Трампа в соціальних мережах лише посилила плутанину.
Чому Європа не змогла нав’язати свою волю?
Відсутність єдності: Путін майстерно використовує розбіжності між Європою та США.
Залежність від Трампа: Європейці покладалися на підтримку США, але Трамп залишився непередбачуваним.
Слабкість санкцій: Нові санкції, які анонсували європейці, виявилися недостатньо ефективними.
Реакція Путіна: Стамбульські переговори як пастка
У відповідь на європейський ультиматум Путін запропонував провести переговори в Стамбулі 15 травня 2025 року. Проте його пропозиція була обтяжена умовами, які становлять небезпеку для України. За словами Юрія Ушакова, радника Путіна, переговори мають базуватися на домовленостях 2022 року та «враховувати реальну ситуацію на полі бою».
Що означають ці умови?
Повернення до 2022 року: Стамбульські переговори 2022 року передбачали значні поступки з боку України, зокрема скорочення її армії.
Визнання окупації: «Реальна ситуація» може означати легітимізацію російських територіальних захоплень.
Тиск на Зеленського: Переговори без припинення вогню ставлять Україну в слабку позицію.
Такий підхід Путіна — це не компроміс, а спроба нав’язати Україні капітуляцію. Президент Франції Макрон наголосив, що «переговори неможливі, поки звучить зброя». Проте тиск з боку Росії та неоднозначна позиція Трампа ускладнюють ситуацію.
Роль Трампа: центр тяжіння чи джерело хаосу?
Дональд Трамп залишається ключовою фігурою в цій геополітичній грі. Його реакція на ультиматум Європи — допис у соціальних мережах про «потенційно великий день» — викликала здивування. Замість підтримки європейської ініціативи Трамп закликав Зеленського та Путіна зустрітися в Туреччині для переговорів, незалежно від припинення вогню.
Чому позиція Трампа така неоднозначна?
Внутрішні пріоритети: Трамп зосереджений на внутрішніх проблемах США і не хоче заглиблюватися у війну в Україні.
Дипломатичний стиль: Його хаотична риторика створює простір для маневрів, але ускладнює координацію з союзниками.
Гра з Путіним: Трамп уникає прямої конфронтації з Росією, що послаблює позицію Європи та України.
Генерал Кіт Келлог, представник Трампа, спробував згладити ситуацію, заявивши, що припинення вогню має передувати переговорам. Проте ці слова суперечать заявам самого Трампа, що додає невизначеності.
Виклики для Зеленського: між компромісом і суб’єктністю
Для президента України Володимира Зеленського ситуація виглядає як шахова партія з кількома противниками. З одного боку, він не може ігнорувати заклики до переговорів, адже це ризикує втратою підтримки Трампа. З іншого — початок переговорів без припинення вогню буде сприйнятий як слабкість.
Які кроки може зробити Зеленський?
Наполягати на припиненні вогню: Зеленський обіцяв забезпечити повне припинення вогню з 12 травня 2025 року. Це може змусити Росію або дотримуватися режиму, або втратити прихильність Трампа.
Скасувати заборону на переговори: Для початку діалогу парламент України має скасувати указ 2022 року про заборону переговорів з Путіним.
Зміцнити армію: Без власної військової потужності Україна залишатиметься залежною від зовнішніх гравців.
Зеленський у своєму виступі 11 травня зберіг обережний тон, наголосивши, що «припинення вогню — перший крок до миру». Проте інтенсивність російських атак найближчими днями може визначити подальший розвиток подій.
Суб’єктність України: шлях до незалежності
Провал європейського ультиматуму вкотре підкреслив: без власної суб’єктності Україна залишатиметься заручником чужих рішень. Суб’єктність, як зазначив автор оригінального тексту, — це здатність самостійно впливати на хід історії. Для цього Україні потрібні:
Сильна армія: Інвестиції у власні збройні сили зменшать залежність від західної підтримки.
Власна зброя: Розвиток оборонної промисловості стане запорукою безпеки.
Єдність суспільства: Внутрішня згуртованість допоможе протистояти зовнішньому тиску.
Поки Україна покладається на «зони комфорту» Заходу, вона ризикує опинитися в глухому куті. Лише власна сила може зупинити Путіна та забезпечити довготривалий мир.
Висновок: що чекає Україну?
Візит європейських лідерів до Києва, який мав стати проривом, виявився черговим доказом слабкості міжнародної дипломатії перед обличчям російської агресії. Путін вкотре переграв своїх опонентів, а Трамп залишився непередбачуваним фактором. Для України це означає необхідність зосередитися на власній силі та суб’єктності.
Чи вдасться Зеленському забезпечити припинення вогню? Чи зможе Україна протистояти тиску Росії та одночасно зберегти підтримку Заходу? Найближчі дні можуть стати вирішальними. А поки що очевидно одне: без власної армії та зброї Україна залишатиметься вразливою.
За матеріалами: The Economist
