Ілько Липей — останній опришок Підкарпатської Русі

Ілько Липей, відомий як останній опришок Підкарпатської Русі, став символом боротьби та суперечностей у 1930-х роках. Його життя, позначене злочинною діяльністю та героїчною славою, відображено в історичній повісті Василя Ґренджі-Донського “Ілько Липей — карпатський розбійник” (exlibris.org.ua). У 1935 році чехословацька преса писала про нього як про небезпечного розбійника, але для місцевих він часто був месником. Ця коротка стаття аналізує його біографію, історичний контекст та культурну спадщину.

Раннє життя

Ілько Липей народився 1895 року в селі Волове (нині Міжгір’я, Закарпаття). Освічений, він умів читати, писати й рахувати, що було рідкістю серед русинів. Підкарпатська Русь, частина Чехословаччини, страждала від бідності та етнічних напружень, що формувало таких постатей, як Липей.

Злочинна діяльність

У 1926 році Липея засудили за вбивство, і він провів у в’язниці вісім років. Після втечі в 1934 році він очолив банду, яка грабувала туристів. Чехословацька преса 1935 року називала його “новим Миколою Шугаєм” (localhistory.org.ua). Його дії сприймалися як протест проти соціальної несправедливості.

Трагічний кінець

14 вересня 1935 року жандарми оточили табір Липея. Під час втечі він стрибнув у річку, але був застрелений. За однією з версій, останній постріл у голову він зробив сам. Його смерть ознаменувала кінець епохи опришків (spadok.org.ua).

Літературна спадщина

Повість Ґренджі-Донського, видана 1936 року, зображує Липея як трагічного героя. Автор, знаючи Липея особисто, створив детективну історію з психологічним аналізом, що стала популярною в Чехії та Словаччині (yakaboo.ua).

Висновок

Ілько Липей — постать, що уособлює боротьбу за справедливість у складні часи. Його історія, відображена в літературі та фольклорі, залишається важливою частиною історії нинішнього Закарпаття.

Степан Сікора