Академік Стефанчук, або як честь, гідність і репутація стали розмінною монетою

Від дисертації до академічної корони

Руслан Олексійович Стефанчук, спікер Верховної Ради України, — постать, що викликає змішані почуття. Його науковий шлях, увінчаний званням академіка Національної академії правових наук України (НАПНУ), виглядає як сценарій комедії з елементами драми. У 2001 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Захист честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві». Іронія долі: саме ці чесноти, здається, стали для нього найскладнішим випробуванням. У цій статті ми з сарказмом і критичним поглядом розберемо, як Стефанчук, його родина та соратники перетворюють науку на інструмент влади, а честь і гідність — на гучні слова без змісту.

Академічна кар’єра: Шлях до зірок через парламент

Стефанчук став членом-кореспондентом НАПНУ у 2009 році, а дійсним академіком — у 2020-му, коли його політична кар’єра сяяла яскравіше за наукові здобутки. Як писала преса, до депутатства спроби здобути академічний статус завершувалися невдачею. Але щойно Руслан Олексійович опинився в кріслі нардепа, двері академії відчинилися. Збіг? Навряд чи.

Бути академіком — це не лише престиж, а й приємний бонус у вигляді довічних виплат. За даними Міжнародного Конгресу Захисту Прав та Свобод Людини «Світ», Стефанчук отримує близько 50 000 гривень щорічно. Для спікера парламенту це, мабуть, дріб’язок, але чому б не взяти? Та й цього виявилося замало. У 2023 році та у квітні 2025 року він спробував стати членом-кореспондентом Національної академії наук України (НАНУ), але академічна спільнота, до її честі, відправила його «вслід за Табачником і Азаровим». Проте Стефанчук не з тих, хто здається. За рік, за даними ЗМІ, він і його «команда» посилили тиск, включно із залякуваннями «прикрити лавочку» НАНУ.

Родина Стефанчуків: Нові «смотрящі» за наукою

Стефанчук — не просто політик, а справжній патріарх клану, який міцно тримає важелі впливу в правових і наукових інституціях. Його брат, Микола Стефанчук, — депутат ВР і старший науковий співробітник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (КНУ). Дружина брата, Оксана Музика-Стефанчук, — професорка кафедри фінансового права того ж вишу. Дружина самого Руслана, Марина Стефанчук, — докторка юридичних наук і професорка кафедри юстиції КНУ. Видно, КНУ став сімейним гніздом, де кожен має свою теплу посаду.

Але це ще не все. Наталія Кузнєцова, віцепрезидентка НАПНУ до червня 2023 року, відіграла ключову роль у просуванні «наукових» кар’єр соратників Стефанчука. Її син, Олексій Кот, разом із Русланом став академіком НАПНУ, а з січня 2024 року очолив Інститут правотворчості та науково-правових експертиз НАНУ. Як цей інститут опинився під крилом НАНУ? Дуже просто: у жовтні 2023 року його «передано як цілісний майновий комплекс» із системи НАПНУ до НАНУ. Назвемо це державницьким рейдерством у стилі Стефанчуків.

Ірина Венедіктова: Від невдачі до швейцарських вершин

Ще одна яскрава ілюстрація впливу Стефанчука — кар’єра Ірини Венедіктової. Як повідомляло Радіо «Свобода», саме Руслан привів її до команди Зеленського. До великої політики Венедіктова була харківською юристкою без особливих зв’язків. Її спроба стати суддею Верховного Суду провалилася через брак балів, але зі Стефанчуком усе змінилося. Вона стала директоркою ДБР, членом РНБО, першою жінкою-генпрокуроркою, а згодом — послом у Швейцарії та Ліхтенштейні. Видно, добрі стосунки зі Стефанчуком — це перепустка до зірок. А починалося все з «конвеєра дисертацій» для «вчених» при владі.

Любов, репродукція та Національна премія

Якщо ви думали, що Стефанчук обмежується лише науковими та політичними махінаціями, ЗМІ розкопали дещо пікантніше. Історія з коханкою та позашлюбною дитиною спікера додала фарб до його образу «захисника репродуктивного здоров’я» (адже він брав участь у розробці відповідного закону). Як реагувала на ці пригоди його дружина, Марина Стефанчук, преса не уточнює. Але, здається, Руслан знайшов спосіб загладити провину.

За даними ЗМІ, Марину Стефанчук активно просувають на здобуття Національної премії ім. Бориса Патона — української «Нобелівки». Хто стоїть за цією операцією? Звісно, сам спікер, який використовує свої зв’язки в КНУ та НАПНУ. Наталія Кузнєцова, Олексій Кот і директорка Навчально-наукового інституту права КНУ Оксана Васильченко — усі залучені в цій спецоперації. Видно, премія Патона для Марини — це не лише нагорода, а й спосіб відновити сімейну гармонію після «репродуктивних» пригод.

Наука чи фарс? Чому НАНУ під загрозою

Стефанчук і його «сім’я» демонструють, як наука може стати інструментом для особистих амбіцій. Передача інститутів, тиск на академіків, залякування — усе це нагадує не боротьбу за знання, а війну за посади та ресурси. НАНУ.

НАНУ вистояла й у 2025 році.

Честь і гідність, про які писав Стефанчук у своїй дисертації, виглядають як порожні слова на тлі його дій. Репутація? Вона давно стала жертвою політичних ігор і сімейних інтересів. Можливо, колись хтось напише монографію «Як наплювати на честь, гідність і репутацію, але залишитися спікером парламенту». Авторство, ймовірно, припишуть самому Руслану Олексійовичу.

Чи є надія для науки?

Стефанчук і його клан — це символ епохи, де зв’язки важливіші за заслуги, а наука — лише ширма для влади. Але академічна спільнота ще має шанс сказати «ні» цьому фарсу. Якщо НАНУ встоїть перед тиском, це стане маленькою перемогою честі та гідності — тих самих, про які Стефанчук писав 20 років тому. Поки що ж ми спостерігаємо, як «смотрящі» за наукою переписують правила гри, а болонки ЗМІ лише гавкають, але не кусають.

Чи стане Стефанчук, врешті,  академіком НАНУ? Якщо так, то це буде не лише його тріумф, а й гучний ляпас українській науці. У 2025 році не став. А що буде далі? Побачимо.

Поділіться цією статтею, щоб показати, як «академік» Стефанчук і його родина перетворюють науку на інструмент влади. Долучайтесь до дискусії про майбутнє української науки!

За матеріалами:  Ігор Мороз, КОНГРЕС “СВІТ” (worldua.net)