Зміщення до капітуляційного сценарію: як світ погоджується на розшматування України — і чому
Світовий порядок зазнає серйозних потрясінь, а Україна опинилася в епіцентрі геополітичної гри, де її роль зводиться до заручника. Замість захисту суверенітету жертви війни агресору пропонують “шанс на мир”, перекладаючи відповідальність за конфлікт на Україну. Цей сценарій не лише загрожує розшматуванням України, а й відкриває двері новій хвилі глобального насильства. Чому світ схиляється до капітуляції та які наслідки це матиме? Розбираємося в цій статті.
Ознаки капітуляційного сценарію: мир за рахунок України
Останні події (5–12 квітня 2025 року) свідчать про зміщення глобального наративу щодо російсько-української війни. Замість підтримки України світові лідери дедалі частіше говорять про “реалістичний компроміс”, який де-факто узаконює окупацію. Основні сигнали:
- Позиція США. Вашингтон просуває ідею тимчасового перемир’я без вимоги виведення російських військ. Україні ставлять ультиматум: або згода на “мир”, або припинення військової допомоги та обміну розвідданими.
- Пропозиція зонування. Генерал Кіт Келлог запропонував поділ України на зони контролю, подібно до Берліна 1945 року, із демілітаризованою смугою. Після критики він уточнив, що йдеться про “зони відповідальності”, але суть залишилася: територіальний поділ без деокупації.
- План Віткоффа. Посланник Дональда Трампа Стів Віткофф відкрито закликає до “швидкого миру” через визнання російського контролю над чотирма областями. Москва, своєю чергою, посилює обстріли, щоб закріпити “новий статус-кво” до символічної дати 9 травня.
Ці ініціативи розробляються без участі України. Київ, який ще у 2023 році був активним учасником міжнародних дискусій, нині змушений обирати між поганим і катастрофічним сценарієм. Такий підхід не лише підриває суверенітет України, а й нормалізує агресію Росії.
Чому це не мир, а поразка?
“Мирні плани”, які пропонуються Заходом, не передбачають відновлення справедливості. Вони фіксують окупацію, дозволяючи Росії зберегти контроль над захопленими територіями. Це не компроміс, а капітуляція, замаскована під дипломатію. Для України це означатиме:
- Втрату територій і мільйонів громадян, які залишаться під окупацією.
- Постійну загрозу нового наступу, адже Росія використає перемир’я для перегрупування.
- Послаблення міжнародної підтримки, оскільки “конфлікт” вважатимуть “замороженим”.
Такі плани не лише зраджують Україну, а й створюють небезпечний прецедент для світу, де агресори отримують винагороду за насильство.
Як Росія маніпулює світовою думкою
Москва активно просуває наратив, що вона не агресор, а “втомлена сторона конфлікту”. Ця стратегія працює за чітким алгоритмом:
- Нормалізація насильства. Кремль переконує, що війна триває “занадто довго”, а “всі сторони винні”. Це створює ілюзію, що зупинка бойових дій важливіша за справедливість.
- Пропозиція “миру”. Через посередників (Віткофф, Орбан, Бен-Салман) Росія імітує багатосторонній діалог, хоча насправді диктує умови.
- Підміна понять. Окупація називається “зоною контролю”, поступки — “реалістичним компромісом”.
- Перекладання провини. Якщо Україна відмовляється від капітуляції, її звинувачують у “затягуванні війни” та “небажанні миру”.
Ця дипломатично-інформаційна війна ефективніша за ракети, адже вона руйнує саму ідею справедливості в міжнародних відносинах. Світ, втомлений від війни, дедалі частіше погоджується з цими наративами, не усвідомлюючи їхніх наслідків.
Історичні паралелі: чому Росія не дотримується угод
Переговори з Кремлем — це пастка, і історія це доводить. Жодна домовленість із Росією не призводила до тривалого миру:
- Мінські угоди (2014–2015). Замість припинення конфлікту Росія посилила окупацію Донбасу.
- Сирія (2016–2020). “Перемир’я” використовувалися для перегрупування сил і нових атак.
- Грузія (2008). Після війни Росія залишила війська в Абхазії та Південній Осетії, створивши заморожений конфлікт.
Кремль сприймає дипломатію як інструмент війни. Будь-яке перемир’я для Росії — це можливість відновити сили, накопичити боєприпаси та підготуватися до нового удару. Ідея Дональда Трампа, що з Путіним можна “домовитися”, ігнорує цю реальність.
Генетика розшматування: як Росія готувала ґрунт
Сценарій розколу України не виник у 2022 році. Він формувався десятиліттями через пропаганду, політичну агентуру та інформаційні операції. Ще у 2000-х Партія регіонів просувала концепцію “трьох Україн”: проєвропейський захід, нейтральний центр і проросійський південний схід. Ця ідея візуалізувалася через карти “ментального розшарування”, які активно поширювалися в медіа та політичних кампаніях.
Ці карти не були аналізом — вони готували ґрунт для федералізації та дестабілізації. Сьогодні окуповані території — Донецьк, Луганськ, Херсон, Мелітополь, частини Харківщини — збігаються з “блакитною зоною” Партії регіонів, де десятиліттями культивувалися проросійські настрої. Це свідчить про системну підготовку Росії до вторгнення, яка велася не лише військовими, а й політичними методами.
Роль агентів впливу
Такі політики, як Віктор Янукович, Віктор Медведчук, Олег Царьов і Юрій Бойко, відігравали роль трансмісійних механізмів Кремля. Вони просували ідеї федералізації, дискредитації української мови та армії, створюючи ілюзію “розколотої України”. Ці наративи й досі впливають на західних політиків, які сприймають поділ України як “природний” вихід.
Чому мир неможливий без справедливості
У російсько-українській війні мир можливий лише за двох умов: перемога України або її капітуляція. Третього шляху немає. Будь-яке перемир’я, яке не передбачає деокупацію, стане новою формою геноциду. Докази звірств на окупованих територіях — Буча, Ізюм, Маріуполь — підтверджують, що Росія не зупиниться на досягнутому.
Для України припинення спротиву означає:
- Репресії та тортури для мільйонів громадян.
- Фільтраційні табори та депортації.
- Знищення української ідентичності на окупованих територіях.
Справедливий мир — це відновлення суверенітету України в межах 1991 року. Усе інше — це відтермінування нової війни.
Глобальні наслідки капітуляції
Розшматування України матиме наслідки не лише для неї, а й для світу. Якщо Росія отримає винагороду за агресію, це зруйнує стримуючий механізм для інших авторитарних режимів. Можливі сценарії:
- Китай може розпочати вторгнення на Тайвань, спираючись на прецедент безкарності.
- Іран посилить агресію в Іраку чи інших країнах Близького Сходу.
- Туреччина може активізувати дії в Північній Сирії.
Війна стане вигідною стратегією для диктаторів, адже міжнародне право перестане працювати. Це відкриє нову еру ревізіонізму, де кордони змінюватимуться силою.
Уроки історії: чому не можна повторювати помилки
Історія знає приклади угод, підписаних за рахунок слабших держав:
- Мюнхенська угода (1938). Згода на анексію Судет призвела до Другої світової війни.
- Будапештський меморандум (1994). Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, які Росія порушила.
- Оманські переговори (2020). Спроби домовитися з Росією не зупинили її агресію.
Ці уроки показують, що поступки агресору лише провокують нові конфлікти. Світ не може дозволити собі ще одну Ялтинську угоду, яка віддасть Україну в жертву заради тимчасового спокою.
Що може зробити Україна?
Щоб протистояти капітуляційному сценарію, Україна мусить:
- Посилити інформаційну кампанію. Світ має почути правду про російські злочини та наслідки поступок.
- Зміцнити єдність. Внутрішній розкол лише полегшує завдання Кремля.
- Шукати нових союзників. Окрім Заходу, варто залучати країни Глобального Півдня, які можуть підтримати Україну.
- Розвивати власну оборону. Незалежність від зовнішньої допомоги — ключ до стійкості.
Роль міжнародної спільноти
Світова спільнота має усвідомити, що підтримка України — це не благодійність, а інвестиція в глобальну безпеку. Якщо Росія переможе, це стане сигналом для всіх диктаторів, що насильство окупається. Захід мусить:
- Продовжити військову та фінансову допомогу Україні.
- Посилити санкції проти Росії.
- Підтримати трибунал для розслідування російських злочинів.
Висновок
Зміщення до капітуляційного сценарію — це не лише загроза для України, а й виклик для світового порядку. Дозволивши Росії розшматувати Україну, світ відкриє ящик Пандори, де агресія стане нормою. Ця війна — не лише про території, а про принципи справедливості, свободи та права народів на самовизначення.
Україна бореться не лише за себе, а й за ідею вільного світу. Якщо ми не пояснимо це міжнародній спільноті, історія повториться — і цього разу ціна буде ще вищою. Світ мусить обрати: підтримати жертву чи піддатися агресору. Від цього залежить майбутнє не лише України, а й усієї планети.
Степан Сікора
