Судова реформа. Імітація від Януковича до Порошенка

Контроль над судами завжди був важливим для президентської вертикалі за Кучми, Януковича, Порошенка, Зеленського. Нещодавно на Банковій звільнили «куратора» судів Андрія Смирнова, проте Офіс президента не відмовився від спроб впливати на суди.

Зараз на розгляді парламенту є проєкт, який може допомогти Офісу контролювати Велику палату Верховного суду, створену під час реформи. Саме вона має «вирішальний голос» на президентських, парламентських виборах і на всеукраїнських референдумах.

Контроль над судами дає президенту абсолютну владу, яка може вести до авторитаризму чи диктатури. А суди мають допомогти тримати баланс між президентом, парламентом та урядом. Коли виникають між ними спори – фінальне слово за судом.

Роль судів в історії часто вирішальна. Кучма, якого після вбивства Гонгадзе українці вимагали усунути з посади, юридично міг балотуватися втретє. Було відповідне рішення Конституційного суду. Коли ж Янукович хотів захопити владу у 2004 році – Верховний суд присудив повторний другий тур. Під час Революції Гідності Окружний адміністративний суд Києва, який прозвали «вовчим судом», заборонив збиратися на Хрещатику.

Судова та правоохоронна системи тоді швидко вирішували питання з майданівцями. Щодо беркутівців перша інстанція торік нарешті винесла вирок. Реформа судів триває понад 10 років і довіра до судів досі вкрай низька. Нижче – тільки до партій. І це не дивно, бо у ЗМІ дають інформацію про те, що то голову Верховного Суду Всеволода Князєва взяли на хабарі, то у судді того ж суду Богдана Львова виявили російський паспорт. Без реформи судів шлях до Євросоюзу закритий.

Окрім впливу Офісу президента, реформу та довіру до судів блокують ще й самі судді. Так, Велика палата Верховного суду нещодавно прийняла скандальну постанову, яка дає можливість залишити в системі зокрема і «суддів Майдану». Цю постанову розкритикував громадський сектор. Вона ослаблює судову систему, чим може скористатися Банкова. 

Громадська ініціатива «Голка» з’ясовувала, чому за стільки років реформу так і не вдалося належно провести.

Від Януковича – до Порошенка. Обгортка замість реформи

Держзадник Янукович спершу за допомогою Сергія Ківалова, а потім і Андрія Портнова вибудовував свій вплив на суди. Ківалов, нагадаємо, очолював ЦВК під час виборів 2004 року. Результати у другому турі фальшували на користь Януковича, а згодом він як народний депутат «Партії регіонів» став головою Комітету Верховної Ради з питань правосуддя і активно комунікував «успіхи судової реформи».

Янукович розумів, що без контролю над судами повноту влади він не отримає. Членкиня першого складу Громадської ради доброчесності, журналістка Наталія Соколенко розповідає, як «ефективні менеджери» перетворили суди на бізнес: «Куратори гарантували потрібне рішення. За результат – фіксована сума. З-поміж «жирних клієнтів» були банки рівня ТОП-10 чи підприємства олігархів на щомісячній абонплаті. Щоб мати потрібного суддю, діяла схема «донецький паровозик» – втручалися в систему автоматичного розподілу. А міжнародні партнери звітували, що реформа йде. Мовляв, гроші платників податків їхніх країн витрачаються ефективно. Вони ж наймають українців для ведення проєктів і фінансують діяльність громадського сектору. А от що партнери мали сказати, коли люди вийшли на Майдан, в тому числі з вимогою навести лад із судами?»

Революція Гідності дала ключовий посил – реформувати суди. Порошенко назвав це завданням «номер один».

Тоді довіра до судів була 5%. Володимир Буткевич, який був суддею в Європейському суді з прав людини, у 2014 році зазначив, що влада «ходила по кабінетах суддів»: «Суд має бути неупередженим, незаангажованим. А як суд буде таким буде, коли нові керівники держави телефоном нагадують про себе? Я казав суддям і Верховного, і Конституційного судів, й інших, що незалежності їм ніхто не дасть. Максимум, на що можуть розраховувати, записано в Конституції: судова гілка є незалежною, а далі – будь ласка… Починайте самі відстоювати Конституцію щодо себе».

Але через рік після подій на Майдані реформу спробували запустити. Спершу парламент прийняв закони «Про забезпечення права на справедливий суд» і «Про відновлення довіри до судової влади», а далі для проведення реформи треба було змінити Конституцію й ухвалити новий закон «Про судоустрій і статус суддів» на заміну «ківаловському».

Той, хто хотів стати суддею, внаслідок реформи 2016 року мав пройти кваліфікаційне оцінювання. Для цього створили Громадську раду доброчесності та перезапустили Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Таке ж оцінювання очікувало чинних суддів, які хотіли продовжити роботу у своєму суді чи перейти в інший.

Раніше суддів на перші п’ять років призначав президент, а потім їх обирав безстроково та звільняв з посади суддів парламент. З 2016 року це робить Вища рада правосуддя. У президента залишилася церемоніальна функція – видання указу на виконання рішення Вищої ради правосуддя.

Отже, це був крок до незалежності судів від політичного впливу (щоправда Офіс Зеленського намагається фактично повернути вплив на призначення суддів, не готуючи роками відповідні укази для підпису президента).

Десь 1500 суддів тоді звільнилися самі, щоб не йти на кваліфікаційне оцінювання. Але цим історичним моментом Вища кваліфкомісія суддів так і не скористалася. Хоча рівень довіри до судової системи росте (16% у 2018 році та майже до 25% у 2023 році).

Після Революції Гідності систему вирішили реформувати згори і взялися спершу за Верховний Суд. Щоб запустити інституцію «з нуля», розпочали конкурс і до процесу долучили адвокатів та науковці, які були поза системою.

Але за результатами відбору Громадська рада доброчесності наголосила, що майже кожен четвертий відібраний – недоброчесний.

«Ключова проблема реформи за Порошенка в тому, що всі повноваження були передані Вищій раді правосуддя та Вищій кваліфікаційній комісії, що складалися у більшості з суддів, які були недоброчесні. Вони ухвалювали сумнівні рішення і в принципі були з сумнівною репутацією, – і вони ж мали очистити судову систему, що було абсурдом», – пояснював Роман Маселко, який наразі є членом Вищої ради правосуддя.

Співкоординатор першого складу Громадської ради доброчесності Віталій Титич зазначає: «У Порошенка були свої Портнов і Ківалов. Це – Олександр Грановський та Олексій Філатов. Перезавантаження Верховного Суду не спрацювало і тому, що у частини активного громадянського суспільства були ілюзії щодо «нових» політиків через брак розуміння, як влаштована система. Вже під час першої зустрічі Громадської ради доброчесності з членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів голова комісії Сергій Козьяков запропонував узгодити списки кандидатів до Верховного Суду. Мовляв, скажіть, кого ви зі своїх хочете, а ми скажемо своїх. Тоді партнери тиснули на Громраду, спонукаючи до колаборації із системою. Зраджували навіть ті організації, які делегували нас у Громраду. Билися одиниці, а іншим було просто краще підіграти нашим міжнародним партнерам і показати, що реформи йдуть. Були на нас й інформаційні атаки».

Інформаційні атаки на доброчесних суддів та громсектор й досі тривають.

Наталія Соколенко наголошує, що Громадська рада доброчесності вимагала у Порошенка припинити посилатися на громадськість, коли мова йде про відбір до Верховного Суду: «Це була брехня, коли він говорив про «безпрецедентну прозорість конкурсу» і «контроль громадськості». Наші висновки Вища кваліфікаційна комісія та Вища рада правосуддя проігнорували – дали добро на призначення зашкварених персонажів. Ми закликали Порошенка таких не призначати. Але нашу роботу проігнорували навіть менеджери судового проєкту USAID – Наталія Петрова і Олександр Піскун, які всіляко підігравали голові Вищої кваліфікаційної комісії Козьякову. Після оприлюднення скандального списку майбутніх суддів Верховного Суду Петрова і Піскун продовжували фінансувати й організовувати заходи з Вищою кваліфікаційною комісією та Вищою радою правосуддя, ніби нічого не сталося. Я питала Козьякова: що робитимете, як народ не визнає рішення Верховного Суду, який ви отак сформували? Навіщо обрали Львова? Він вказував суддям, як голосувати на таємному голосуванні! Це ж конкурс. Могли обрати кращих! І от тепер маємо рішення Великої Палати щодо «суддів Майдану». Як довіряти судам? А це ж ключове».

Тут, щоправда, варто зауважити, що коли у Богдана Львова виявили російський паспорт, то низка суддів Верховного Суду, які поповнили його склад під час реформи, наголосили на тому, що громадянам РФ у судах України не місце. Тобто у Верховному Суді все ж вдалося сформувати ціннісне ядро, але далеко не критичну масу.

Що ж стосується Порошенка та реформи, то він на собі відчув, що вона не проведена, коли пішов з посади. Проти нього відкрили кілька десятків кримінальних проваджень. Партнери застерегли від політичного переслідування експрезидента.

Адвокат Ілля Костін, який пішов служити в ЗСУ, наголошує, що не можна під час реформи братися за суди «поштучно» і не дивитися на систему комплексно:

«Спершу думали братися за Верховний суд, а потім – за апеляційні суди. Так, це буде вічна реформа. Тут не треба забувати про адвокатуру та правоохоронний блок. Адвокатуру монополізували люди Медведчука. Коли постане питання відрядити представників Національної асоціації адвокатів України до Вищої ради правосуддя, то не важко здогадатися, кого туди направлять. Можна очищати суди від корумповних суддів, але якщо в адвокатурі залишаються діючі судді та прокурори, і це все контролюють люди Медведчука, – це лити століттями воду в пісок».

Тут треба нагадати, що Лідія Ізовітова, яка досі очолює вказану Асоціацію, в часи Януковича вибачалася перед суддями за дії адвокатів, які стали на захист майданівців. Нереформована адвокатура також гальмує судову реформу.

Зеленський і чергова обгортка від реформи

Зеленський після обрання його Президентом України розігнав склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Змінами до закону створили Комісію з доброчесності і етики, яка мала перевірити членів Вищої ради правосуддя та отримувала право звільняти суддів Верховного Суду за істотні порушення. Проте парадокс в тому, що ця комісія мала підпорядковуватися Вищій раді правосуддя і мала перевіряти її членів. Такі зміни критикували міжнародні партнери. Вони вказували, що без перезапуску самої Вищої ради правосуддя, про яку в прийнятому законі не йшлося, така зміна системи не спрацює.

Остаточно «реформу» Зеленського навесні 2020 року «вбило» рішення Конституційного Суду. Створення Комісії з питань доброчесності та етики визнали неконституційним.

Через рік Верховна Рада ухвалила два президентські проєкти про реформу як Вищої кваліфікаційної комісії суддів, так і Вищої ради правосуддя (№3711-д та №5068). Вони передбачали перезавантаження органів суддівського врядування з вирішальним голосом незалежних міжнародних експертів.

Тоді сформували конкурсну комісію, покликану перезавантажити Вищу кваліфкомісію суддів, і майже одразу сформували склад Етичної ради при Вищій раді правосуддя, яка з лютого 2022 року розпочала співбесіди з кандидатами до Вищої ради правосуддя.

Укомплектувати склад Вищої ради правосуддя та зробити її повноважною не без ексцесів вдалося лише на початку минулого року, а вже наприкінці року заново сформована Вища кваліфкомісія суддів поновила процес оцінювання суддів.

З того часу, як виявилося, крім Офісу президента, судову реформу можуть блокувати і самі судді.

Чому рішення Великої Палати Верховного Суду стало скандальним?

Велика палата Верховного Суду, яка є вершиною судової системи і рішення якої мають вплив на всю судову практику, розглянула справу за позовом судді Господарського суду Харківської області Віталія Усатого.

Усатий доводив, що рішення про його відповідність займаній посаді мала затвердити колегія у складі трьох членів Вищої кваліфікаційної комісії, а не дві третини всього складу цієї комісії, як йдеться у законі. Велика Палата погодилася з доводами Усатого.

Раніше вона розглянула не одну аналогічну справу, але рішення були не на користь суддів.

Нова практика Великої палати, яка сформувалася у справі судді Усатого, буде поширюватися ще приблизно на 180 суддів, оцінювання яких «затягнулося», очікуючи, можливо, на зміну позиції Великої палати. З-поміж них є «судді Майдану». Тепер Вищій кваліфкомісії суддів, щоб подолати негативний висновок Громадської ради доброчесності щодо конкретного судді, достатньо буде більшості голосів у колегії з трьох членів цієї комісії, а не двох третин від її 16 членів.

«Наш висновок без цього механізму не має жодної ваги. Впровадження цього «вето» – було однією з найважливіших засад судової реформи», – заявила Громадська рада доброчесності.

Членкиня цієї ради і журналістка Тетяна Катриченко наголошує: «Це рішення «дуже незалежного» Верховного Суду – порушення обіцянок, які Україна дала і ЄС, і США на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції, та імітація реформ».

Верховний Суд пояснив свою позицію і зазначив, що Вища кваліфікаційна комісія помилково ототожнила дві різні процедури – оцінку чинного судді та оцінку кандидата, який хоче стати суддею.

Велика палата, яку сформували під час реформи, насправді, встигла напрацювати важливу судову практику, зокрема для боротьби з московським патріархатом, захисту памʼяток архітектурної та археологічної спадщини, прибережних смуг, природно-заповідного фонду, а також для покарання «суддів Майдану». Тобто загалом Велика палата у 2018-2023 роках продемонструвала у багатьох справах ефективність щодо формування правозастосовних висновків.

Тому постає закономірне питання: як через 10 років після Майдану з’явилася можливість «процесуальної амністії» для «суддів Майдану» у вигляді зміни судової практики?

У складі Великої палати є 21 суддя включно з головою Верховного суду. Під час прийняття скандального рішення про «амністію» суддів було 17. Скільки з них проголосувало «за», з’ясувати неможливо, бо це не передбачено законом, як і обов’язкове написання окремої думки до рішення, за яке член колегії суддів не голосував.

Склад Великої Палати суттєво оновився наприкінці 2023 року. До доброчесності низки суддів у громадськості виникали питання, зокрема до чинного голови Верховного Суду Станіслава Кравченка, але його під час скандального голосування у червні цього року не було.

Аби зрозуміти краще, як могли розподілитися голоси суддів Великої палати, можна проаналізувати схожі справи, які в минулі роки у складі Великої палати розглядали її чинні судді. За 2020-2021 роки вдалося знайти вісім схожих справ. У всіх цих справах Велика палата підтримувала позицію Вищої кваліфікаційної комісії.

Так, постанову у справі, яка стосувалася судді Господарського суду міста Києва Інни Отрош (відображає послідовну практику минулих років, яку наразі підірвала Велика палата у справі судді Усатого), приймали, зокрема, судді Юрій Власов, Михайло Гриців, Жанна Єленіна, Костянтин Пільков, Ігор Ткач. Вони ж розглядали нещодавно справу Усатого. Ключове питання у тому, чи голосували ті судді в останній справі так, як вони це робили у справі Отрош (тоді жоден із них не висловив незгоди з рішенням Великої палати про відмову у задоволенні позову).

Крім вказаних суддів Великої палати, раніше аналогічні справи розглядав також суддя Олег Ткачук. Тоді він не висловив незгоди з постановами Великої палати про відмову у задоволенні позовів суддів Солом’янського районного суду міста Києва Марії Зелінської та Господарського суду Київської області Павла Горбасенка.

Таким чином, вдалося знайти інформацію про те, що шестеро із 17 суддів, які задовольнили позов Усатого, брали участь у вирішенні схожих справ раніше та не висловлювали незгоду з відмовою Великої Палати у задоволенні позовів.

Чи могли ті самі судді Великої Палати у 2024 році підтримати рішення у справі судді Усатого, яке є протилежним до тих, які вони ухвалювали у справах суддів Інни Отрош, Марії Зелінської, Павла Гобасенка, Людмили Шереметьєвої, Олександра Кукоби, Марії Любченко, Марини Лозинської, Сергія Наріжного? Чи позов Усатого задовольнили лише ті судді, яких обрали до Великої Палати у 2023 році?

Парламент може сприяти наближенню нашого судівництва до європейського і без витрат із бюджету зобов’язати вказувати у колегіальних рішеннях суддів кількість голосів «за» та «проти». Тоді б суспільство хоча б мало розуміння розподілу голосів (така практика є, наприклад, у Європейському суді з прав людини).

Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада правосуддя після рішення Великої Палати у справі судді Усатого можуть або продовжити проводити кваліфікаційне оцінювання так, як робили це раніше (це може зумовити нову хвилю позовів суддів у майбутньому), або спробувати застосовувати нову судову практику до тих суддів, оцінювання яких на відповідність займаній посаді, ще не завершили.

Це буде тест для реформованих органів суддівського врядування на їхню відповідність меті, ідеям і цінностям реформи. Від того, як вони його складуть, залежатиме подальше майбутнє судової системи й України.