Є процедура, яка дозволить вигнати Росію з Ради Безпеки ООН. Хто займе її місце? – Еміль Шлеймович
Чи повинна країна, що руйнує міжнародну безпеку, залишатися постійним членом Ради Безпеки ООН? Очевидно, ні. І справа тут не в етиці.
“Деталі” перевірили юридичну основу присутності Російської Федерації в Радбезі, і знайшли процедурну можливість позбутися її. На наше прохання кілька юристів вивчили тему. Окремо одна від одної свої правові оцінки “Деталям” надали:
Наталя Кантович – юристка з багаторічним стажем, фахівчиня з питань глобальної політики миру та безпеки, а також міжнародного бізнес- і податкового права. Юридичні засади діяльності структур ООН вона досліджує з 2018 року і присвятила частину своєї дисертації цій темі (Лондон).
Євген Цибуленко – юрист, професор міжнародного права (Таллінн).
Гліб Боруш – кандидат юридичних наук, доцент, фахівець із міжнародного права (Копенгаген).
– Процедури заміщення країни в Радбезі ООН немає, як такої. Вона не прописана. Як немає і процедури виключення з Радбезу, – пояснює Наталія Кантович. – Проте в історії Радбезу є два приклади такого заміщення: Російська Федерація посіла місце СРСР, на підставі листа від президента РФ Бориса Єльцина, надісланого до ООН 24 грудня 1991 року, і за згодою 11-ти глав-держав – членів СНД (до Співдружності не ввійшли Грузія і країни Балтії). А Китайська Народна Республіка зі столицею в Пекіні 1971 року замістила в Радбезі Китайську Республіку (Тайвань). Оскільки процедури немає, неможливо сказати, чи достатньо 11-ти країн-колишніх республік СРСР для підтвердження права Росії бути там, чи ні.
Важливий момент: Рада Безпеки самостійно ухвалює власні процедурні правила (нижче ми ще раз повернемося до цього пункту). Вони існують, але рухливі: затверджені 1946 року, востаннє були змінені 1982-го. Щоразу ООН імпровізувала, і щодо Росії рішення було очевидно політичним.
Глави 11 країн із 15-ти колишніх республік СРСР, що увійшли до складу СНД, включно з президентом України, погодилися на тій алма-атинській конференції вважати РФ правонаступницею СРСР щодо зовнішніх активів і боргу СРСР. Це означало таке: внутрішні активи і зобов’язання Радянського Союзу розподілялися між усіма учасниками угоди, а зовнішні активи і зобов’язання брала на себе Росія. І вона ці зобов’язання виконувала.
Ось один із прикладів: у зарубіжному суді розглядали справу про затоплення недалеко від Нової Зеландії радянського корабля, унаслідок чого загинув член екіпажу і було заподіяно шкоду багатьом австралійським пасажирам. Балтійська судноплавна компанія належала уряду СРСР і була ним застрахована. Однак на момент розгляду позову Союзу вже не існувало. Юристи позивачів порушили питання членства Росії в Раді безпеки ООН, і Росія одразу взяла на себе зобов’язання, пов’язані із затопленням корабля, оскільки не бажала втратити місце в РБ ООН.
Ще один аргумент на користь спадкоємності: вже до січня 1992 року велика кількість країн автоматично визнали Росію спадкоємицею СРСР, без ухвалення якихось спеціальних актів про це.
Дипломатичні, консульські та інші радянські представництва за кордоном були визнані відповідними представництвами Російської Федерації, без переакредитації, без додаткових процедур – ніхто проти цього не заперечував. І в міжнародних договорах, раніше укладених Радянським Союзом, Росія продовжила здійснювати права і виконувати зобов’язання сторони.
А ось в ООН виникло питання. І тут вирішили, що в ООН Росія буде не правонаступницею, а продовжувачкою Радянського Союзу. Саме щоб уникнути процедури прийняття нової держави як нового члена Організації, було сказано: ми (Росія) – не нова держава, Радянський Союз продовжується в нас.
Продовжувач – не правонаступник. Новий термін виник саме у зв’язку з необхідністю зайняття місця СРСР в ООН. Такої концепції не існувало раніше. Але її всі прийняли, і 31 рік це ніхто не заперечував. Така зміна була допущена, оскільки це всім було зручно. Це дало змогу уникнути “серйозної конституційної кризи для ООН”, а також це було сигналом визнання мирної зміни політичного порядку в Росії та визнання переходу до Росії істотної кількості зобов’язань, активів і привілеїв СРСР.
Сьогодні навряд чи реально оскаржити правомірність заміни СРСР Росією в ООН на цій підставі. До того ж це могло б зачепити інтереси Китаю (адже якщо щодо Росії порушиться питання, то може порушитися і щодо КНР), і ще більше – інтереси Великої Британії: припустімо, теоретично, що від неї відокремиться Шотландія (а такі настрої існують), у такому разі, чи частина Великої Британії, яка залишилася, має вважатися тією ж таки самою державою-членом Радбезу, чи вже новою країною?
Але це не означає, що нічого не можна зробити. Серед засновників ООН був не тільки Радянський Союз (продовжувачем якого стала Російська Федерація), а й Українська СРСР (наступник – Україна) і Білоруська РСР (наступник – Республіка Білорусь).
Україна і Білорусь займали особливе становище в цьому відношенні, їх не треба було приймати наново. І вони були настільки ж рівноправними республіками Радянського Союзу, як РРФСР.
Отже, представник України може нагадати, що його країна є таким самим засновником ООН, як Росія і Білорусь. Але оскільки Росія порушила норми міжнародної безпеки, що підтверджено щонайменше двома резолюціями Генеральної Асамблеї 2022 року, а Білорусь так само офіційно визнано її союзником у злочинах, – Василеві Небезні, повпреду РФ, варто звільнити місце, яке повинен і має право зайняти Сергій Кислиця, повпред України.
Після цієї заяви має включиться процедура, згідно зі статтею 17 процедурного кодексу Ради Безпеки – про легітимність повноважень представників у Радбезі. Оскільки очевидно, що представник Росії відмовиться звільнити місце добровільно, легітимність його присутності має заперечити третя сторона. Питання порушено – значить, воно має надійти на голосування в Радбезі, причому вважатися процедурним! Звісно, росіяни стверджуватимуть, що це питання політичне і їм мають залишити право вето, але – ні, адже оскаржується лише законність і повноваження представника. Відповідно, тут права вето немає. І тоді, якщо кваліфікованою більшістю в 9 із 15 членів Ради Безпеки таке рішення підтримають, то представникам Росії доведеться покинути зал, а представник України зможе зайняти місце Радянського Союзу – тому що в 23-й статті Статуту ООН постійним членом Радбезу значиться, як і раніше, Радянський Союз.
Так виглядає реальна можливість вигнати РФ із Ради Безпеки. Причому 1 січня 2023 року змінився її склад – 4 країни вибули, 4 інші змінили їх, і є думка, що в нинішньому складі зібрати 9 голосів за це рішення простіше, ніж раніше. Якщо таку юридичну процедуру вдасться провести, то далі продовжувачем Радянського Союзу буде Україна. Це було б не тільки морально виправдано, а й вивело б саму Радбезу з паралічу, в якому вона зараз перебуває. Адже сьогодні Рада не в змозі навіть заборонити Росії голосувати щодо тих конфліктів, у яких вона сама бере участь! Хоча 27 стаття Статуту ООН – положення про голосування – свідчить, що в суперечках, у яких країна-член Радбезу є учасником, вона не має права голосувати, не кажучи вже про накладення вето. Тож незрозуміло, чому Росії давали голосувати раніше щодо Сирії, а тепер – щодо України. А оскільки, нагадаємо, Радбез сам може встановлювати власні процедури, він цілком може дію цієї статті поширити на збройні конфлікти, – резюмує Наталя Кантович. Додамо до цієї експертизи ще кілька юридичних ремарок, які де-факто посилюють наведену вище позицію.
– Коли 1971 року замість Китайської Республіки (Тайвань) членом Радбезу зробили КНР, за це голосували навіть не двома третинами голосів, а звичайною більшістю – якщо вже йшлося не про виключення, вирішили, що не потрібна кваліфікована більшість, достатньо звичайної: 50%+одна країна. Тобто, скажімо, якщо порушити питання не про виключення, а про заміну України на Росію [в рамках колишньої спадкоємності], то може вистачити і звичайної більшості. Якщо повністю копіювати цей китайський прецедент, навіть кваліфікованої більшості не буде потрібно, – припускає професор міжнародного права Євген Цибуленко.
– Нагадаю, що Біловезька угода поклала початок процесу розпаду Радянського Союзу.Її знаменита преамбула свідчила, що Радянський Союз як геополітична реальність і, підкреслюю, суб’єкт міжнародного права припиняє своє існування (на це вказував також Ієгуда Цві Блюм – професор юриспруденції в Єврейському університеті в Єрусалимі, колишній посол Ізраїлю в ООН у 1978-1984 рр., він оскаржував раніше правомочність такої ролі Росії – прим. “Деталі”). Цю фразу всі знають, – каже кандидат юридичних наук, доцент, фахівець із міжнародного права Гліб Богуш. – Тож континуїтет (“правопродовження”, концепція безперервності державності) – дуже проблемна фікція, особливо стосовно Росії. Вона стала загальнообов’язковою тільки за Путіна. Коли міняли Конституцію 2020 року, туди внесли і поправку, у якій ідеться про правонаступництво і про цей континуїтет. З юридичного погляду формулювання дуже погане – але, тим не менш, Радянський Союз, що називається, помістили в Конституцію, поряд з іншими божевільними поправками.
Мінус у тому, що сама Україна, в особі тодішнього президента Леоніда Кравчука, була підписантом заяви глав держав СНД, які підтримали таку схему – продовження членства СРСР в ООН в особі Росії. Абсолютно зрозуміло, що лежало в основі цього – відома історія з боргами та інші питання. Зараз Україна намагається знизити значення цього листа, кажучи, що він не пройшов процедуру ратифікації – але цього не було потрібно. Президент Кравчук, згідно з українським правом, мав такі повноваження. Але я вважаю позитивним зростання інтересу до цих питань. І запропонував би, як варіант, ініціювати звернення до Міжнародного Суду, оскільки очевидно абсолютно, що питання це – правове, що стосується функціонування органів ООН. Такі питання цілком можуть вирішуватися міжнародним судом, через консультативний висновок. Такий варіант внесе ясність у дуже важливе питання, важливе, зокрема, для самої Росії, її майбутнього – не можна ж, справді, ототожнювати Росію виключно з нинішнім режимом. Потрібно відмовитися від історичних міфів, один з яких – нібито Росія, Радянський Союз, Російська імперія – все це одне і теж. По-моєму, це абсолютно несерйозно – але, на жаль, вбито вже в голову дуже багатьом поколінням не тільки юристів, а й загалом росіян.
Еміль Шлеймович, Нателла Болтянська, “Деталі”. Фото: AP Photo/Richard Drew
