Ленін: на росію мені плювати!
Так, це сказав Ленін. Той самий, пам’ятник якому стоїть у центрі твого міста; ім’ям якого названо вулицю, де ти живеш і працюєш; забальзамоване опудало якого виставлено на показ у серці твоєї країни, на Красній площі. Йому не було жодного діла до Росії та росіян — їх він збирався спалити в топці світової революції. Тому що плювати він хотів на життя людей, на майбутні покоління, плювати він хотів саме на тебе, дорогий читачу.
А тепер трохи цифр. Наразі по всій Росії встановлено щонайменше 6000 пам’ятників і погруддя Леніну. В одній тільки Москві їх 60, що в П’ЯТЬ разів більше, ніж батькові сучасної російської мови й літератури О.С. Пушкіну. Таких ми нарахували всього-на-всього ДВАНАДЦЯТЬ.
Або, наприклад, ви знали, що перший пам’ятник вождю пролетаріату в РРФСР був встановлений навесні 1918-го в невеликому містечку Коротояк під Воронежем? Сумніваємося. Ось і товариш В.І. Ульянов ні про які Коротояки нічого не чув. Ба більше, всього за кілька років радянського буття це містечко занепало, втративши статус міста до 1923 року.
У Воронежі Ленін теж ніколи не бував. Але це не завадило воронежцям обізвати його ім’ям 360 вулиць в області, встановити сотню пам’ятників.
Загалом у країні значиться понад 9000 вулиць Ілліча. Більшість позбулася історичних назв у рамках марксистської боротьби з російською історією у 20-ті роки. З цієї ж причини Петроград перейменували на Ленінград, Симбірськ на Ульяновськ, Єкатеринбург на Свердловськ, Твер на Калінін, Владикавказ на Орджонікідзе, Оренбург на Чкаловськ і далі за списком; розгромили тисячі церков і храмів; знищили тисячі відлитих у бронзі витворів мистецтва, замінивши їх картонними бовдурами Маркса й Енгельса.
Бо, як писав класик: “Сумна доля тих народів, де як героїв шанують виродків”.
