“Не виховуйте старих батьків”
Почну з історії. Цій жінці було близько п’ятдесяти років. Активна, весела, успішна — у неї виходило все, за що вона бралася: сім’я, бізнес, дружба… Тільки одне її тривожило — батьки. Вони якось швидко і різко постаріли. З активних і веселих перетворилися на тихих крохоборів.
Коли вона — вся в духах, планах, сподіваннях — влітала в їхню квартиру, та зустрічала її важким запахом приміщення, яке давно не провітрювалося, і прокислої їжі. Вона кидалася до холодильника, вигрібала з нього засохле, запліснявіле, прокисле. Заповнювала його красивими баночками з готовою їжею з дорогого кафе. У шафі розвішувала на плічках обновки: татові сорочку, мамі халатик. Батьки їй не суперечили. Дивилися на неї, завмерши. Нічого не говорили.
І коли вона приїжджала до них у гості через тиждень-півтора, баночки з їжею з кав’ярні стояли недоторканими. А поруч із ними киснув борщ з торішньої цибулі та капусти. Борщ батьки їли, а ресторанну їжу — ні. Тато зустрічав її у своїй улюбленій, протертій картатій сорочці. Мама — в улюбленому, штопаному-перештопаному халатику. Її обновки висіли в шафі недоторканими.
Одного разу жінка не витримала. Схопила мамине зимове пальто з каракулевим коміром. “Мамо, ти його носиш останні 20 років, це неможливо! Від цього пальта залишилися тільки спогади!”, і викинула його на смітник. А замість пальта – “На, мамо, приміряй!” – подарувала лисячу шубу. М’яку, легку, сіреньку (немазку!). Мама приміряла.
– Ой, чисто наречена, — усміхнулася. Зняла обережно, повісила в шафу.
– От тепер її й носи! – розквітла донька.
…Мама померла через рік. Її донька, розбираючи шафу з маминим одягом, у самій глибині натрапила на згорток. Там лежала акуратно згорнута лисяча шуба. Нова, з бирками. Не ношена. Вона ридала ридма — жінка, яка викинула на смітник старе мамине пальто, яка купила мамі шубку і яка зрозуміла, що всю зиму мама виходила на вулицю чортзна в чому. А може, і не виходила зовсім.
Цю історію мені розповіла учениця. У мене серце стискалося, поки її слухала — здавалося, вона розповідає мені про мої помилки, які я робила зі своїми батьками. У мене було все те ж саме: холодильник, з якого я вигрібала недоїдки. – “Це курячі кісточки для котів”, – пояснювала мама. Було розбирання шифоньєра, коли я намагалася викинути старий одяг. І натикалася на їхні погляди — перелякані та смиренні.
При цьому мені пощастило: у мене були, можна сказати, зразкові батьки. Вони прожили разом 71 рік — дружно, мирно, в любові. Вони приймали мою допомогу — і моральну, і матеріальну. Вони цікавилися моїм життям. Але навіть із такими батьками я часом помилялася.
Це важко: зрозуміти, старі батьки — вже не ті мама й тато, що ходили з нами в походи й витирали сльози розчулення на нашому випускному вечорі в школі. Вони — інші. І ставитися до них треба по-іншому. Я вивела для себе 5 правил, не впевнена, що вони підійдуть для всіх — усі батьки різні — але, сподіваюся, вони допоможуть вам.
Не ламайте звички батьків
Вам дуже хочеться викинути старий одяг батьків і купити новий? Купіть. Але нехай нова сорочка буде точнісінько як татова стара. Нехай нове мамине пальто теж буде з каракулевим коміром, і приблизно такого ж кольору.
Не лякайте батьків своїми витратами
У старості багато людей стають скупими. Купівля нової речі засмучує їх, навіть якщо річ була вкрай необхідна. Їм шкода розлучатися з грошима. І якщо річ купуєте ви, їм шкода ваших грошей так само як своїх. Не вмовляйте їх змінити ставлення до грошей, це марно. Просто, приносячи їм новий халатик або туфлі, заздалегідь зріжте бирки й викиньте чеки. Скажіть: “Собі купила, поміряла — мені не пасує. Мам, може, будеш носити, а то шкода викидати”. І мама точно носитиме, вона не може допустити, щоб річ була викинута.
Веселіть своїх батьків.
Іноді кажуть: люди похилого віку, як діти. Це неправда. Кожен новий день дитини — це підйом. Кожен новий день літньої людини — це спад. Малюки сміються по триста разів на добу. Як часто ви бачите своїх батьків такими, що сміються?
4. Спробуйте навчити батьків користуватися соцмережами або сервісами, де вони можуть дивитися улюблені серіали. Так, це займе багато часу і потребуватиме багато терпіння. Але коли батьки не просто зареєструються в фейсбуці або на форумах садівників, а й почнуть активно спілкуватися — ви будете винагороджені блиском в їхніх очах. Літнім людям необхідне спілкування. Або найміть людину, яка їх навчить. “Репетитори з соцмереж для літніх” – це вже не рідкість.
5. Якщо у ваших батьків починається деменція, не намагайтеся їй протистояти. Я не розуміла, що завдаю болю своїй мамі, коли просила: “Мамо, давай-но згадаємо, про що ми щойно говорили?” Її очі ставали переляканими. Вона відчувала, що не відповідає моїм очікуванням. Її це страшенно мучило, а я сердилася, не розуміючи, як їй допомогти.
Правильну тактику мені підказав мамин лікар. Він сказав: “Не шарпайте її оперативну пам’ять — ви нічого не виправите. Звертайтеся до довготривалої пам’яті — вона функціонує набагато краще”.
Я почала розпитувати маму про її дитинство, моє дитинство. Ми почали говорити з нею на абстрактні теми — що таке любов, що таке сім’я… Ми були щасливі в такі моменти — і я, і вона. А це найголовніше для нас, дорослих дітей літніх батьків: щоб наше спілкування приносило щастя…
