Красива молодість дана багатьом, старість – обраним
Якось Володимир Познер отримав листа від своєї американської знайомої Філліс Шлоссберг:
“Моя давня подруга написала мені про свою старість, і я задумалася: чи стара я? Тіло моє іноді каже: так, стара… але серце не погоджується! Я б теж не хотіла повернутися у свої молоді роки. По-моєму, цей її лист дуже точно підбиває підсумок життя”.
Ось він, цей лист:
“Днями одна юна істота запитала мене, як бути старою. Я дещо розгубилася, оскільки не вважаю себе старою. Побачивши мою реакцію, істота страшенно зніяковіла, але я сказала, що запитання цікаве, що я обміркую його і повідомлю свої висновки.
Старість, вирішила я, це дар. Сьогодні я, мабуть, уперше в житті стала тією людиною, якою завжди хотіла бути. Ні, мова не про моє тіло, звісно! Іноді це тіло викликає в мене відчай — зморшки, мішки під очима, плями на шкірі, обвислий зад. Часто мене шокує стара, яка влаштувалася в моєму дзеркалі, — але переживаю я недовго.
Я б ніколи не погодилася обміняти моїх дивовижних друзів, моє чудове життя, мою обожнювану сім’ю на меншу кількість сивого волосся і на плоский підтягнутий живіт.
У міру того як я старію, я стала до себе добрішою, менш критичною. Я стала собі другом. Я себе не картаю за те, що з’їла зайве печиво, за те, що не прибрала постіль, за те, що купила цю ідіотську цементну ящірку, якої я абсолютно не потребую, але яка надає такого авангардного відтінку моєму саду.
Я маю право переїдати, не прибирати за собою, бути екстравагантною. Я була свідком того, як багато — надто багато — дорогих друзів занадто рано покинули цей світ, ще не зрозумівши, не випробувавши великої свободи, яку дарує старість.
Кому яке діло, якщо я читаю до четвертої години ранку і сплю до полудня? Я сама з собою танцюю, слухаючи чудові мелодії п’ятдесятих років, і, якщо мені іноді хочеться поплакати над минулим коханням, що ж, поплачу.
Я пройдуся пляжем у купальнику, який ледве втримує розповніле тіло, якщо захочу, я кинуся в океанську хвилю, попри сповнені жалю погляди юних істот, одягнених (роздягнених?) у бікіні. Вони теж постаріють.
Іноді я буваю забудькуватою, це правда. Утім, не все в житті варте запам’ятовування — а про важливе я згадаю.
Звісно, за ці роки моє серце було розбите не раз. Як може не розбитися серце, якщо ти втратив коханого, або коли страждає дитина, або навіть коли улюблену собаку збиває машина?
Але розбиті серця і є джерело нашої сили, нашого розуміння, нашого співчуття. Серце, яке ніколи не було розбите, стерильне й чисте, воно ніколи не пізнає радості недосконалості.
Доля благословила мене, давши мені дожити до сивого волосся, до часу, коли мій юний сміх назавжди закарбувався глибокими борознами на моєму обличчі. Адже скільки ж людей ніколи не сміялося, скільки померло раніше, ніж змогло вкритися інеєм їхнє волосся?
Я можу сказати “ні” абсолютно щиро. Я можу сказати “так” абсолютно щиро. У міру того як ти старієш, все легше бути щирим. Ти менше дбаєш про те, що інші думають про тебе. Я більше не сумніваюся в собі. Я навіть заробила право помилятися.
Отже, у відповідь на твоє запитання, можу сказати: мені подобається бути старою. Старість звільнила мене. Мені подобається та людина, якою я стала.
Я не житиму вічно, але, поки я тут, я не втрачатиму часу на переживання з приводу того, що могло трапитися, але не трапилося, я не переживатиму з приводу того, що може ще трапитися.
