Знаю, що мені лишилося жити менше, ніж прожито…

Дуже часто, коли переглядаю різні пости та коментарі в соціальних мережах, то пригадую слова відомого американського кіноактора Ентоні Хопкінса:

«Знаю, що мені лишилося жити менше, ніж прожито.

Почуваюся дитиною, якій дали коробку цукерок: вона їсть їх із задоволенням, а коли бачить, що залишилося зовсім мало, то починає їх їсти з особливим смаком.

Я не маю часу на нескінченні лекції про громадські закони – нічого не зміниться. І немає бажання сперечатися з дурнями, які діють не за віком. І немає часу боротися із сірістю. Я не ходжу на збори, де роздмухують его і терпіти не можу маніпуляторів.

Мене турбують заздрісники, які намагаються зганьбити найвдатніших, щоб заволодіти їхніми посадами, талантами та досягненнями.

У мене надто мало часу для обговорення заголовків – моя душа поспішає.

У коробці залишилося замало цукерок.

Мені цікаві людяні люди. Люди, які вміють сміятися зі своїх помилок, ті, хто досяг успіхів, хто розуміє своє покликання і не ховається від відповідальності. Хто захищає людську гідність і хоче бути на боці правди, справедливості, праведності. Це те, заради чого варто жити.

Я хочу оточити себе людьми, які вміють розворушити серця інших. Хто крізь удари долі зміг піднятися і зберегти м’якість душі.

Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість. Я з’їм усі цукерки, що залишилися у мене – вони будуть смачніші, ніж ті, що я вже з’їв.
Моя мета – дійти до кінця в гармонії з собою, зі своїми близькими та совістю.

Я думав, у мене два життя, а виявилося лише одне, і його треба прожити гідно».

Пані й панове, перед тим як щось писати прочитайте уважно процитовані мною слова артиста.